Кооперативний рух

КО­ОПЕРАТИ́ВНИЙ РУХ — діяльність членів ко­оперативів, спрямована на під­трима­н­ня та роз­виток кооперації, пошире­н­ня і утвердже­н­ня ко­оперативних ідеалів. К. р., як і будь-який ін. соц. рух, має ідейні основи та своїх лідерів, але по­збавлений жорсткої організац. структури, фіксов. членства й ідеол. однорідності. Серед його учасників — керівник і чл. ко­оперативів, ві­домі політики, вчені, письмен­ники, рядові прихильники ко­операції. Ко­оператив є первин. громад.-госп. організацією, добровіл. обʼ­єд­на­н­ням громадян, ство­реним для покраще­н­ня умов жит­тя своїх чл. на основі колектив. (груп.) власності на госп. або ін­­ші під­приємства, керівництво якими здійснюють виборні органи, що обираються на рівноправ. засадах демократ. шляхом на заг. зборах. З одного боку, ко­оператив — маcова громад. організація, діяльність якої повʼязана із соц.-екон., політ., правовим та культур. жи­т­тям су­спільства; з ін. — госп. під­приємство, що ґрунтується на спе­цифіч. колектив. (груп.) формі власності, яка входить до системи екон. або вироб. від­носин су­спільства. Ко­оперативи створюють з влас. ініціативи у промисловості, с. госп-ві, транс­порті, торгівлі, на буд-ві та у ін. сферах виробництва й обігу пред­ставники різних про­шарків су­спільства й соц. груп насел. (робітники, селяни, службовці, духовенство, митці, студенти та ін.). Це добровіл., самодіял. та самоврядні асоціації, що діють на під­ставі вироблених і прийнятих їхніми організаціями письм. статутів, зареєстр. держ. органами. К. р. виник у роз­винених країнах Європи у 1-й пол. 20 ст. Він був реакцією дрібних виробників і на­йманих працівників на роз­виток капіталізму ран­ньої стадії, який су­про­воджувався погірше­н­ням матеріал. та правового становища трудящих, а згодом став вагомим фактором реформува­н­ня соц.-екон. (деякою мірою і політ.) структур майже усіх бурж. держав. Цей рух виявив над­звич. стійкість у різноманіт. екон., соціокультур., політ., етніч. умо­­вах й продемонстрував широкий набір ідейно-теор. варіантів ро­зумі­н­ня його суті, мети і зав­дань (від християн. соціалізму, ко­оперативізму до колектив. форм рад. зразка). Кооперація довела, що її фундаментал. прин­­ципи та практика знаходили й знаходять за­стосува­н­ня у всіх країнах з ринк. економікою як ефектив. спосіб модернізації еко­­номіки та потуж. стимулюва­н­ня самодіяльності широких верств населе­н­ня.

