Ґ
Визначення і загальна характеристика
Ґ — пʼята літера української абетки. Є лише в українській мові. Назва літери «ґе» вживається як іменник середнього роду. Буває велике і мале, має рукописну й друковану форми. Вперше як самостійну літеру абетки її увів у 1619 р. М. Смотрицький у праці «Грамматікн Славє́нскиѧ пра́вилноє Сѵ́нтаґма», запозичивши форму накреслення у курсивного різновиду грец. «γ» («гамми»). Нова літера (на відміну від г, що позначала гортанний фрикативний приголосний звук) передавала на письмі проривний задньоязиковий приголосний. Числового значення не мала.
Звук [ґ] у староукраїнських та власне українських текстах передавали по-різному: від 14 ст. в іншомовних словах диграфом кг (таке ж написання, очевидно через відсутність літери ґ у гражданському шрифті, в книзі О. Павловського «Грамматика малороссійскаго нарѣчія», С.-Петербург, 1818); П. Куліш у створеному ним правописі — кулішівці — на позначення цього звука вживав g; Є. Желехівський (див. Желехівка) та Б. Грінченко у своїх орфографічних системах використовували ґ. У правописних кодексах УНР, УАН, НТШ, де були власні особливості вживання ґ у запозичених словах, цю традицію продовжено. Після розгрому українізації 1933 літеру ґ, на підставі відсутності її в російській абетці, вилучили з українського правопису (на західноукраїнських землях ґ вживали до 1939, а в діаспорі — увесь час), поновили її 1990 у 3-му виданні «Українського правопису». Попри це літеру ґ деякі видавництва і ЗМІ продовжили ігнорувати. Звук [ґ] рідковживаний в українській мові, його використовують переважно в запозиченнях або діалектах; на фонетичному рівні творить опозицію зі звуком [г], відсутню, напр., у російській мові. Видано кілька словничків з порадами щодо вживання ґ, зокрема «Словник-довідник слів з літерою ґ» (Дрогобич, 1994) М. Паночка та «Фонеми г та ґ. Словник і коментар» (К., 1997) О. Пономарева.
Відповідно до чинного правопису (2019) літеру ґ вживають в українських та в давно запозичених або зукраїнізованих словах і їхніх похідних (аґрус, ґава, ґазда, ґандж, ґанок, ґатунок, ґвалт, ґре́чний, ґринджо́ли, ґрунт, ґуґл, ремиґа́ти, ґе-ґе-ґé та ін.), а також у власних назвах (Ґорґа́ни, Ґоро́нда, У́ґля Ґалаґа́н, Ґудзь та ін.). В Іншомовних прізвищах та іменах літерою ґ передають g (Верґілій, Ґарсія, Геґель, Ґеорґ, Ґете, Ґреґуар, Ґуллівер тощо). Водночас в аналогічних позиціях правопис дозволяє паралельно передавати g літерою г (Вергілій, Гарсія, Гегель, Георг, Гете, Грегуар, Гуллівер). Про можливість вживання літери ґ в іншомовних географічних назвах у чинному правописі нічого не зазначено, тож у таких словах рекомендовано вживати лише г (Чикаго, Аргентина, Гренландія та ін.).
Ґ використовують як додаткову диференційну ознаку при цифровій нумерації, коли низка предметів має однаковий номер, напр., будинок 34ґ.
Літ.: Шевельов Ю. Українська мова у першій половині двадцятого століття (1900–1941). Стан і статус. Мюнхен, 1987; Шевельов Ю. У довгій черзі: проблеми реабілітації // Сучасність. 1990. Ч. 12; Німчук В. В. Про графіку та правопис як елементи етнічної культури: історія ґ // Мовознавство. 1990. № 6; Німчук В. В. Проблеми українського правопису ХХ — початку ХХI ст. ст. К., 2002; Німчук В. В. Історія українського правопису: ХVI–ХХ століття. Хрестоматія. К., 2004; Українська мова у ХХ сторіччі: історія лінгвоциду. Документи і матеріали. К., 2005; Фаріон І. Правопис — корсет мови? Український правопис як культурно-політичний вибір. 2-е вид. Л., 2005.
М. Г. Железняк
Додаткові відомості
Рекомендована література
Завантажити статтю
Мова і література 