КОМПʼЮ́ТЕРНА ЛІНГВІ́СТИКА — галузь мовознавства, що ви­вчає мову за допомогою компʼю­тера, а також створює лінгвістичне забезпече­н­ня для компʼю­терних систем опрацюва­н­ня ін­­формації. Як само­стійний науковий напрям сформувалася в 1960-і роки на базі досягнень структурної, математичної та прикладної лінгвістики, лінгвосеміотики, а також обчислювальної техніки, кібернетики й інформатики. Появу К. л. спричинила потреба су­спільства в нових оперативних способах опрацюван­­ня мовної інформації, зокрема необхідність створе­н­ня систем машин­ного пере­кладу, в основу яких покладено формальні аналоги мо­ви. У світовій науці сформувалося широке ро­зумі­н­ня обʼєкта й пред­мета ви­вче­н­ня К. л., що роз­вʼязує як фундаментальні теоретичні, так і прикладні зав­да­н­ня сучасного мо­­во­­знавства. До фундаментальних зав­­дань належить створе­н­ня моделей мовних явищ і процесів, придатних для опрацюва­н­ня ком­пʼю­тером, що перед­бачає виявле­н­ня таких закономірностей будови та функціонува­н­ня мови, які можна описати з викори­ста­н­ням формально-логічних і математичних методів. 

Різнотипні моделі мови — статичні й динамічні, дедуктивні й індуктивні, аналітичні (інтер­претаційні) й синтетичні (генеративні, поро­джувальні) — закладають основу для роз­вʼяза­н­ня практичних зав­­дань компʼютерного опрацюва­н­ня мовної інформації: автоматичного укла­да­н­ня словників, створе­н­ня систем машин­ного пере­кладу, інформаційно-пошукових, на­вчальних та екс­пертних систем, корпусів мови, аналіза­­торів і синтезаторів усного мов­ле­н­ня. Провід­ними напрямами сучасного К. л. є компʼютерна лексико­графія, корпусна лінгвістика, автоматичний аналіз текс­ту. З появою Інтернету формується новий напрям — мережна лінгвістика, або інтернет-лінгвістика.

В українському мово­знавстві перші праці в цій галузі зʼявилися в середині 1960-х років і були повʼязані з моделюва­н­ням штучного інтелекту, ви­вче­н­ням статистичних закономірностей письмового й усно­го мовле­н­ня, створе­н­ням формальних граматик мови. Основи К. л. в Україні заклали від­діли документальних інформаційних систем на чолі з Е. Скоро­ходьком та роз­пі­знава­н­ня й син­­тезу звукових образів під керівництвом Т. Вінцюка Ін­ституту кібернетики АН УРСР, від­діл структурно-математичної лінгвістики Ін­ституту мово­знавства АН УРСР (обидва — нині НАНУ) на чолі з В. Пере­бийніс, 1986–2004 його очолювала Н. Клименко (від 2011 — у складі Ін­ституту української мови НАНУ, завідувач — Є. Карпілов­ська; усі — Київ), кафедра математичної лінгвістики Київського університету під керівництвом Ф. Нікітіної (1985 реорганізована у кафедру математичної інформатики, яку очолив А. Анисимов), кафедра загальної та прикладної мово­знавства Харківського університету на чолі з В. Акуленком (нині завідувач — І. Кравчук). Сьогодні в Україні над про­блемами К. л. працюють також Український мовно-інформаційний фонд НАНУ (Київ; директор — В. Широков), лабораторія компʼю­терної лінгвістики Київського університету (завідувач — Н. Дарчук), Київського лінгвістичного університету (завідувач — Т. Бобкова). 

У роз­виток теоретичної бази українського К. л. вагомий внесок зробили А. Білецький, В. Пере­бийніс, Е. Скороходько, Ф. Нікітіна, Н. Клименко, І. Севбо, М. Пещак, В. Войнов, І. Штерн, Л. Пшенична, М. Муравицька, Л. Орлова, Т. Грязнухіна. Українські науковці роз­вивають також ідеї світового К. л., втілені в працях С. Шау­­мяна, М. Андреєва, Ю. Апресяна, І. Ревзіна, І. Мельчука, Р. Піот­ровського, Г. Бєлоногова, Ю. Тул­дави, А. Шайкевича, О. Паду­чевої, В. Плунгяна, К. Рахіліної, Н. Хомського, З. Хар­риса, Ч. Хо­­ке­та, Ю. Найди, У. Френсіса. 

