Кооперативний рух
КООПЕРАТИ́ВНИЙ РУХ – діяльність членів кооперативів, спрямована на підтримання та розвиток кооперації, поширення і утвердження кооперативних ідеалів. К. р., як і будь-який ін. соц. рух, має ідейні основи та своїх лідерів, але позбавлений жорсткої організац. структури, фіксов. членства й ідеол. однорідності. Серед його учасників – керівник і чл. кооперативів, відомі політики, вчені, письменники, рядові прихильники кооперації. Кооператив є первин. громад.-госп. організацією, добровіл. об’єднанням громадян, створеним для покращення умов життя своїх чл. на основі колектив. (груп.) власності на госп. або інші підприємства, керівництво якими здійснюють виборні органи, що обираються на рівноправ. засадах демократ. шляхом на заг. зборах. З одного боку, кооператив – маcова громад. організація, діяльність якої пов’язана із соц.-екон., політ., правовим та культур. життям суспільства; з ін. – госп. підприємство, що ґрунтується на специфіч. колектив. (груп.) формі власності, яка входить до системи екон. або вироб. відносин суспільства. Кооперативи створюють з влас. ініціативи у промисловості, с. госп-ві, транспорті, торгівлі, на буд-ві та у ін. сферах виробництва й обігу представники різних прошарків суспільства й соц. груп насел. (робітники, селяни, службовці, духовенство, митці, студенти та ін.). Це добровіл., самодіял. та самоврядні асоціації, що діють на підставі вироблених і прийнятих їхніми організаціями письм. статутів, зареєстр. держ. органами. К. р. виник у розвинених країнах Європи у 1-й пол. 20 ст. Він був реакцією дрібних виробників і найманих працівників на розвиток капіталізму ранньої стадії, який супроводжувався погіршенням матеріал. та правового становища трудящих, а згодом став вагомим фактором реформування соц.-екон. (деякою мірою і політ.) структур майже усіх бурж. держав. Цей рух виявив надзвич. стійкість у різноманіт. екон., соціокультур., політ., етніч. умовах й продемонстрував широкий набір ідейно-теор. варіантів розуміння його суті, мети і завдань (від християн. соціалізму, кооперативізму до колектив. форм рад. зразка). Кооперація довела, що її фундаментал. принципи та практика знаходили й знаходять застосування у всіх країнах з ринк. економікою як ефектив. спосіб модернізації економіки та потуж. стимулювання самодіяльності широких верств населення.
Модер. К. р. у Наддніпрян. Україні виник у 1860–70-х рр., коли звільненим із кріпацтва масам укр. селянства й міським ремісникам, охопленим лихварством, під загрозою втрати елементар. засобів до існування необхідно було піднятися до рівня свідомості соц. і нац. самооборони проти тогочас. колоніал. режиму. В добу упадку і жорстокого гніту зародився К. р. і в Зх. Україні (І. Франко вважав його найінтенсивнішим, наймасовішим і найглибшим в укр. історії), де він став виявом інстинкту самооборони, захопив широкі маси молодої інтелігенції, селянства та частини міщанства. Перед 1-ю світ. війною Крайовий союз ревізійний об’єднував 567 кооперативів (180 тис. чл.). Ідеол. основи К. р. розробляли одночасно кооп. установи, політ. партії, громад. організації, окремі кооп. діячі. Ідеол. доктрина укр. К. р. – орієнтація на власні сили, перетворення кооперативів на незалежні форпости, що забезпечували екон. основи самост. розвитку нації. Гуртуючи розпорошене укр. насел. у націю, кооперація перетворилася на впливову політ. силу, яка забезпечувала матеріал. підтримку процесові становлення нац. самосвідомості українців, сприяла формуванню національно свідомої інтелігенції, їхній боротьбі за громад. та політ. права, екон. самостійність, політ. незалежність. К. р. кожного народу, окрім осн. суспільно-госп. засад всесвіт. кооператизму, має характерні, притаманні лише йому риси. Так, у Зх. Європі він виник у середовищі індустр. робітництва, поява ж укр. кооперації зумовлена боротьбою селянства за землю, необхідністю задовольнити численні соц., госп. та культурно-нац. потреби (на укр. землях 80 % насел. жило за рахунок хліборобства, тоді як у Німеччині – 30, Бельгії – 19, Великій Британії – 8,5). Обмеженість укр. кооп. організації селом було її слабкістю. Міська кооперація, що об’єднувала різнонац., переважно зрусифіков. елемент, за традицією відстоювала всерос., шовініст. інтереси. Укр. К. р. не копіював зарубіжні моделі, а став влас. нац. витвором, синтезом укр. традицій і зарубіж. досвіду. Він завжди спирався на християн. світогляд, запорука якого – духовне удосконалення людини, визнання приват. власності, але обмеження її розмірів вимогою заг. добра. Внаслідок високих темпів кооперування станом на 1939 чл. різноманіт. кооперативів було майже 50 % укр. населення.
