ГОЛОВНЯ́ Едуард Володимирович (17. 08. 1933, Київ) — режисер кіно і телебаче­н­ня. Член НСКінУ (1971). Заслужений діяч мистецтв України (1998). Закінчив Київський ін­ститут театрального мистецтва (1956; майстерня М. Крушельницького). Працював у театрах Станіслава (нині Івано-Франківськ), Миколаєва та Одеси. По­ставив ви­стави «Мораль пані Дульської» Г. Запольської, «Для домашнього вогнища» (обидві — 1956), «Любов Ярова» К. Треньова, «Оста­н­ня жертва» О. Островського (обидві — 1957). У 1958–65 — на Київській студії телебаче­н­ня; 1965–94 — режисер і сценарист студії «Київнаукфільм». Викладач режисури та майстерності актора Київського ін­ституту театрального мистецтва (1974–98). Створив стрічки: «Від трьох до семи» (приз Між­народного фестивалю дитячих фільмів, Лондон, 1965), «Тайм-аут» (1969), «Плюс хорео­графія» (Срібний кубок Між­народного кінофестивалю спортивних фільмів, Кортіна-дʼАмпец­цо, 1969), «Уроки баскетбольної Феміди» (Ґран-Прі і золота медаль Між­народного кінофестивалю спортивних фільмів, Кортіна дʼАмпец­цо, 1971), «Техніка футболу» (1972; Золота медаль Всеукраїнського кінофестивалю спортивних фільмів, Одеса, 1972; Золота медаль і диплом Між­народного кінофестивалю спортивних фільмів, Кортіна дʼАмпец­цо, 1973), «Літописці епохи» (1980), «Степан Васильченко. “Чайка”» (1982), «БАМ. По обидва боки магістралі» (1984), «Увага, шестирічні!» (1986), «Захист Мєчникова», «Леся Українка. Лісова пісня» (обидві — 1988), «Мій біль, моя надія — український театр» (1993) та інші. 1994– 2001 — режисер Національної телерадіокомпанії України (про­грами «Надвечірʼя», «Роз­стріляне від­родже­н­ня», «Релігія в особах», «Стоп-кадр»), від 1999 — журналіст телерадіокомпанії «Ера», автор і ведучий рубрики «Що було, то було».