Вугільна промисловість

Визначення і загальна характеристика

ВУГІ́ЛЬНА ПРОМИСЛО́ВІСТЬ — галузь паливно-енергетичного комплексу, що здійснює видобуток, збагаче­н­ня та брикетува­н­ня вугі­л­ля. Вугі­л­ля ві­доме людині вже кілька тисячоліть і мало ви­значал. роль для роз­витку світ. цивілізації. Його легко можна було зна­йти в місцях виходу вугіл. пластів на поверх­ню. Ще за 2 тис. років до н. е. у Китаї видобували і використовували камʼяне вугі­л­ля «пінґ-тан» для приготува­н­ня їжі, випарюва­н­ня солі, виготовле­н­ня фарфору, виплавки міді, виробництва фарбників тощо, у Великій Британії вугі­л­ля видобували ще за часів Рим. імперії. В Європі вперше документально зафіксовано викори­ста­н­ня камʼяного вугі­л­ля для опале­н­ня житла 1095 в монастирі одного з абатств Франції. На­прикінці 12 ст. вугі­л­ля видобували в англ. Йоркширі, франц. Ланґедоці та нім. Лютиху. Тоді його здебільшого використовували для виробництва вапна, фарбників, у броварстві. Перші роз­робки камʼяного вугі­л­ля провадились від­критим способом.

В Україні викори­ста­н­ня місц. населе­н­ням для побут. потреб камʼяного вугі­л­ля з пластів, що виходять на поверх­ню землі, зафіксовано на тер. сучас. Донбасу на­прикінці 17 ст. Офіційно ж перші вугіл. родовища на Донбасі від­крито 1721 Г. Капустіним і В. Лодигіним, а вже через 20 р. кількість таких родовищ сягнула 110. Того ж 1721 у м. Бахмут (нині Артемівськ Донец. обл.) документально зафіксовано перше на тер. Рос. імперії видобува­н­ня камʼяного вугі­л­ля для потреб солеварі­н­ня та ковальства. Першу вугіл. шахту закладено 1795 у м. Лисичанськ (нині Луган. обл.), яка вже на­ступ. року видала вугі­л­ля. На поч. 19 ст. малі шахти почали будувати і в ін. р-нах Донбасу, зокрема в Бахмут. та Словʼяносерб. повітах Катеринослав. губернії. Проте Лисичан. рудник залишався осн. вуглевидобув. під­приємством Донбасу до кін. 60-х рр. 19 ст. Найбільшої продуктивності рудник (11,5 тис. т) досяг на поч. 1840-х рр. Однак, у порівнян­ні з країнами Зх. Європи, шахти Донец. басейну були над­звичайно примітивними: видобуток здійснювався кайлом, обушком, балдою, клином, лопатою, а для під­ня­т­тя–спуска­н­ня вугі­л­ля, людей і матеріалів використовувались ручні або кінні коловороти. Під­йом. посудинами слугували бадді, якими із шахти вичерпували воду. Провітрюва­н­ня було природним за рахунок різних рівнів стволів та штолень. Вугі­л­ля гірн. виробками (лавами, штреками і квершлагами) пере­сували санками та деревʼяними вагонетками. Роз­виток механізації від­бувався над­звичайно повільно. 1844 споруджено першу водовід­ливну установку (шахта «Капітальна» Лисичан. рудника), 1859 — першу на Донбасі парову машину, що видавала до 30 т вугі­л­ля щодоби. Загалом до 1860 на Донбасі (укр. Донбас) видобуто лише 481 тис. т вугі­л­ля. Роз­виток продуктив. сил у цей період гальмувало кріпацтво, окрім того, велику конкуренцію донец. вугі­л­лю складало англійське («кардиф­фське»), яке використовували як баласт для суден, що приходили за укр. хлібом. У 1860–1916 рр. видобуток вугі­л­ля на Донбасі зріс майже у 250 разів (від 0,0985 до 24,5 млн т). Роз­вивались правове забезпече­н­ня, техніка і технологія видобутку. 1870–80 створ. гірничорятувальну службу, 1888 набрали чин­ності «Правила веде­н­ня гірничих робіт і пер­спектива їх без­пеки» (перший гірн. закон в імперії). 1895 у Макіївці (Донец. обл.) від­крито першу на Донбасі збагачув. ф-ку потуж. 60 т на год., 1905 споруджено під­земну електр. від­катку за допомогою нескінчен. каната, 1908 — перші електр. під­йомну машину та під­йомник породи на терикон. Від 1910 в очисних вибоях почали використовувати імпорт­ні скребкові транс­портери, від 1911 — хитні, власного виробництва. Динаміка кількості тех. одиниць шахт і роз­різів має такий ви­гляд (роки — одиниці): 1900 — 231, 1913 — 1200, 1917 — 1604, 1921 — 1594, 1940 — 275 (проте майже у 100 разів зросла їхня потужність), 1950 — 401, 1960 — 569, 1970 — 413, 1980 — 326, 1990 — 284, 2000 — 193, 2004 — 167, а вугле­збагачув. ф-к від­повід­но такий: 1895 — 1, 1917 — 11, 1940 — 23, 1950 — 23, 1960 — 52, 1970 — 70, 2004 — 47 (з них 2 — брикетні).