Модер. К. р. у Над­дні­прян. Укра­­їні виник у 1860–70-х рр., коли звільненим із кріпацтва масам укр. селянства й міським реміс­­никам, охопленим лихварством, під за­грозою втрати елементар. засобів до існува­н­ня необхідно було під­нятися до рівня сві­домості соц. і нац. само­оборони проти тогочас. колоніал. режиму. В добу упадку і жорстокого гніту зародився К. р. і в Зх. Укра­­їні (І. Франко вважав його най­інтенсивнішим, на­ймасовішим і най­глибшим в укр. історії), де він став виявом інстинкту самообо­рони, захопив широкі маси молодої інтелігенції, селянства та частини міщанства. Перед 1-ю світ. війною Кра­йовий союз ре­­візійний обʼ­єд­нував 567 ко­оперативів (180 тис. чл.). Ідеол. ос­нови К. р. роз­робляли одночасно кооп. установи, політ. пар­тії, громад. організації, окремі кооп. діячі. Ідеол. доктрина укр. К. р. — орієнтація на власні сили, пере­творе­н­ня ко­оперативів на незалежні форпости, що забез­печували екон. основи самост. роз­витку нації. Гуртуючи роз­по­рошене укр. насел. у націю, кооперація пере­творилася на впли­­вову політ. силу, яка забезпечувала матеріал. під­тримку процесові становле­н­ня нац. самосві­домості українців, сприяла формуван­ню національно сві­домої інтелігенції, їхній боротьбі за громад. та політ. права, екон. само­стійність, політ. незалежність. К. р. кожного народу, окрім осн. су­спільно-госп. засад все­світ. ко­оператизму, має характер­ні, притаман­ні лише йому риси. Так, у Зх. Європі він виник у середовищі індустр. робітництва, поява ж укр. кооперації зумовлена боротьбою селянства за землю, необхідністю за­­довольнити числен­ні соц., госп. та культурно-нац. потреби (на укр. землях 80 % насел. жило за рахунок хліборобства, тоді як у Німеч­чині — 30, Бельгії — 19, Великій Британії — 8,5). Обмеженість укр. кооп. організації селом було її слабкістю. Міська ко­операція, що обʼ­єд­нувала різнонац., пере­важно зрусифіков. еле­мент, за традицією від­стоювала всерос., шовініст. інтереси. Укр. К. р. не копіював зарубіжні моделі, а став влас. нац. витвором, синтезом укр. традицій і зарубіж. досвіду. Він завжди спи­­рався на християн. світо­гляд, запорука якого — духовне удосконале­н­ня людини, ви­зна­н­ня приват. власності, але обмежен­­ня її роз­мірів вимогою заг. добра. Внаслідок високих темпів ко­оперува­н­ня станом на 1939 чл. різноманіт. ко­оперативів бу­ло майже 50 % укр. населе­н­ня.

Перший спожив. ко­оператив на укр. землях у складі Рос. імперії засн. 1866 у Харкові з ініціативи М. Бал­ліна. Первісно до ньо­го входило 64 чл. з повними (50 рублів) та 292 чл. з неповними паями. Окрім торгівлі предметами заг. вжитку, Харків. спожив­че товариство утримувало їдальню, пекарню, забезпечувало своїх чл. паливом. Його пред­ставники озна­йомлювалися із К. р. у Великій Британії, Франції та Німеч­чині, під­тримували звʼязки із зарубіж. кооп. організаціями. 1870 товариство ініціювало проведе­н­ня кооп. зʼ­їзду та утворе­н­ня спожив. кооп. союзу, але харків. губернатор заборонив цей захід, оскільки діяльність таких т-в не повин­на була поширюватися за межі од­ного міста. 1868 організов. кооп. споживче товариство у Києві. Його ра­- ду очолювали М. Драгоманов, В. Антонович, М. Яснопольський та ін. Діяли споживчі товариства у Єлисавет­граді (нині Кірово­град), Се­­вастополі, Сімферополі, Миколаєві, Херсоні, Катеринославі (нині Дні­пропетровськ), Чернігові, Лебедині та ін. У Полтав. губ. виникли перші кредитні ко­оперативи: 1869 — у м. Гадяч (нині Полтав. обл.), 1871 (завдяки зу­си­л­лям Г. Ґалаґана) — у с. Соки­ринці (нині Срібнян. р-ну Черніг. обл.). 