КОНДРАТЮ́К Юрій Васильович (справж. — Шаргей Олександр Гнатович; 09(21). 06. 1897, Полтава — лютий 1942, с. Кривцово Орловської обл., РФ) — вчений-винахідник, один з піонерів ракетної техніки та теорії космічних польотів. Закінчив 2-у Полтавську гімназію (1916). У 1914 роз­почав за­йматися про­блемою між­планетних польотів. К. від­значав, що досить сильно на нього вплинув прочитаний у дитинстві науково-фантастичний роман німецького письмен­ника Б. Кел­лермана «Der Tunnel» («Тунель», 1913) про будівництво під Атлантичним океаном тунелю, який зʼ­єд­нував Європу з Америкою, — «вплив … був та­­кий, що негайно … я заходився обробляти, на­скільки до­зволяли мої сили, майже одночасно дві теми: пробива­н­ня глибокої шахти для дослідже­н­ня надр Землі й утилізації теплоти ядра та політ за межі Землі» («Творческая автобио­графия. Письмо Н. А. Рынину. 01. 05. 1929» // Рынин Н. А. «Теория космического полета», Ленин­град, 1932). У вересні 1916 вступив до Петро­градівського політехнічного ін­ституту (нині Санкт-Пе­тербург), але в листопаді того ж року був мобілізований у російську армію, зарахований у школу прапорщиків Петро­градського юнкерського училища. Тоді ж завершив полтаво-петро­градський науковий блокнот-рукопис із теорії космонавтики. Від квітня 1917 до березня 1918 — на турецькій ділянці Кавказького фронту. Піз­ніше двічі мобілізовувався у До­­бровольчу армію, з якої втікав.

Від червня 1918 до вересня 1919 працював у Києві над рукописом «Тем, кто будет читать, чтобы строить» (на­друкований 1964 у Москві в книзі «Пионеры ракетной техники: Кибальчич, Циолковс­кий, Цандер, Кондратюк: Избр. тр.»). 1920 — робітник станції Боб­ринська (нині ім. Т. Шевченка, м. Сміла Черкаська обл.), 1921–25 — млина та цукрового заводу в с. Мала Виска (нині місто Кірово­градська обл.). 1921, побоюючись за своє офіцерське минуле, за допомогою мачухи О. Карєєвої роз­добув документи на імʼя померлого студента Ю. В. Кондратюка, за яки­ми і прожив до смерті. 1920–25 написав працю «О межпланетных путешествиях» (після доопрацюва­н­ня ви­йшла 1929 у Новосибірську під на­звою «Завоевание межпланетных пространств»; 2-е вид. — 1947, 3-є — 1964, оби­два — Москва), яка у квітні на­ступного року отримала позитивний від­гук учня М. Жуковського — професора Московського вищого технічного училища В. Вєтчинкіна («найповніше дослідже­н­ня між­планетних подорожей з усіх, написаних у російській і зарубіжній літературі до остан­нього часу…»), згодом — Головнауки (газета «Вечерняя Мос­ква», 1926, 7 окт.). 1925–26 — механік елеватора на станція Криловська Владикавказької залізниці (станиця Октябрська Краснодарського краю, РФ), де здійснив перші винаходи з елеваторної справи; 1926–27 — на споруджен­ні елеватора на залізничній станції Ельхотово у Пів­нічній Осетії, де вперше у СРСР викори­став спосіб зведе­н­ня за­­лізобетоних будівель у рухомій опалубці; 1927–30 — на будівництві елеваторів і механізованих амбарів у Західному Сибіру, мешкав у м. Новосибірськ.

На­прикінці 1920-х рр. вперше у світі почав споруджувати великі зерно­сховища з рубаного лісу, роз­робив елеваторський ківш для швидкохідних без­перервних транс­портерів (норій). У цей період роз­почав листуван­ня з К. Ціолковським, з працями якого регулярно озна­йомлю­вався від 1919. 30 липня 1930 заарештований, 10 травня 1931 за зви­нуваче­н­ням у шкідництві (місцеіе керівництво вирішило, що зерно­сховище «Мастодонт», яке будувалося не за кресле­н­нями та без жодного цвяха, не витримає екс­плуатації, на­справді воно простояло понад 60 р. і згоріло в середині 1990-х рр.) засуджений до 3-х років таборів (реабілітований 1970). Однак замість таборів К. був залучений до роботи в утворен­ні у Новосибірську Спеціалізованого бюро для арештантів-інженерів № 14 з про­єктува­н­ня вугільних під­приємств. Тоді опублікував стат­ті з низки спеціальних про­блем: при­скоре­н­ня та полег­ше­н­ня проходже­н­ня шахт з опа­лубною механізацією бетон­них і породозбиральних робіт, зберіга­н­ня бетону високого опору та по­стійне кріпле­н­ня ша­хтових стовбурів, залізобетон­них копер (зокрема у спів­­авторстві з П. Горчаковим 1931 у № 11 «Горного журнала» — «При­менение бетона высокого со­противления к по­стоян­ной крепи шахтных стволов» і «Железо­бе­тон­ный копер башен­ного типа, выполняемый в подвижной опа­лубке»). Працюючи в бюро № 14, влітку 1932 роз­почав роз­роб­лен­ня конкурсного проєкту потужної вітро­­електро­станції (згодом Кримська вітро­електро­станція). Конкурсне проєктува­н­ня було завершене у спів­авторстві з П. Горчаковим і М. Ні­­кітіним у листопаді 1932 й пізніше ви­знане найкращим. У квітні–травні 1933 (у цьому році за рекомендацією Наркомваж­про­му звільнений) К. від­відав Мос­кву, де зу­стрічався з С. Корольовим і працівниками Групи ви­вче­н­ня ре­активного руху. 1933–34 — науковий керівник вітросекції Українського НДІ пром­енергетики (Харків); 1934–37 — начальник технічного від­ділу Про­єктно-будівельної контори Кримського вітро­­електро­станції (її будівництво на г. Ай-Петрі потужністю 10 тис. кВт роз­почато на­прикінці 1936 і припинено на початку 1937); у 1938–41 — завідувач проєктного від­ділу Проєктно-екс­периментальної контори з вітро­електро­станцій (за­ймався проєктува­н­ням малих дослідних вітроелек­тро­станцій; обидві — Мос­ква).