Роз­виток В. п. в Україні можна окреслити кількома етапами: до 1861 — повільний роз­виток, що гальмувався архаїч. сусп. устроєм; 1861–1916 — нарощува­н­ня вуглевидобутку, зумовлене зростаючими потребами металургії, залізнич. транс­порту, ін. галузей промисловості і побуту; далі, після спаду, спричиненого націоналізацією шахт і воєн. діями 1918–20, — від­будова, в результаті якої 1929 обсяг видобутку (25 млн т) сягнув рівня 1916. Подальший інтенсив. роз­виток галузі (обсяг видобутку 1940 зріс до 76,5 млн т) пере­рвала 2-а світова війна, після якої знову здійснено від­будову шахт Донбасу, які були вщент зруйновані. Потенціал було швидко від­новлено, і вже 1950 видобуток вугі­л­ля досяг рівня 1940, а 1976 сягнув рекордних 218,2 млн т. Від­тоді почалося повільне паді­н­ня обсягів видобутку: 1979 обсяг видобутку востан­нє пере­вищив 200 млн т, 1994 — вперше після 1954 не досяг 100 млн т, 1996 — склав лише 74,8 млн т. Потім не­знач. під­йом і остан. роками обсяг вуглевидобутку стабілізувався на рівні бл. 80 млн т. Дані щодо видобутку вугі­л­ля в Україні наведено у Табл. 1.

На перед­бачувану пер­спективу роль вугі­л­ля у світ. паливно-енергет. балансі невпин­но зро­статиме, оскільки його запаси значно пере­вищують від­повід­ні запаси нафти і газу, які, за істор. мірками, швидко вичерпуються. Це стосується також України, яка за запасами вугі­л­ля посідає чільне місце у десятці країн світу. До того ж в Україні серед усіх запасів органіч. палива частка вугі­л­ля складає 96 % і його ви­стачить на 400–500 р. інтенсив. видобутку. Все це ви­значає провід­ну роль В. п. для економіки країни, яка має великий потенціал запасів твердого палива. В її надрах зосереджено запаси камʼяного та бурого вугі­л­ля, горючих та менілітових сланців, торфу і озерних са­пропелів. Роз­робляються запаси вугі­л­ля, торфу і, меншою мірою, са­пропелю. Заг. ресурси вугі­л­ля складають 117,6 млрд т, роз­ві­дані — 56,9 млрд т, з них коксівних — 17,6 (30,1 %), антрацитів — 8,3 млрд т (14,6 %). Осн. запаси камʼяного вугі­л­ля зосереджено в Донецькому та Львівсько-Волинському камʼяновугільних басейнах, бурого — у Дні­провському буровугільному басейні (див. Табл. 2).

До 1991 за рахунок вугі­л­ля в Україні вироблялося понад 70 % електро­енергії, нині — бл. 26 %. Така від­чутна різниця зумовлена як заг. зниже­н­ням виробництва електро­енергії, що прослідковується від 1990-х рр., так і тим, що від­тоді надається пере­вага імпортованим з Росії та Турк­мени­стану нафті й газу як осн. енергоресурсам. Окрім того, В. п. забезпечує 84 % потреб вітчизн. металургії в сировині для коксохім. заводів. Тільки на діючих шахтах Центр. р-ну Донбасу пром. запаси коксів. вугі­л­ля найцін­ніших марок (Ж, КЖ), що за якістю не мають аналогів у світі, складають 350 млн т. Також вугі­л­ля використовують у хім. промисловості, де з нього отримують бл. 400 різноманіт. цін­них продуктів.

