Ландшафт географічний

Визначення і загальна характеристика

ЛАНДША́ФТ ГЕО­ГРАФІ́ЧНИЙ — великий, складний природний територіальний комплекс, однорідний за походже­н­ням та історією роз­витку, структурна частина гео­графічної оболонки. Має єдиний геол. фундамент, однотипний рельєф, однаковий клімат, одноманітне по­єд­на­н­ня гідротерміч. умов, ґрунтів, біо­ценозів і характерну морфол. структуру, включає в себе менші природні територ. комплекси — місцевості, ур­очища та фації. Ландшафти (Л.) називають за специфіч. ознаками їхньої природи, напр., від­повід­но до характер. орогр. (Свидовецький) чи гідрогр. (Бистрицький) елементів, або за насел. пунктами, що знаходяться в їхніх межах (Хмельницький). Під­водні Л., що формуються на дні морів і океанів, на від­міну від Л. суші, трактують як природні аквал. комплекси. Л. як обʼємне тримірне природне утворе­н­ня має природні межі — поверх­ні, які від­межовують його від суміж. Л. (горизонтал. межі) та від шарів літо­сфери (нижня межа) і атмо­сфери (верх­ня межа), що не входять до його складу (вертикал. межі). Горизонтал. межі Л. узгоджуються з межами його геол. фундаменту, тому пере­важно бувають чітко виражені у ви­гляді орогр. (під­ніж­жя уступів) та гідрогр. (русла рік) рубежів, а на картах зображуються лініями. У випадку невираженості меж Л. вони встановлюються на основі детал. ландшафт. карто­графува­н­ня згідно виявлених меж його морфол. частин, або одиниць — місцевостей, ур­очищ чи фацій суміж. Л. Нижня межа Л. у літо­сфері знаходиться на глибині, до якої проникають взаємодії між його компонентами — кілька десятків метрів (до 100 м), як, аналогічно, й верх­ня межа в тропо­­сфері — на вис. 30–50 м. Л. притаман­ні такі властивості, як цілісність, структура, функціонува­н­ня, стан, динаміка, роз­виток, стійкість та ін. Цілісність Л. полягає у тому, що він є не сумою природ. компонентів, а якісно новим природ. утворе­н­ням, має якості, які не притаман­ні його компонентам (напр., здатний продукувати біо­масу). Вона забезпечується по­стій. взаємозвʼязками між його компонентами та морфол. частинами, рушій. силами яких є енергія, що надходить у Л. з двох зовн. джерел — променистої енергії Сонця і внутр. енергії Землі. Цілісність Л. проявляється у його від­нос. автономності, стійкості до зовн. впливів, наявності обʼєк­тив. природ. меж, в упорядкованості структури, більшій тісноті внутр. звʼязків порівняно із зовнішніми. Л. г. характеризується склад. структурою, яка від­ображає його простор. і часову організованість. Структура Л. — взаємне роз­міще­н­ня складових частин (з одного боку — природ. компонентів, а з другого — і природ. територ. комплексів нижчого рангу) та характер їхнього по­єд­на­н­ня, взаємозвʼязків у часі. Роз­різняють 3 аспекти структури Л.: вертикальний (вертикал. структура), що проявляється у ярус. роз­міщен­ні природ. компонентів; горизонтальний (горизонтал., або морфол. структура), що виражається у певному по­єд­нан­ні його морфол. одиниць — місцевостей, ур­очищ і фацій; часовий, що від­бивається в певному закономірному наборі станів (добових, погодних, сезон­них та ін.) Л., які ритмічно змінюються в межах року. Компоненти Л. — якісно своєрідні природні матеріал. тіла різного агрегат. стану: маси земної кори (гірські породи) з властивими їм формами ден­ної поверх­ні, тобто рельєфом — геол. фундамент, або літоген­на основа Л.; води; повітря нижнього шару тропо­сфери — повітр. маси з їхніми динаміч. і гідротерміч. властивостями (кліматом); рослин­ність; тварин. світ; ґрунт. Геол. фундамент Л. є окремою, найменшою, або елементар., морфо­структурою, що складена гірськими породами однієї або кількох формацій з певним набором морфоскульптур. форм і узгоджених з ними четвертин. від­кладів. Води Л. — закономір. набір елементів гідро­сфери (водних обʼєктів), до яких належать поверхн. (річки, струмки, ка­нали, озера, ставки, водо­сховища) і під­земні води та льодовики. Повітр. маси Л. характеризуються його фоновим і місц. кліматами, мікрокліматами ур­очищ і фацій. Рослин. і тварин. світи, ґрунт. покрив Л. — сукупність фіто- та зооценозів і ґрунт. від­мін, які закономірно змінюються в його межах від­повід­но до різних місцеположень. Природні компоненти Л., в свою