6 липня 1941 вступив у Московське народне ополче­н­ня, між 22 і 25 лютого 1942 загинув у бою. К. виклав незалежну від інших вітчизняних і закордон­них учених теорію космічного польоту, в якій стисло й оригінально по­єд­нав блискучу фантазію з конкретними інженерними роз­рахунками та виріше­н­ням най­складніших технічних зав­дань. Головні ідеї: економічно ефективна теорія досягне­н­ня поверх­ні космічних тіл, насамперед Місяця та Марса («равликова траса» К.; за­стосовано у проєкті «Апол­лон», кон­струкції американського Місячного модуля); варіанти та раціональні схеми дво- і три­­ступеневих ракет; роз­поділ ступенів по боках та двигунах і принципових пита­н­ня кон­струкції самої ракети; принципи гальму­ва­н­ня космічних апаратів у атмо­­сфері; кон­струкції крісел космонавтів, теорія без­пеки космічного польоту. На­прикінці 1960-х рр. американський ілюстрований журнал «Life» надру­кував деякі деталі під­готовки американської про­грами «Апол­лон». Під час обговоре­н­ня варіантів польо­ту на Місяць у Головному управлін­ні пілотових польотів при Національному управлін­ні з аеронавтики та досліджень космо­су (NASA) між групами В. фон Брауна та Дж. Губолта виникла супе­речка, у результаті якої керівництвом американської про­грами все ж таки за основу взято думку остан­ньої, яка ґрунтувалася на ідеї К. — виведе­н­ня корабля на навколомісячну орбіту, а потім — від­діле­н­ня та спуще­н­ня на Місяць спеціальної кабіни. Дж. Губолт згадував: «Коли березневого світанку 1968 я схвильовано слід­кував на мисі Кен­неді за стартом ракети, що повин­на була понести корабель “Апол­лон” у напрямку Місяця, то думав про українця Ю. Кондратюка, що роз­рахував трасу, якою мали летіти троє наших астронавтів».

Імʼям К. на­звано вулиці в Києві (1970; Мінський масив), Полтаві (Октябрський р-н), Москві (1965, входить у комплекс вулиць, назви яких присвячених осво­єн­ню Космосу), м. Рубцовськ (Алтайський край, РФ; на ній роз­ташоване одне з най­старіших російських під­приємств зі зберіга­н­ня та пере­робле­н­ня зерно­продуктів), площу у Новосибірську, кратер на протилежній стороні Місяця; його імʼя присвоєно Полтавському технічному університету (1997), Музею авіації і космонавтики у Полтаві (2001), Новосибірському аерокосмічному ліцею (1992). Федерація космонавтики (нині Аерокосмосмічне товариство) України заснувала медаль і премію ім. К., які вручають як українським, так і зарубіжним вченим, кон­структорам, інженерам, ветеранам ракетно-космічної галузі, які спів­працюють з Україною за спільними про­грамами освоє­н­ня космічного простору. 1997 НБУ викарбував ювілейну монету «Юрій Кондратюк» номіналом 2 грн (мельхіор, наклад 20 тис. шт.), 1997 і 2002 Укрпошта випустила марки його памʼяті. 21 червня 2012 був ви­ставлений логотип Google на честь 115-річчя з дня народже­н­ня К. 2014 занесений до Між­народної космічної Зали Слави Музею історії космосу (штат Нью-Мексико, США). 2015 Мала академія наук України ініціювала проєкт медалі К. Встановлено памʼятник К. на мисі Канавералі (США), па­­мʼятний знак з барельєфом по­близу Музею авіації і космонавтики в Полтаві, погру­д­дя по­близу Комсо­мологічного політехнічного технікуму (1996, Полтавська обл.) та по­близу меморіального музею в станиці Октябрська, меморіальної дошки на одному з будинків на одно­ймен­ної вулиці в Києві, на вул. Сумська, № 36/38 у Харкові (1997, на місці Українського НДІ пром­енергетики), на будинку на вул. Комсомольська, № 4 у Полтаві (1987, народився і жив до 1915) та на на­вчальному корпусі № 1 Полтавського педагогічного університету (1982, колишня 2-а чоловіча гімназія). Також діють кімната-музей піонера космонавтики К. при Полтавському технічному університеті (від­крито 1978) та Новосибірський музей ім. К. (1993).