ВІТОШИ́НСЬКИЙ Лео (справж. — Лев Юрі­йович; 23. 06. 1941, Ві­день — 01. 10. 2008, м. Ґрац, Австрія, похов. у Відні) — гітарист, педагог. Онук А. Вітошинського. Заслужений артист України (2001). Почесний професор Львівської музичної академії (1998). Медаль «За заслуги перед Республікою Австрія» (1992). Лауреат Між­народного конкурсу гітаристів в Алес­сандрії (Італія, 1968). Закінчив Ві­денську музичну академію (1964; кл. Л. Валькер), Університет у Ґраці (1966) зі ступенем доктора правничих наук. Вдосконалював майстерність у А. Сеґовії та Н. Єпеса. Від 1964 — професор Музичного університету в Ґраці (1980–88 — проректор). Ви­ступав з ві­домими колективами та солістами в багатьох країнах світу, від 1984 — в Україні. Плідно спів­працював зі спів­ачкою з діаспори І. Маланюк, народним артистом України Л. Кадировою, скрипалем О. Шутком, провід­ними симфонічними оркестрами України. Перший виконавець творів Е. Вел­леса, М. Рубіна, Ф. Фаркаша, В. Мутшпіля, З. Висоцького, А. Ула, Р. Лойкауфа (зокрема його «Думки» на українські теми), А. Андрушка («Гуцульська рапсодія», «Шепіт хвиль») та ін. Був активним членом української громади в Австрії. Автор книги «Cantabile e ritmico. Про мистецтво гри на гітарі» (Ві­день, 2003).