1894 у с. Федвар (нині Під­лісне Олександрів. р-ну Кіровогр. обл.) М. Левитський ство­рив першу не лише на укр. землях, а й у всій Рос. імперії хлібороб. артіль (с.-г. спілки також за­­ймалися просвітн. агрокультур. роботою). Однак загалом до 1890-х рр. К. р. роз­вивався досить повільно, багато ко­оперативів (особливо хлібороб. артілей) після нетривалого часу ро­боти закривалися. Осн. причина­ми було погане ро­зумі­н­ня насел. суті кооперації, негативне ставле­н­ня до неї з боку адміністрації, від­сутність від­повід. пра­вової бази — окремого кооп. закону, високі як на ті часи внески (25–50 рублів). Так, 1880 заг. кіль­кість ко­оперативів в укр. губерніях становила бл. 130, 1895 — 290 (пере­важно ощадно-позичк. і спо­­живчі товариства). При­скоре­н­ня К. р. зумовлено заг. по­жвавле­н­ням громад. життя та ухвале­н­ням царським урядом Положе­н­ня про установи малого кредиту (1895) і Зразк. статуту спожив. товариства (1897), за яким статути ко­оперативів почали затверджувати місц. губернатори, а не мін-во. Зародже­н­ня кредит. кооперації повʼязане із заснува­н­ням 1895 у с. Дзензелівка (нині Маньків. р-ну Черкас. обл.) кредит. товариства (рахівник — Х. Барановський), яке від 1907 за­ймалося і вироб. діяльністю. 1907–11 у цьому селі роз­міщувалося правлі­н­ня Київ. кредит. союзу («Союзбанку»). Піс­­ля рев. подій 1905–07 за кількістю спожив. ко­оперативів у Рос. імперії лідирували Полтав., Київ. і Поділ. губ. Роз­виток укр. К. р. актуалізував потребу в обʼ­єд­нан­­ні роз­різнених т-в з метою ко­ординації та покраще­н­ня їхньої діяльності. Так виникли союз кре­дит. кооперації у м. Бердянськ (нині Запоріз. обл., 1901) і союзи спожив. кооперації у Києві (1908) та Він­ниці (1910). Але під тиском Моск. союзу спожив. т-в, що намагався взяти під конт­роль К. р. у всій Рос. імперії, 1913 їх ліквідовано. Боротьба укр. ко­операції за своє нац. облич­чя ви­разно проявилася на Всерос. кооп. зʼ­їздах, зокрема на 2-му (Київ, 1913), в якому взяли участь і ко­оператори із Зх. України. На той час центром К. р. був Київ, де серед ін. по­стало товариство «Наша кооперація», виходила більшість укр. кооп. преси. Укр. кооперація продемонструвала значну динаміку зро­ста­н­ня: 1866 діяв 1, 1871 — 9, 1880 — 130, 1895 — 290, 1900 — 450, 1905 — 820, 1910 — 2100, 1915 — 6860, 1917 — 9200 ко­оперативів різних типів. Окрім вищезга­даних, знач. внесок у К. р. зробили В. Доманицький, Б. Мартос, Й. Волошиновський, М. Стасюк та ін. Після Лютн. ре­волюції 1917 укр. кооперація від­­разу ж почала від­окремлюватися від рос. центрів, творячи власні.

Провід­ні діячі укр. кооп. руху, які становили половину першого складу Ген. секретаріату УНР, намагалися вбудувати кооп. організацію в основи нар. господарства від­родженої держави, що не мог­ла спиратися на укр. нац. капіталіст. на­дба­н­ня. На всеукр. кооп. зʼ­їздах (у травні та серпні 1917 й травні 1918) роз­глянуто про­блеми укр. кооперації і створ. Центральний український ко­­оперативний комітет на чолі з тео­ретиком К. р. М. Туган-Барановським. Не­зважаючи на воєн­ні дії, кількість ко­оперативів зро­стала і на­прикінці 1920 скла­ла 22 300 (К. р. охоплено бл. 6 млн осіб). 1917–19 засн. Дні­провський союз споживчих товариств («Дні­просоюз»), «Книго­спілку», Укр. кооп. нар. банк («Українбанк»), Центр. укр. с.