чергу, складаються з природ. елементів. Елементами геол. фундаменту Л. є гірські породи — лесоподібні су­глинки, піски, вапняки, мергелі та ін.; вод — водні обʼєкти (річки, озера, ставки та ін.); повітр. компоненту — повітр. маси з тими чи ін. властивостями; рослин­ності і тварин. світу — окремі рослини та тварини; ґрунт. покриву — ґрунт. від­міни. Морфол. одиниці Л. — менші за Л. ієрархічно під­порядковані природні територ. комплекси — від­носно однорідні ділянки геогр. оболонки, закономірно побудо­вані системи взаємоповʼязаних природ. компонентів (гірських порід, повітря, вод, рослин­ності, тварин. світу і ґрунтів), які утворюють певні територ. єд­ності, окремості з більш або менш чітко вираженими межами та роз­виваються як єдине ціле. Залежно від особливостей генезису, властивостей і роз­мірів роз­різняють 3 рівні ієрархічно під­порядков. комплексів: глобальний, що пред­ставлений геогр. оболонкою (комплексна оболонка Землі, що утворилася внаслідок взаємо­проникне­н­ня та взаємодії літо­сфери, атмо­сфери, гідро­сфери і біо­сфери); регіональний — материки, фіз.-геогр., або ландшафтні країни, зони, краї, області, р-ни, Л.; локальний утворюють морфол. одиниці Л. — місцевість, ур­очище та фація в рівнин. країнах, сектор, висотна місцевість, стрія, ур­очище і фація в гірських.

Ландшафт. сектор — природ. те­ри­тор. комплекс, найбільша морфол. одиниця гірського Л., який сформувався на макро­схилі однієї екс­позиції та є вертикал. рядом по­єд­наних ділянок висот. місцевостей, що роз­виваються в подіб. умовах соляр. і циркуляц. макроекс­позиції (напр., сектор пд.-зх. навітряного, сильнозволоженого, дренованого паралел. системою річок макро­схилу з панува­н­ням букових та ялицево-смереково-букових лісів; сектор пн.-сх. під­вітряного сильнозволоженого макро­схилу з панува­н­ням смерек. і буково-ялицево-смерек. лісів). Ландшафтна місцевість (висот­на місцевість у гірських Л.) — природ. територ. комплекс, який сформувався на комплексі генетично повʼязаних мезоформ рельєфу та складається з системи взаємоповʼязаних ур­очищ (стрій і ур­очищ у гірських ландшафтах; напр., структурно-денудац. сильнорозчленов. горбо­гірʼя, складене пісками, вапняками та вапнякуватими пісковиками, які пере­криті лесами, з дубовими і грабово-дубовими лісами на сірих і темно-сірих опід­золених ґрунтах; круто­схиле ерозійно-денудац., помірно холодне, вологе лісисте середньогірʼя зі смерек. і ялицево-буково-сме­рек. лісами на бурих гірсько-лісових ґрунтах). Ландшафтна стрія — природ. територ. комплекс, морфол. одиниця гірського Л., яка сформувалася на групі мезоформ рельєфу, повʼязаних з літологічно однорід. породами та складається з системи літологічно однорід. ур­очищ (напр., сукупність куполоподіб. вершин, складених дуже щільними середньо- і грубошаруватими кварцитоподіб. вапнистими дрібнозернистими темно-сірими пісковиками з прошарками чорних аргілітів з квасеницевими буково-ялицевими вологими сураменями на бурих гірсько-лісових ґрунтах). Ландшафтне ур­очище — природ. територ. комплекс, який сформувався на мезоформі рельєфу і є закономірно побудов. системою генетично, динамічно та територіально повʼязаних фацій (напр., глибоковрізана сильно­­спадисто­схила балка пн.-сх. екс­позиції, складена пісками, вапняками, які пере­криті лесами, з грабово-дубовим лісом на ясно-сірому опідзоленому середньосу­глинистому ґрунті; слабовипуклий гребінь хребта, складений пісковиковим, флішем з вологою квасеницево-зеленомоховою сурамен­ню на бурому гірсько-лісовому малопотуж. середньосу­глинистому сильно­скелет. ґрунті). Ландшафтна фація — природ. територ. комплекс, який сформувався на елементі невеликої мезоформи, частині елемента крупної мезоформи чи мікроформі рельєфу, на всій протяжності якого зберігаються однакові літологія поверхн. порід, характер рельєфу та зволоже­н­ня, мікроклімат, ґрунт. від­міна та біо­ценоз (напр., слабо­спадиста — 5–7° — верх­ня частина схилу пд. екс­позиції з квасеницево-зірочник. грабовою дібровою на сірому опідзоленому крупнопилувато-легкосу­глинк. ґрунті; пригребенева спадиста — 9–12° — слабовипукла ділянка схилу пд. екс­позиції з вологою маренковою субучиною на бурому гірсько-лісовому середньопотуж. слабощебнистому легкосу­глинк. ґрунті).

