КОМАРО́ВА Галина Михайлівна (крипт. і псевд.: Г. К., Г. М. К-на, Галина К., Галина Комарівна; 30. 03(11. 04). 1877, м. Острогозьк, нині Воронезька обл., РФ — 03. 02. 1938, Одеса) — поетеса, пере­кладачка. Дочка Михайла, сестра Богдана, Віри, Любові й Маргарити Комарових. Від 1887 мешкала в Одесі. Отримала домашню освіту. Під впливом Лесі Українки, з якою була в дружніх стосунках, зайнялася літературною працею. Перші вірші, опубліковані в «ЛНВ» (1900, т. 9–10; 1901, т. 15; 1903, т. 22), схвально оцінив І. Франко. Дру­­кувалася в журналі «КС» й «Українська хата», альманахах «Акорди» (Л., 1903), «На вічну памʼять Котляревському» (1904), «Роз­вага» (1905), «Досвітні огні» (1906; 1908), «Рідні струни», «Українська муза» (обидва — 1908; усі — Київ), «Вінок Т. Шевченкові із віршів українських, галицьких, російських, білоруських і польсь­ких поетів» (О., 1912; ре­принт — 2001). Видала збірку «Починок» (О., 1905) та історичну поему «Ро­ксолана» (Катеринослав, 1917; перед­рук з журналу «КС», 1904, кн. 6). У деяких поезіях оспівувала боротьбу робітників за соціалістичне визво­ле­н­ня («Червона кров», 1917). Присвятила Т. Шевченкові низку віршів, зокрема «Т. Шевченко (в ХХХІХ роковини його смерті)» («ЛНВ», 1900, т. 10), «Не на шов­кових пелюшках…» (газета «Письмо з “Просвіти”», 1908, 10 березня). Пере­клала російською мовою оповідан­ня «Три ялинки» Олени Пчілки (журнал «По морю и суше», О., 1895, 24–31 декабря), українською — одноактну пʼєсу «Червона кузня» М. Кру­­чи­ніна (Х., 1925). У 1920-х роках пра­цювала деякий час редактором в Одеського від­ділен­ні Державного видавництва України.