-г. кооп. союз («Централ»), Укр. кооп. кредитну спілку тощо. Роз­вива­лася і кооп. освіта, зокрема у Києві роз­почали роботу 3-річна кооп. школа ім. 50-річчя укр. ко­операції при «Союзбанку» та 1-річна ім. В. Доманицького при «Дні­просоюзі»; на базі Вищих кооп. ін­структор. курсів при Центр. укр. кооп. комітеті 1920 організовано Укр. кооп. ін­ститут ім. М. Туган-Барановського (від нього веде свою історію Донецький національний університет економіки і торгівлі ім. М. Туган-Барановського). Виходили часописи «Українська кооперація», «Ко­оперативна зоря», «Сільський господар». У роки «воєн­ного комунізму» всі види кооперації обʼ­єд­нано у т. зв. споживчі комуни, під­порядк. Наркоматові продовольства та продовол. від­­ділам частин Червоної армії. Через них роз­поділяли споживчі товари (пере­важно у містах), до 1924 членство для робітників і службовців було обовʼязковим. Хоча у селах подекуди зберігалися залишки старої кооперації. 1920 у Харкові створ. Всеукр. союз спожив. кооп. організацій («Вукооп­спілка»), який 1946–92 мав назву Укр. респ. спілка спо­жив. т-в України («Укооп­спілка»), від 1992 — Центр. спілка спожив. т-в України. Активно роз­вивався К. р. в УСРР у період НЕПу. Рад. влада надавала кооперації привілеї (держ. замовле­н­ня, суб­сидії) з метою створити конкуренцію приват. пром. і торг. під­приємствам у містах та куркулям у селах. Із роз­горта­н­ням колективізації (див. Колгоспи) від 1929 с.-г. і кредитну кооперацію лі­квідовано; пром., що деякою мірою компенсувала не­стачу товарів широкого вжитку (напр., забезпечувала виготовле­н­ня бл. 70 % метал. посуду та 40 % меблів), 1956–60 реорганізовано. Таким чином, збереглася лише система спожив. кооперації, житлово-буд. кооперація та артіл. нар. промисли. Лише на­прикінці 1980-х рр. вироб. ко­­оперативи стали осн. організац.-правовою формою легалізов. під­приємниц. діяльності у СРСР.

Зародже­н­ня К. р. на зх.-укр. зем­лях повʼязане з самодопомог. акцією, організов. у 1870-х рр. греко-катол. духовенством (братські каси тощо) з метою покращити важкий екон. стан селянства. Товариство «Просвіта» від­кривало при своїх читальнях позичк. каси та споживчі крамниці (станом на 1912 від­повід­но 257 і 540), таку ж діяльність роз­горнули москвофіл. Товариство ім. Качковсько­го та Укр. радикал. партія. Але дійсно ефектив. виявилися ко­оперативи, організовані від­повід­но до австро-угор. закону про заробітк.-торг. спілки (1873). Пер­шим стало торг. під­приємство «Народна торгівля», засн. 1883 у Львові В. Нагірним (1912 спів­­працювало з 831-ю крамницею). 1899 у м-ку Олесько Золочів. пов. (нині смт Буського р-ну Львів. обл.) пред­ставники селянства, інтелігенції та духовенства ство­рили товариство «Сільський господар» (згодом пере­їхало до Львова та пере­брало екон. функції товариства «Просвіта»). 1912 воно мало 90 філій і 1151 гурток (понад 25 тис. чл.). 1898 по­стало перше кооп. обʼ­єд­на­н­ня — Кра­йовий cоюз кре­дитовий (голова К. Левицький), від 1929 ревізій. осередком укр. кооперації у Галичині був Ревізійний союз українських ко­опе­ративів (видавав «Господарсько-ко­оперативний часопис», ж. «Ко­­оперативна республіка», «Коопе­ративна родина»). З усіх видів вироб. кооперації найбільше роз­­винулася молочарська. 