Перший спожив. кооператив на укр. землях у складі Рос. імперії засн. 1866 у Харкові з ініціативи М. Балліна. Первісно до нього входило 64 чл. з повними (50 рублів) та 292 чл. з неповними паями. Окрім торгівлі предметами заг. вжитку, Харків. споживче товариство утримувало їдальню, пекарню, забезпечувало своїх чл. паливом. Його представники ознайомлювалися із К. р. у Великій Британії, Франції та Німеччині, підтримували зв’язки із зарубіж. кооп. організаціями. 1870 товариство ініціювало проведення кооп. з’їзду та утворення спожив. кооп. союзу, але харків. губернатор заборонив цей захід, оскільки діяльність таких т-в не повинна була поширюватися за межі одного міста. 1868 організов. кооп. споживче товариство у Києві. Його ра- ду очолювали М. Драгоманов, В. Антонович, М. Яснопольський та ін. Діяли споживчі товариства у Єлисаветграді (нині Кіровоград), Севастополі, Сімферополі, Миколаєві, Херсоні, Катеринославі (нині Дніпропетровськ), Чернігові, Лебедині та ін. У Полтав. губ. виникли перші кредитні кооперативи: 1869 – у м. Гадяч (нині Полтав. обл.), 1871 (завдяки зусиллям Г. Ґалаґана) – у с. Сокиринці (нині Срібнян. р-ну Черніг. обл.). 1894 у с. Федвар (нині Підлісне Олександрів. р-ну Кіровогр. обл.) М. Левитський створив першу не лише на укр. землях, а й у всій Рос. імперії хлібороб. артіль (с.-г. спілки також займалися просвітн. агрокультур. роботою). Однак загалом до 1890-х рр. К. р. розвивався досить повільно, багато кооперативів (особливо хлібороб. артілей) після нетривалого часу роботи закривалися. Осн. причинами було погане розуміння насел. суті кооперації, негативне ставлення до неї з боку адміністрації, відсутність відповід. правової бази – окремого кооп. закону, високі як на ті часи внески (25–50 рублів). Так, 1880 заг. кількість кооперативів в укр. губерніях становила бл. 130, 1895 – 290 (переважно ощадно-позичк. і споживчі товариства). Прискорення К. р. зумовлено заг. пожвавленням громад. життя та ухваленням царським урядом Положення про установи малого кредиту (1895) і Зразк. статуту спожив. товариства (1897), за яким статути кооперативів почали затверджувати місц. губернатори, а не мін-во. Зародження кредит. кооперації пов’язане із заснуванням 1895 у с. Дзензелівка (нині Маньків. р-ну Черкас. обл.) кредит. товариства (рахівник – Х. Барановський), яке від 1907 займалося і вироб. діяльністю. 1907–11 у цьому селі розміщувалося правління Київ. кредит. союзу («Союзбанку»). Після рев. подій 1905–07 за кількістю спожив. кооперативів у Рос. імперії лідирували Полтав., Київ. і Поділ. губ. Розвиток укр. К. р. актуалізував потребу в об’єднанні розрізнених т-в з метою координації та покращення їхньої діяльності. Так виникли союз кредит. кооперації у м. Бердянськ (нині Запоріз. обл., 1901) і союзи спожив. кооперації у Києві (1908) та Вінниці (1910). Але під тиском Моск. союзу спожив. т-в, що намагався взяти під контроль К. р. у всій Рос. імперії, 1913 їх ліквідовано. Боротьба укр. кооперації за своє нац. обличчя виразно проявилася на Всерос. кооп. з’їздах, зокрема на 2-му (Київ, 1913), в якому взяли участь і кооператори із Зх. України. На той час центром К. р. був Київ, де серед ін. постало товариство «Наша кооперація», виходила більшість укр. кооп. преси. Укр. кооперація продемонструвала значну динаміку зростання: 1866 діяв 1, 1871 – 9, 1880 – 130, 1895 – 290, 1900 – 450, 1905 – 820, 1910 – 2100, 1915 – 6860, 1917 – 9200 кооперативів різних типів. Окрім вищезгаданих, знач. внесок у К. р. зробили В. Доманицький, Б. Мартос, Й. Волошиновський, М. Стасюк та ін. Після Лютн. революції 1917 укр. кооперація відразу ж почала відокремлюватися від рос. центрів, творячи власні.
