КОМАРО́В Бог­дан Михайлович (06(18). 01. 1882, Київ — 18. 12. 1975, м. Ленінабад, нині Худжанд, Таджики­стан) — ботанік, бібліо­граф. Син Михайла, брат Галини, Любові й Маргарити Комарових. Кандидат біо­логічних наук (1946). Заслужений діяч науки Таджицької РСР (1957). Закінчив Яґел­лонський університет у Кракові (1906). Того ж року пере­їхав до Одеси. Вчителював, зокрема 1907–20 — у Комерційній, 1914–20 — Млинарсько-технічній школах, а також у жіночих гімназіях; водночас від 1919 — викладач Українського Фребелівського університету. На базі бібліотеки батька та низки націоналізованих в Одесі книгозбірень створив Державну українську бібліотеку імені Т. Шевченка, якою завідував 1920–30; від 1930 — завідувач від­ділу україніки Одеської публічної бібліотеки. Секретар, за­ступник голови, голова (1924–30) Українського бібліо­графічного товариства в Одесі, спів­редактор його «Записок…» (1928–30; 4 томи). 1920–24 та 1929–30 — викладач Ін­ституту народного освіти, 1930–31 — Ін­ституту соціального вихова­н­ня. 1931 засуджений у справі СВУ до 1-го року засла­н­ня у м. Курськ (РФ) без права поверне­н­ня в Україну. Від 1932 — доцент, завідувач кафедри ботаніки Ленінабадського педагогічного ін­ституту. Під­готував і видав «Бібліо­графічний покажчик літературної діяльності М. Ф. Комарова (1865–1913)» (1913), «Матеріали до словника псевдонімів та криптонімів українських авторів. Головним чином за рукописними матеріалами М. Комарова» (1928), «Огляд природо­знавчих праць М. Максимовича» (1929), низку російсько-українських та російсько-таджицьких термінологічних словників, зокрема «Короткий російсько-український словник бібліотечної термінології» (1926). Ви­вчав флору Одещини. Автор науково-популярних книг з питань раціонального викори­ста­н­ня природних ресурсів і охорони природи. Готував спогади «Бібліотека моєї памʼяті» (опубліковано роз­діли про звʼязки родини Комарових з Лесею Українкою — «Одеські зу­стрічі (Дещо із спогадів про Лесю Українку)»// «Спогади про Лесю Українку», К., 1971; «Леся Украинка и семья Комаровых (Страницы воспоминаний)» // «Леся Украинка в воспоминаниях современ­ников», Москва, 1971). Реабілітований 1989.