Костенко Володимир Полієвктович

КОСТЕ́НКО Володимир Полієвктович (08(20). 09. 1881, містечко Великі Будища, нині село Дикан. р-ну Полтав. обл. — 14. 01. 1956, Ленін­град, нині С.-Пе­тербург) — фа­хівець у галузі кораблебудува­н­ня. Син Полієвкта, брат Михайла По­лієвктовича, батько Михайла Во­лодимировича Костенків. Сталінcька премія (1950). Держ. нагоро­ди Рос. імперії та СРСР. Закін. Мор. інж. училище (м. Кронштадт, нині Ленінгр. обл., 1904). Від травня 1904 — пом. будівничого, від серпня — корабел. інж. броне­носця «Орел» (обладнав його си­стемою швидкого вирівнюва­н­ня крену та диферента). Під час рос.-япон. вій­ни 1904–05 на бро­неносці у складі 2-ї тихо­океан. ескадри здійснив пере­хід на Да­лекий Схід і взяв участь у Цусім. бою, після поразки у якому потрапив у полон. 1906 повернувся у Росію. Від­тоді — пом. будівничого броненосця «Андрій Перво­­зван­ний». 1907 від­ряджений у Велику Британію для на­гляду за побудовою броненос. крейсера «Рюрік»; від 1908 — кон­структор Мор. тех. комітету в С.-Петербур­зі. У березні 1910 заарешт., у лип­ні того ж року за звинувачен­нями у приналежності до партії есерів і причетності до під­готов­ки замаху на Миколу ІІ засудж. до 6-ти р. каторги. За клопота­н­ням О. Крилова та мор. міністра І. Григоровича 1911 помилуваний імператором. Від 1912 — нач. тех. суднобуд. контори Товариства Микол. заводів і верфей «Наваль», згодом — гол. інж. заводу «Наваль» (до 1917 під його керівництвом збудо­вано бл. 150 суден). Після Лютн. революції 1917 обраний місь­ким головою Миколаєва. Навес­ні 1918 з метою уникнути руйну­вань здав місто австро-нім. вій­ськам, однак після того, як не зміг придушити пов­ста­н­ня робіт­ників на чолі з більшовиками, був за­арешт. окупац. владою. Звіль­нений на вимогу громадськості, пере­їхав до Одеси. Зі встановле­н­ням у Миколаєві рад. влади працював тех. кер. заводу «Наваль». 1922–24 — нач. упр. промисловості Вищої ради нар. господарства УСРР (Хар­ків); від 1924 — чл. правлі­н­ня з тех. частини «Судотресту» (Ленін­­град). 27 грудня 1928 за­арешт., 9 червня 1929 засудж. до роз­стрілу, заміненого на 10 р. увʼяз­не­н­ня. 1931 звільнений. Від­­то­ді — гол. інж. Держ. союз. про­ект. ін­ституту-2 (Ленін­град), що за­­ймався рекон­струкцією старих і побудовою нових суднобуд. заводів. 25 лютого 1941 заарешт., звинувачений у шкідництві. У червні 1942 виправ­даний і понов­лений на роботі. Під його керівництвом роз­роблено проект від­новле­н­ня суднобуд. заводів у Миколаєві. До­сліджував про­блеми теорії суден, про­гресивні методи судно­будува­н­ня (побудова суден у сухих доках, великосекційне зби­ра­н­ня тощо). Автор моно­графії «Теория корабля. Со­противление воды движению судов» (1926), спогадів «На “Орле” в Цусиме: Воспоминания участника рус­ско-японской войны 1904–05» (1955; обидві — Ленін­град). Був прототипом інж. Васильєва у кн. О. Новикова-Прибоя «Цусима». У С.-Пе­тербурзі йому встановле­но мемор. дошку.

Завантажити статтю