Провідні діячі укр. кооп. руху, які становили половину першого складу Ген. секретаріату УНР, намагалися вбудувати кооп. організацію в основи нар. господарства відродженої держави, що не могла спиратися на укр. нац. капіталіст. надбання. На всеукр. кооп. з’їздах (у травні та серпні 1917 й травні 1918) розглянуто проблеми укр. кооперації і створ. Центральний український кооперативний комітет на чолі з теоретиком К. р. М. Туган-Барановським. Незважаючи на воєнні дії, кількість кооперативів зростала і наприкінці 1920 склала 22 300 (К. р. охоплено бл. 6 млн осіб). 1917–19 засн. Дніпровський союз споживчих товариств («Дніпросоюз»), «Книгоспілку», Укр. кооп. нар. банк («Українбанк»), Центр. укр. с.-г. кооп. союз («Централ»), Укр. кооп. кредитну спілку тощо. Розвивалася і кооп. освіта, зокрема у Києві розпочали роботу 3-річна кооп. школа ім. 50-річчя укр. кооперації при «Союзбанку» та 1-річна ім. В. Доманицького при «Дніпросоюзі»; на базі Вищих кооп. інструктор. курсів при Центр. укр. кооп. комітеті 1920 організовано Укр. кооп. інститут ім. М. Туган-Барановського (від нього веде свою історію Донецький національний університет економіки і торгівлі ім. М. Туган-Барановського). Виходили часописи «Українська кооперація», «Кооперативна зоря», «Сільський господар». У роки «воєнного комунізму» всі види кооперації об’єднано у т. зв. споживчі комуни, підпорядк. Наркоматові продовольства та продовол. відділам частин Червоної армії. Через них розподіляли споживчі товари (переважно у містах), до 1924 членство для робітників і службовців було обов’язковим. Хоча у селах подекуди зберігалися залишки старої кооперації. 1920 у Харкові створ. Всеукр. союз спожив. кооп. організацій («Вукоопспілка»), який 1946–92 мав назву Укр. респ. спілка спожив. т-в України («Укоопспілка»), від 1992 – Центр. спілка спожив. т-в України. Активно розвивався К. р. в УСРР у період НЕПу. Рад. влада надавала кооперації привілеї (держ. замовлення, субсидії) з метою створити конкуренцію приват. пром. і торг. підприємствам у містах та куркулям у селах. Із розгортанням колективізації (див. Колгоспи) від 1929 с.-г. і кредитну кооперацію ліквідовано; пром., що деякою мірою компенсувала нестачу товарів широкого вжитку (напр., забезпечувала виготовлення бл. 70 % метал. посуду та 40 % меблів), 1956–60 реорганізовано. Таким чином, збереглася лише система спожив. кооперації, житлово-буд. кооперація та артіл. нар. промисли. Лише наприкінці 1980-х рр. вироб. кооперативи стали осн. організац.-правовою формою легалізов. підприємниц. діяльності у СРСР.
Зародження К. р. на зх.-укр. землях пов’язане з самодопомог. акцією, організов. у 1870-х рр. греко-катол. духовенством (братські каси тощо) з метою покращити важкий екон. стан селянства. Товариство «Просвіта» відкривало при своїх читальнях позичк. каси та споживчі крамниці (станом на 1912 відповідно 257 і 540), таку ж діяльність розгорнули москвофіл. Товариство ім. Качковського та Укр. радикал. партія. Але дійсно ефектив. виявилися кооперативи, організовані відповідно до австро-угор. закону про заробітк.-торг. спілки (1873). Першим стало торг. підприємство «Народна торгівля», засн. 1883 у Львові В. Нагірним (1912 співпрацювало з 831-ю крамницею). 1899 у м-ку Олесько Золочів. пов. (нині смт Буського р-ну Львів. обл.) представники селянства, інтелігенції та духовенства створили товариство «Сільський господар» (згодом переїхало до Львова та перебрало екон. функції товариства «Просвіта»). 1912 воно мало 90 філій і 1151 гурток (понад 25 тис. чл.). 1898 постало перше кооп. об’єднання – Крайовий cоюз кредитовий (голова К. Левицький), від 1929 ревізій. осередком укр. кооперації у Галичині був Ревізійний союз українських кооперативів (видавав «Господарсько-кооперативний часопис», ж. «Кооперативна республіка», «Кооперативна родина»). З усіх видів вироб. кооперації найбільше розвинулася молочарська. 1904 першу таку спілку заснував у с. Завадів (нині Стрий. р-ну Львів. обл.) О. Нижанківський. Через рік 6 молочар. спілок об’єдналися у відділ при Стрий. філії товариства «Просвіта», 1907 – у Крайовий госп.-молочар. союз («Маслосоюз»). Загалом до 1-ї світової війни Ревізій. союз укр. кооперативів через спеціалізов. об’єднання («Народна торгівля», «Маслосоюз», Крайовий союз кредитовий, Крайовий союз госп.