Перші спроби налагодити вітчизн. виробництво гірн. машин і устаткува­н­ня від­булися на поч. 20-х рр. 20 ст. Тоді на Кр­аматор. маш.-буд. заводі виготовлено нову важку врубову машину. 1926 роз­робку врубових машин з Кр­аматорська пере­дано Горлів. маш.-буд. заводу (нині ЗАТ «Горлівський машинобудівник»). На поч. 1930-х рр. створ. перші вітчизн. вуглевидобувні комбайни, найпер­спективнішим з яких на той час став комбайн Б-1 (дослід. зразок виготовлено на шахті «Альберт» тресту «Первомайськвугі­л­ля» за кон­струкцією О. Бахмутського). Знач. досягне­н­ням вітчизн. гірн. машинобудува­н­ня було створе­н­ня вугіл. комбайна «Донбас», серійне виробництво якого (від 1949) певною мірою роз­вʼязало про­блему механізації навалюва­н­ня вугі­л­ля на конвеєр при роз­робці пластів похилого заляга­н­ня. Для пластів потуж. 0,6–0,8 м від 1952 роз­почато серій. випуск комбайна «Гірник», для ще тонших — комбайнів «Шахтар» і УКМГ, для пластів крутого паді­н­ня — комбайна ККП-1. Завдяки механізації В. п. зʼявились електровози, ком­пресори, лебідки, навантажувачі тощо, які замінили ручну та кінну працю. На поч. 30-х рр. 20 ст. в Україні створ. власну потужну базу гірн. машинобудува­н­ня і припинено по­стача­н­ня імпорт. техніки, що до­зволило оперативно впроваджувати у виробництво досягне­н­ня вітчизн. науки. Тоді ж було вирішено про­блему кріпле­н­ня гірн. виробок: спочатку — пере­хід на металеве кріпле­н­ня, а згодом, у 1950– 80-х рр., створ. низку механізов. кріплень — МПК, М-87, М-96, М-100, А-2м, ОМКТ, «Донбас», КМТ, КД-90 тощо. Накопичений досвід ша­хтобудува­н­ня, роз­виток гірн. науки і техніки сприяли створен­ню високомеханізов. потужних шахт нового рівня організації виробництва. Протягом 1938 закладено, побудовано і здано в екс­плуатацію одразу 4 шахти — «Курахівська», «Мушкетівська», «Пролетарська-Крута» і «Ан­ненська» з вуглевидобутком 1000 т на добу кожна. До цього будівництво подіб. шахт вимагало 4–6 р. По­ступово В. п. пере­творилась на потужну комплексну галузь з власними наукою, мережею під­готовки кадрів, машинобудува­н­ням, буд. індустрією, звʼязком, транс­портом тощо. Так, мережа вугіл. машинобудува­н­ня обʼ­єд­нувала 18 спеціалізов. заводів, окрім того, техніку для галузі виготовляли ще й найбільші під­приємства важкого машинобудува­н­ня — ЗАТ «Новокр­аматорський машинобудівний завод», ВАТи «Донецькгірмаш» та «Азовмаш». За наук.-тех. документацією, роз­робленою Вугільної промисловості державним науково-дослідним, проект­но-кон­структорським та проект­ним ін­ститутом («УкрНДІ­проект», Київ), який був головним у колиш. СРСР з від­критих гірн. робіт, та за його наук. су­проводу за­значені три під­приємства створили і виготовили практично всі вітчизн. карʼєрні роторні екс­каватори і комплекси продуктивністю від 1000 до 8000 м³/год., що екс­плуатувались та екс­плуатуються на карʼєрах і роз­різах колиш. СРСР. Під­готовку кадрів для В. п. в Україні здійснювали 7 ВНЗів (та, знач. мірою, ще 6 провід. вузів СРСР) і 56 технікумів. Гірн. стипендія вдвічі пере­вищувала стипендію ін. вузів. Заробітна плата шахтарів була найвищою серед працівників усіх галузей промисловості, знач. роз­витку набула соц. сфера. Праця вугільника була вмотивованою і пре­стижною, серед шахтарів ініціювалися трудові почини (М. Ізотов, О. Стаханов, І. Стрельченко, І. Бридько та ін.), новатор. рух і соціаліст. змага­н­ня; було встановлено 10 світ. рекордів з вуглевидобутку і прокла­да­н­ня гірн. виробок, а світ. рекорд з проходже­н­ня вертикал. ствола (401,3 м за місяць), встановлений ще 1969 на шахті № 17-17-Біс комбінату «Донецьквугі­л­ля», не пере­вищено й досі. За самовід­дану працю 290 гірникам присвоєно почесне зва­н­ня Героя Соц. Праці, 11 — Героя України, 2 — двічі Героя Соц. Праці, 3 — Героя Соц. Праці і Героя України, трудові досягне­н­ня багатьох вугільників від­значено Ленін. і Державна преміями СРСР і України. Нині багато чого із цих здобутків втрачено.