1904 пер­шу таку спілку заснував у с. За­вадів (нині Стрий. р-ну Львів. обл.) О. Нижанківський. Через рік 6 молочар. спілок обʼ­єд­нали­ся у від­діл при Стрий. філії товариства «Просвіта», 1907 — у Кра­йовий госп.-молочар. союз («Маслосоюз»). Загалом до 1-ї світової вій­ни Ревізій. союз укр. ко­операти­вів через спеціалізов. обʼєд­нан­ня («Народна торгівля», «Мас­ло­союз», Кра­йовий союз кредитовий, Кра­йовий союз госп.-торг. спілок, Кра­йовий союз ку­півлі та збуту худоби) координував діяльність понад 600 укр. ко­оперативів. Кер-во руської ко­операції, яке дотримувалося мос­квофіл. орієнтації, 1909 організувало Руський ревізій. союз (1913 — бл. 100 ко­оперативів). Широкою популярністю серед насел. користувалося страхове товариство «Дністер» (понад 250 тис. чл.). Свої ко­оперативи заснували більш ніж половина сільс. і міських укр. громад, чл. цих ко­оперативів були 700 тис. осіб, чисельність їхніх працівників зрос­ла до 15-ти тис. осіб. У між­­воєн. період у Львові діяли ко­­оператив інж. робіт «КІР», візничий «Гарма», столяр. «Архо», пасічників «Рій», видавн. «Ізмарагд» та «Червона калина», кіноко­оператив «Добро і краса». Один із найбільших за капіталом — «Союз українських приватних урядовців Галичини», який 1932 профінансував створе­н­ня товариства «Су­спільний промисл». Роз­­вивалося кооп. шкільництво: у 1920–30-х рр. функціонувала Торг. школа товариства «Просвіта», 1938 від­крито 3-річ. кооп. ліцей. Укр. насел. Волині до поч. 1930-х рр. організувало понад 620 ко­оперативів, зокрема на Ковельщині працювало близько сотні сільс. спожив. ко­оперативів. Проте упе­реджена політика польс. влади негативно впливала на консолідацію зусиль у боротьбі за ціліс­ність укр. кооперації. На Буковині у той час роз­винувся кредит. рух — 1903 бл. 150 сільс. кас утворили союз «Селянська каса» (провід­ні діячі — С. Смаль-Стоцький, Л. Когут). К. р. на За­карпат­ті через від­сутність влас. сві­домої інтелігенції був слабким, започатк. Е. Еґаном кредитні ко­оперативи входили до заг.-угор. кооп. організації. Під час 1-ї світової війни і воєн. дій 1918–20 кооперація у Галичині занепала. Від 1922 її від­будову очолював Кра­йовий союз кредитовий (голова до 1944 — Ю. Павликовський). У між­воєн. період, не­зважаючи на пере­пони з боку польс. влади, К. р. зробив знач. внесок у покраще­н­ня екон. становища українців. Зі встановлен­ням на тер. Зх. України рад. вла­ди її кооперацію приведено у від­повід­ність до К. р. в УРСР.

Нині К. р. є одним із на­ймасовіших рухів у світі. Його центр — Між­­нар. кооп. альянс, що обʼ­єд­нує 251 нац. кооп. союз із 93-х країн світу і нараховує бл. 1 млрд осіб. У світі існує понад 1 млн організацій (бл. 120 видів і різновидів), які називають ко­оперативами. Не­зважаючи на різноманітність цих організацій, всі вони ма­ють спільні специфічні ознаки та риси, що до­зволяють від­нести їх до єдиної спіл. категорії ко­­оперативів. У країнах ЄС діють бл. 132 тис. ко­оперативів, які обʼ­єд­нують бл. 83,5 млн чл. і де працюють 2,3 млн осіб; у США — 47 тис. (у 20-ти з них щоріч. то­варообіг пере­вищує 1 млрд дол.). В Африці ко­оперативи посідають 2-е після держави місце у забезпечен­ні людей працею. У про­цесі еволюції кооперація більшос­ті країн набула ви­гляду налагодженого механізму з чіткою струк­турою і роз­межу­ва­н­ням функцій між окремими елементами сис­теми, що обслуговують госп., куль­турні, інформ. потреби знач. частини населе­н­ня. У ході тривалого істор. роз­витку кооп. бан­ки й інші види кооп. обʼ­єд­нань втратили