Ґ — пʼята літера української абетки. Є лише в українській мові. Назва літери «ґе» вживається як імен­ник середнього роду. Буває велике і мале, має рукописну й друковану форми. Вперше як само­стійну літеру абетки її увів у 1619 р. М. Смотрицький у праці «Грам­матікн Славє́нскиѧ пра́вилноє Сѵ́нтаґма», запозичивши форму накресле­н­ня у курсивного різновиду грец. «γ» («гамми»). Нова літера (на від­міну від г, що по­значала гортан­ний фрикативний приголосний звук) пере­давала на письмі проривний задньо­язиковий приголосний. Числового значе­н­ня не мала.

Звук [ґ] у староукраїнських та власне українських текс­тах пере­давали по-різному: від 14 ст. в іншомовних словах ди­графом кг (таке ж написа­н­ня, очевидно через від­сутність літери ґ у граж­данському шрифті, в книзі О. Па­вловського «Грам­матика малорос­сійскаго нарѣчія», С.-Петербург, 1818); П. Куліш у створеному ним правописі — кулішівці — на по­значе­н­ня цього звука вживав g; Є. Желехівський (див. Желехівка) та Б. Грінченко у своїх орфо­графічних системах використовували ґ. У правописних кодексах УНР, УАН, НТШ, де були власні особливості вжива­н­ня ґ у запозичених словах, цю традицію продовжено. Після роз­грому українізації 1933 літеру ґ, на під­ставі від­сутності її в російській абетці, вилучили з українського правопису (на західноукраїнських землях ґ вживали до 1939, а в діаспорі — увесь час), поновили її 1990 у 3-му ви­дан­ні «Українського правопису». Попри це літеру ґ деякі видавництва і ЗМІ продовжили ігнорувати. Звук [ґ] рідко­вживаний в українській мові, його використовують пере­важно в запозиче­н­нях або діалектах; на фонетичному рівні творить опозицію зі звуком [г], від­сутню, напр., у російській мові. Ви­дано кілька словничків з порадами щодо вжива­н­ня ґ, зокрема «Словник-довід­ник слів з літерою ґ» (Дрогобич, 1994) М. Паночка та «Фонеми г та ґ. Словник і коментар» (К., 1997) О. Пономарева.

Від­повід­но до чин­ного правопису (2019) літеру ґ вживають в українських та в давно запозичених або зукраїнізованих словах і їхніх похідних (аґрус, ґава, ґазда, ґандж, ґанок, ґатунок, ґвалт, ґре́чний, ґринджо́ли, ґрунт, ґуґл, ремиґа́ти, ґе-ґе-ґé та ін.), а також у власних на­звах (Ґорґа́ни, Ґоро́нда, У́ґля Ґалаґа́н, Ґудзь та ін.). В Іншомовних прі­звищах та іменах літерою ґ пере­дають g (Верґілій, Ґарсія, Геґель, Ґеорґ, Ґете, Ґреґуар, Ґул­лівер тощо). Водночас в аналогічних позиціях правопис до­зволяє паралельно пере­давати g літерою г (Вергілій, Гарсія, Гегель, Георг, Гете, Грегуар, Гул­лівер). Про можливість вжива­н­ня літери ґ в іншомовних гео­графічних на­звах у чин­ному правописі нічого не за­значено, тож у таких словах рекомендовано вживати лише г (Чикаго, Аргентина, Гренландія та ін.).

Ґ використовують як додаткову диференційну ознаку при цифровій нумерації, коли низка предметів має однаковий номер, напр., будинок 34ґ.