Проб­леми К. л. висвітлюють журнал «Українська мова», «Мово­­знав­ство», збірник «Українське мово­знав­ство», «Лінгвістичні студії» та «Лінгвокомпʼютерні дослідже­н­ня». Українська компʼютерна лексико­графія пред­ставлена значною кіль­кістю електрон­них версій традиційних (укладених вручну) словників. Для вільного до­ступу в Інтернеті викладено близько 300 українських словників різних типів. На базі компʼютерних версій традиційних словників створені інтегровані словникові бази, що дають змогу користувачам одержувати різні ві­домості про слово, зокрема інтегрована лексико­графічна система «Словники України», яку роз­робив і виклав в Інтернеті Український мовно-інформаційний фонд НАНУ, містить електрон­ні версії орфо­графічних, орфоепічних, граматичних та фразеологічних словників, а також словників синонімів та антонімів. 

Крім версій традиційних словників, є й автоматичні словники, або слов­ники, укладені компʼютером. Саме такі праці в К. л. називають слов­никами нового поколі­н­ня. Вони можуть становити само­стійне джерело інформації про мову, як, на­приклад, частотно-валентний «Словник афіксальних морфем української мови», який уклали Н. Кли­менко, Є. Карпіловська, В. Карпіловський, Т. Недозим (електрон­ну версію створено 1991, опубліковано 1998). Автоматичні словники можуть входити також до складу лінгвістичного забезпече­н­ня різних компʼютерних систем опрацюва­н­ня інформації. 

Такими є словни­ки (орфо­графічний, тезаурус, конкор­данс, або словник сполучуваності слів) у складі системи ор­­фо­графічного конт­ролю українських текс­тів «Ру­­та» та системи українсько-російських й російсько-українських машин­них пере­кладу «Плай», що становлять український офіс операційної системи Windows фірми «Microsoft» (роз­­­робники — Т. Грязнухіна, Л. Ор­­лова, В. Критська, Т. Пуздирева, Т. Недозим, Н. Дарчук, Л. Алексієнко, Г. Колєнов і В. Сорокін), або пере­кладні компʼютерні слов­­ники в складі на­вчального комплексу «Глоса», який створив колектив лабораторії компʼютерної лінгвістики Київського лінгвістичного університету під керівництвом В. Пере­бийніс. 

В основу українського офісу системи Windows покладено системи морфологічного, синтаксичного та логіко-семантичного аналізу українських і російських текс­тів, які впродовж 1980–90-х років створені у від­ділі структурно-математичної лін­гвіс­тики Ін­ституту мово­знавства НАНУ. Національний корпус мови як показове за обсягом зі­бра­н­ня текс­тів різ­них стилів і жанрів, придатне для опрацюва­н­ня компʼютерними технологіями, вже став поруч зі словником і граматикою надійним інструментом наукового дослідже­н­ня мови та роз­вʼяза­н­ня практичних зав­дань су­спільства. 

На сьогодні корпуси показового обсягу (від 200 млн до понад 1 млрд слово­вживань) мають не лише такі провід­ні західноєвропейські мови, як англійська, французька, німецька, а й словʼянські мови: російська, польська, словацька, чеська. В Україні над створе­н­ням Українського національного лінгвістичного корпусу від кінця 1990-х років працює Український мовно-інформаційний фонд, проте від­­критого до­ступу до цього корпусу користувачі поки що не мають. В Інтернеті роз­міщено лише Корпус української мови (обсягом 13 млн слово­вживань), створений у лабораторії компʼютерної лінгвістики Київського університету під керівництвом Н. Дарчук. Він охоплює текс­ти художніх, наукових та публіцистичних стилів. У цьому корпусі здійснено спеціальну лінгвістичну анотацію текс­тів (морфологічну, син­таксичну й семантичну) для викона­н­ня теоретичних і практичних досліджень із К. л. та для потреб лін­гводидактики.