-торг. спілок, Крайовий союз купівлі та збуту худоби) координував діяльність понад 600 укр. кооперативів. Кер-во руської кооперації, яке дотримувалося москвофіл. орієнтації, 1909 організувало Руський ревізій. союз (1913 – бл. 100 кооперативів). Широкою популярністю серед насел. користувалося страхове товариство «Дністер» (понад 250 тис. чл.). Свої кооперативи заснували більш ніж половина сільс. і міських укр. громад, чл. цих кооперативів були 700 тис. осіб, чисельність їхніх працівників зросла до 15-ти тис. осіб. У міжвоєн. період у Львові діяли кооператив інж. робіт «КІР», візничий «Гарма», столяр. «Архо», пасічників «Рій», видавн. «Ізмарагд» та «Червона калина», кінокооператив «Добро і краса». Один із найбільших за капіталом – «Союз українських приватних урядовців Галичини», який 1932 профінансував створення товариства «Суспільний промисл». Розвивалося кооп. шкільництво: у 1920–30-х рр. функціонувала Торг. школа товариства «Просвіта», 1938 відкрито 3-річ. кооп. ліцей. Укр. насел. Волині до поч. 1930-х рр. організувало понад 620 кооперативів, зокрема на Ковельщині працювало близько сотні сільс. спожив. кооперативів. Проте упереджена політика польс. влади негативно впливала на консолідацію зусиль у боротьбі за цілісність укр. кооперації. На Буковині у той час розвинувся кредит. рух – 1903 бл. 150 сільс. кас утворили союз «Селянська каса» (провідні діячі – С. Смаль-Стоцький, Л. Когут). К. р. на Закарпатті через відсутність влас. свідомої інтелігенції був слабким, започатк. Е. Еґаном кредитні кооперативи входили до заг.-угор. кооп. організації. Під час 1-ї світової війни і воєн. дій 1918–20 кооперація у Галичині занепала. Від 1922 її відбудову очолював Крайовий союз кредитовий (голова до 1944 – Ю. Павликовський). У міжвоєн. період, незважаючи на перепони з боку польс. влади, К. р. зробив знач. внесок у покращення екон. становища українців. Зі встановленням на тер. Зх. України рад. влади її кооперацію приведено у відповідність до К. р. в УРСР.
Нині К. р. є одним із наймасовіших рухів у світі. Його центр – Міжнар. кооп. альянс, що об’єднує 251 нац. кооп. союз із 93-х країн світу і нараховує бл. 1 млрд осіб. У світі існує понад 1 млн організацій (бл. 120 видів і різновидів), які називають кооперативами. Незважаючи на різноманітність цих організацій, всі вони мають спільні специфічні ознаки та риси, що дозволяють віднести їх до єдиної спіл. категорії кооперативів. У країнах ЄС діють бл. 132 тис. кооперативів, які об’єднують бл. 83,5 млн чл. і де працюють 2,3 млн осіб; у США – 47 тис. (у 20-ти з них щоріч. товарообіг перевищує 1 млрд дол.). В Африці кооперативи посідають 2-е після держави місце у забезпеченні людей працею. У процесі еволюції кооперація більшості країн набула вигляду налагодженого механізму з чіткою структурою і розмежуванням функцій між окремими елементами системи, що обслуговують госп., культурні, інформ. потреби знач. частини населення. У ході тривалого істор. розвитку кооп. банки й інші види кооп. об’єднань втратили деякі початк. принципи своєї організації, однак зберегли основоположні засади, які роблять кооперативну форму господарювання унікал. – самоупр., демократизм, некомерц. характер діяльності. В останні роки зросла роль місц. самовряд. інституцій, тому метою кооп. асоціацій, з огляду на їхній демократизм, має стати задоволення гол. людських потреб і підтримання стійких екон. структур, засн. на максимально можливому ресурс. забезпеченні, а також виконання функцій посередника між державою та індивідом. Лише тісна співпраця з Міжнар. кооп. альянсом, Кооп. комітетом асоціацій європ. кооперативів та їхнім координац. органом «Кооперативи в Європі», ін. міжнар. кооп. організаціями, кооп. об’єднаннями нац. рівня, що мають тривалі традиції, дозволить уникнути загрози деформування кооп. природи молодих укр. кооперативів і набути досвіду ефектив. господарювання, економіки інформ., постіндустр. суспільства. Нині, коли на шляху побудови ринк. економіки, формування правової держави та громадян. суспільства виникають проблеми вибору шляхів і засобів вирішення цих завдань, знову стають актуал. кооп. ідеї та практика. Кількісні параметри сучас. укр. кооперації не дозволяють їй брати серйозну участь у соц.-екон. житті країни. Неодноразові намагання централізов. відродження різних її видів свідчать, що в Україні не вдалося повністю подолати негативні наслідки збочених уявлень про характер, природу, призначення кооперації, що панували у рад. часи, а політика і особливо кооп. практика 2-ї пол. 1980-х – поч. 1990-х рр. взагалі призвели до дискредитації цих госп. форм.