деякі початк. принципи своєї організації, однак зберегли основоположні засади, які роб­­лять ко­оперативну форму господарюва­н­ня унікал. — самоупр., демократизм, некомерц. харак­тер діяльності. В остан­ні роки зросла роль місц. самовряд. ін­ституцій, тому метою кооп. асо­ціацій, з огляду на їхній демократизм, має стати задоволе­н­ня гол. людських потреб і під­трима­н­ня стійких екон. структур, засн. на максимально можливому ресурс. забезпечен­ні, а також викона­н­ня функцій посередника між державою та індиві­дом. Лише тісна спів­праця з Між­нар. кооп. альянсом, Кооп. комітетом асоціацій європ. ко­­оперативів та їхнім ко­ординац. органом «Ко­оперативи в Європі», ін. між­нар. кооп. організаціями, кооп. обʼ­єд­на­н­нями нац. рівня, що мають тривалі традиції, до­зволить уникнути за­грози деформува­н­ня кооп. природи молодих укр. ко­оперативів і набути досвіду ефектив. господарюван­ня, економіки інформ., постіндустр. су­спільства. Нині, коли на шля­ху побудови ринк. економіки, формува­н­ня правової держави та громадян. су­спільства виникають про­блеми вибору шляхів і засобів виріше­н­ня цих зав­дань, зно­ву стають актуал. кооп. ідеї та практика. Кількісні параметри сучас. укр. кооперації не дозво­ляють їй брати сер­йозну участь у соц.-екон. житті країни. Не­одноразові намага­н­ня централізов. від­родже­н­ня різних її видів свідчать, що в Україні не вдалося повністю подолати негативні наслідки збочених уявлень про характер, природу, при­значе­н­ня кооперації, що панували у рад. часи, а політика і особливо кооп. практика 2-ї пол. 1980-х — поч. 1990-х рр. взагалі при­звели до дис­кредитації цих госп. форм.

Успіш. роз­виток К. р. значно залежить від лібералізації економіки, демократизації політ. життя, формува­н­ня основ громадян. су­спільства. У таких умовах необхідно чітко ви­значити держ. кооп. політику, роз­робити та затвердити про­граму пропаганди кооп. ідей, традицій, пере­ваг кооп. способу господарюва­н­ня, під­приємництва, домогтися того, щоб не лише пере­важна більшість насел., а й владні структури позбулися нігіліст. ставлен­ня до роз­витку кооперації. Після формува­н­ня повноцін. кооп. сек­тору економіки роз­виток коопе­рації має від­буватися на основі єдиної про­грами та скоординов. зусиль кооп. і держ. органів. Для цього необхідно створити від­повід­ні структури в КМ, обл. і рай. адміністраціях та у ВР фон­ди фінанс. під­тримки ко­оперативів, а також роз­робити заходи пільгового кредитува­н­ня кооп. під­приємництва. Укр. кооперація потребує сучас. фахівців-ко­­операторів, а отже роз­витку сис­теми кооп. освіти для під­готовки фахівців екон. і гуманітар. про­філів. У держ. та приват. навч. заг.-осв. та середньоспец. закладах необхідно за­провадити ви­вче­н­ня основ кооперації, від­найти можливості для фінансува­н­ня популяризації кооп. ідей у ЗМІ, встановити імен­ні стипен­дії студентам, які активно ви­вчають теорію та історію кооперації, гранти окремим особам чи організаціям, які успішно реалізу­ють той чи ін. кооп. проект, прак­тикувати обміни делегаціями між укр. та зарубіж. ко­оперативами, кооп. ВНЗами тощо. Також потрібно активізувати осередки кооп. думки, що існують у системі освіт. закладів «Укооп­спілки», створити н.-д. ін­ституції, спец. фонди, які доведуть держ. чиновникам і громад. загалу, що без нової моделі укр. кооперації неможливо створити сучасну модель укр. су­спільства.

Завантажити статтю