ВЕРИКІ́ВСЬКА Ірина Михайлівна (25. 04. 1921, Київ — 04. 06. 2011, там само) — мистецтво­знавець. Дочка Михайла, сестра Олени Вериківських, дружина Костянтина, мати Марини Герасименків. Канд. мистецтво­знавства (1979). Член НСХУ (1983). Закін. Київський університет (1947). Працювала у Держ. музеї Т. Шевченка (1950–54); ІМФЕ АН УРСР (1958–81); від 1998 — у від­ділі шевченко­знавства Ін­ституту літ-ри НАНУ. Авторка моно­графій «Художник і сцена» (1971), «Становле­н­ня української радянської сцено­графії» (1981); роз­ділів і статей у колект. працях з питань сцено­графії, зокрема у вид. «Українське мистецтво­знавство» (1967–69, вип. 1–3), «Історія українського мистецтва» (1968, т. 6; усі — Київ), «История искусств народов СССР» (Москва, т. 7, 1972; т. 8, 1977; т. 9, 1982); досліджень з питань шевченко­знавства — «Мистецька спадщина Т. Г. Шевченка» (1959), «Тарас Шевченко: Повне зібр. тв.» (у 10 т., т. 7–10, 1961–64), «В літопис шани і любові» (1989; усі — Київ), «Тарас Шевченко і європейська культура» // «Зб. пр. Між­нар. 33-ї наук. шевченків. конф. 1999 р.» (К.; Чк., 2000), «Тарас Шевченко. Альбом 1845 року» (К., 2000); ст. «Альбоми-записники в академічному ви­дан­ні» // «Укр. мистецтво», 2003, № 1.