Буд. індустрія вугіл. галузі особливого роз­витку набула в повоєн. період. Поруч з актив. від­будовою зруйнованих і затоплених шахт Донбасу роз­почалось мас­штабне будівництво нових вугіл. під­приємств, шахт, роз­різів, пром. і цивіл. обʼєктів, шахтар. міст і с-щ з повною інфра­структурою житл. і соц. обʼєктів. Якщо до 1950 будували здебільшого невеликі шахти вироб. потуж. до 300 тис. т вугі­л­ля на рік, то згодом почали будувати шахти потуж. 450– 600–750–900 тис. т і аж до 4 млн т видобутку на рік. Наук. су­проводже­н­ня галузі здійснювали пере­важно н.-д. та проект­ні установи, що знаходилися на тер. сучас. України. Вони були провід­ними як у Рос. імперії, так і в колиш. СРСР, оскільки Донбас був найпотужнішим вугледобув. регіоном країни. Укр. вчені були піонерами роз­витку в колиш. СРСР поточ. і циклічно-поточ. технології, гірн.-транс­порт. техніки без­перерв. дії для від­критих гірн. робіт. Остан. часом наук. потенціал галузі в Україні зосереджено у 12-ти н.-д., проект­но-кон­структор. і технол. ін­ститутах. 1991 заг. чисельність наук. спів­робітників становила 11 тис. осіб (з них — 26 д-рів і 719 канд. наук). Нині у галуз. науці працюють лише 2055 осіб, з них власне науковців — 1137, серед яких — 13 д-рів і 138 канд. наук. До наук. здобутків галузі належать методи, засоби і устаткува­н­ня нового тех. рівня, що часто пере­вершують за своїми якіс. показниками досягне­н­ня світ. науки, а то й зовсім не мають аналогів у світ. практиці, а саме: механізов. високо­продуктивні комплекси для видобутку вугі­л­ля (МКД-90); ресурсозберігал. засоби і способи кріпле­н­ня та охорон­ні кон­струкції капітал. гірн. виробок; гідроімпульсні виїмкова і бурильна установки для без­людного видобутку вугі­л­ля і ліквідації аварій. ситуацій на пластах крутого паді­н­ня; система локалізації вибухів газу та пилу у гірн. виробках, сучасні матеріали і технології без­печ. веде­н­ня бурильно-вибухових робіт (інгібіторні порошки і пластичні забивки); методи і засоби спалюва­н­ня низькосортного палива в циркулюючому киплячому шарі; способи і засоби вентиляції; прохідниц. комбайн П-110 із системою зроше­н­ня високого напору і комбайн П-110-07, оснащений маніпулятором з високо­продуктив. буровою установкою тощо.

Отже, для ефектив. роз­витку В. п. Україна має не лише від­повід­ні запаси вугі­л­ля, але й кваліфіковані кадри, потуж. наук. потенціал, маш.-буд. базу тощо. Нині потреби країни на най­ближчу пер­спективу ви­значено в межах 120–125 млн т вугі­л­ля на рік, що цілком реально виконувати, адже від­носно стабільно працюють кращі шахти України «Павло­градвугі­л­ля», «Донецьквугі­л­ля», «Ровенькиантрацит», «Свердлов­антрацит», «Краснодонвугі­л­ля», «Красноармійська-Західна № 1», «Краснолиманська», ім. Засядька, «Комсомолець Донбасу», «Пів­ден­нодонбаська № 1» та ін. Для подола­н­ня ниніш. галуз. кризи потрібно докорін­но змінити ставле­н­ня до В. п., зокрема здійснити позитивні зруше­н­ня у її фінансуван­ні та ре­структуризації, що забезпечить від­родже­н­ня і роз­виток галузі, а Україні — енергет. і екон. незалежність.

Літ.: Історія технічного роз­витку вугільної промисловості Донбасу. Т. 1, 2. К., 1969; История угледобычи в Рос­сии. Москва, 2001; Сургай М. С., Фищенко С. П. Штабу угольной отрасли Украины — 50! К., 2004.

М. С. Сургай, М. М. Тол­стой

Фотоілюстрації

×

❮ ❯

Завантажити статтю