Успіш. розвиток К. р. значно залежить від лібералізації економіки, демократизації політ. життя, формування основ громадян. суспільства. У таких умовах необхідно чітко визначити держ. кооп. політику, розробити та затвердити програму пропаганди кооп. ідей, традицій, переваг кооп. способу господарювання, підприємництва, домогтися того, щоб не лише переважна більшість насел., а й владні структури позбулися нігіліст. ставлення до розвитку кооперації. Після формування повноцін. кооп. сектору економіки розвиток кооперації має відбуватися на основі єдиної програми та скоординов. зусиль кооп. і держ. органів. Для цього необхідно створити відповідні структури в КМ, обл. і рай. адміністраціях та у ВР фонди фінанс. підтримки кооперативів, а також розробити заходи пільгового кредитування кооп. підприємництва. Укр. кооперація потребує сучас. фахівців-кооператорів, а отже розвитку системи кооп. освіти для підготовки фахівців екон. і гуманітар. профілів. У держ. та приват. навч. заг.-осв. та середньоспец. закладах необхідно запровадити вивчення основ кооперації, віднайти можливості для фінансування популяризації кооп. ідей у ЗМІ, встановити іменні стипендії студентам, які активно вивчають теорію та історію кооперації, гранти окремим особам чи організаціям, які успішно реалізують той чи ін. кооп. проект, практикувати обміни делегаціями між укр. та зарубіж. кооперативами, кооп. ВНЗами тощо. Також потрібно активізувати осередки кооп. думки, що існують у системі освіт. закладів «Укоопспілки», створити н.-д. інституції, спец. фонди, які доведуть держ. чиновникам і громад. загалу, що без нової моделі укр. кооперації неможливо створити сучасну модель укр. суспільства.
Літ.: Жук А. Українська кооперація в Галичині. К., 1913; Туган-Барановський М. Кооперація, її природа та мета. К., 1918; Л., 1936; Пожарський П. Нариси історії української кооперації. К., 1919; Мартос Б. Теорія кооперації. Подєбради, 1924; Реґенсбурґ, 1947; Бородаєвський С. Історія кооперації. Прага, 1925; Витанович І. Історія українського кооперативного руху. Нью-Йорк, 1964; Бабенко С., Гелей С., Гончарук Я. та ін. Історія кооперативного руху: Підруч. Л., 1995; Гелей С., Пастушенко Р. Теорія та історія кооперації: Підруч. К., 2006; Аліман М., Войнаш Л., Гелей С. та ін. Споживча кооперація України: від зародження до сьогодення. Л., 2013.
С. Д. Гелей
Рекомендована література
- Жук А. Українська кооперація в Галичині. К., 1913;
- Туган-Барановський М. Кооперація, її природа та мета. К., 1918;
- Л., 1936;
- Пожарський П. Нариси історії української кооперації. К., 1919;
- Мартос Б. Теорія кооперації. Подєбради, 1924;
- Реґенсбурґ, 1947;
- Бородаєвський С. Історія кооперації. Прага, 1925;
- Витанович І. Історія українського кооперативного руху. Нью-Йорк, 1964;
- Бабенко С., Гелей С., Гончарук Я. та ін. Історія кооперативного руху: Підруч. Л., 1995;
- Гелей С., Пастушенко Р. Теорія та історія кооперації: Підруч. К., 2006;
- Аліман М., Войнаш Л., Гелей С. та ін. Споживча кооперація України: від зародження до сьогодення. Л., 2013.