Бєляєв Михайло Васильович

БЄЛЯ́ЄВ Михайло Васильович (14. 09. 1885, с. Єфим’єво Переяслав. пов. Владимир. губ., нині Ярослав. обл., РФ — 29. 10. 1948, Одеса) — мовознавець-славіст, фахівець із кавказьких мов та загального мовознавства. Професор (1927). Закін. Моск. духовну академію зі слов’ян. та заг. мовознавства (1910). Працював викл. рос. і латин, мов Іркут. чол. і жін. г-зій. Від 1912 працював викл. каф. слов’ян. філології Тифліс. Вищих жін. курсів. Від 1919 — викладач латин, мови мед. ф-ту, читав лекції на каф. філології істор.-філол. ф-ту, від 1920 — доцент цієї каф., водночас — викладач російської мови та зав. фабрично-завод. відділу робітфаку, 1926–27 — завідувач кафедри заг. (порівнял.) мовознавства Азерб. університету (Баку). Вів велику роботу зі створення писемності деяких Кавказ, народностей. Від 1927 — професор кафедри мовознавства Пн.-Кавказ. університету в Ростові-на-Дону; від 1929 — вчений секр. і зав. лінгвіст. відділу Пн.-Кавказ. гірн. НДІ; від 1930 — проф. Ростов. пед. університету; від 1934 — завідувач кафедри мовознавства, від 1944 — завідувач кафедри слов’ян, і заг. мовознавства Одес. університету. Одночасно очолював відділ рідкісних книг та рукописів Одес. наук б-ки ім. О. Горького. Виконував наук. коментування старовин. рукопис. матеріалів. 1943–48 — декан філол. факультету Одес. університету, одночасно викл. Одес. пед. інституту. Основні напрями наук. досліджень: славістика, фольклор та етнографія, русистика, сх. мовознавство, заг. мовознавство.

Завантажити статтю