Взаємодії, взаємозвʼязки між компонентами та морфол. одиницями Л. від­ображаються у його функціонуван­ні — сукупності процесів пере­міще­н­ня, обміну та транс­формації енергії, речовини й інформації за законами механіки, фізики, хімії та біо­логії. Функціонува­н­ня Л. — інтеграл. фіз.-геогр. процес, що складається з елементар. процесів. Їх можна обʼ­єд­нати в кілька осн. взаємоповʼязаних енергет. і речовин. потоків, що утворюють своєрідні ланки функціонува­н­ня Л.: енергооб­мін — кругообіг і транс­формація соняч. енергії; вологообіг — випа­да­н­ня опадів, випаровува­н­ня, інфільтрація, стік тощо; газообіг і газооб­мін — мех. пере­міще­н­ня повітр. мас, роз­чине­н­ня газів; абіот. міграція речовини літо­сфери — потоки твердого матеріалу, що від­бува­ються пере­важно під дією сили тяжі­н­ня та су­проводжуються процесами міграції хім. елементів, пере­творе­н­ня рельєфу, седиментації; біо­ген. обіг речовин, або біол. метаболізм, який су­проводжується утворе­н­ням орган. речовини, пере­міще­н­ням її по трофіч. ланцюгу, від­мира­н­ням і роз­кладом та утворе­н­ням гумусу. Л. властиві закономірні зміни функціонува­н­ня в часі, які в сукупності утворюють його динаміку. Динаміка Л. — всі зворотні зміни, які від­буваються в рамках однієї структури та не призводять до якіс. пере­творе­н­ня (напр., різні за тривалістю циклічні зміни в природі — зміна дня та ночі, зміна погоди, сезон­ні зміни та ін.). Стани Л. — упорядковані спів­від­ноше­н­ня параметрів його структури та функціонува­н­ня в певний проміжок часу. Вони можуть бути коротко- (до однієї доби), середньо- (від однієї доби до одного року) та довготривалими (більше одного року). Роз­витком Л. є сукупність незворот. направлених змін, які зумовлюють корін­ну пере­будову його структури, призводять до зміни одного Л. іншим. Рушій. силами або чин­никами роз­витку Л. можуть бути як зовн. космічні (зміна соняч. активності та заг. циркуляції атмо­сфери, на­ступ материк. льодів) і тектонічні (тектонічні рухи земної кори, морські транс­гресії тощо) сили, так і внутр., повʼязані з самороз­витком і зумовлені антагоністич. взаємодією компонентів Л., які прагнуть досягнути рівноваги, водночас порушуючи її (ерозійне роз­членува­н­ня тер., ріст ярів, заро­ста­н­ня водойм, заболоче­н­ня та ін.). Компоненти Л. і повʼязані з ними чин­ники його формува­н­ня та самороз­витку є не рівно­значними за силою взаєм. впливу й утворюють закономір. ряд. Найсильніші — чин­ники літоген. основи (літоген­ні або геол.-геоморфол.), потім ідуть чин­ники, повʼязані з повітр. масами (кліматоген­ні), далі — з водами (гідроген­ні), найслабші — чин­ники, зумовлені рослин­ністю та тварин. світом (біо­ген­ні). На самороз­виток Л. впливають і антропоген­ні чин­ники, повʼязані з госп. діяльністю людини, які, змінюючи природні компоненти і взаємозвʼяз­ки між ними, зумовлюють зміни в Л. Сучасні Л., будучи антропоген­но зміненими, пере­твореними, залишаються природ. територ. комплексами, оскільки вони функціонують за законами природи, а людина є її частиною. Їх за характером антропоген. змін поділяють на культурні (раціонально змінені), акультурні (стихійно змінені) і де­градовані. Механізм роз­витку Л. полягає в по­ступовому кількіс. на­громаджен­ні елементів нової структури (форм рельєфу, елементів гідрогр. мережі, біо­ценозів і ґрунтів) та витіснен­ні елементів старої структури і найбільш чітко проявляється у формуван­ні його нових морфол. одиниць — фацій, ур­очищ і місцевостей. З роз­витком Л. повʼя­заний його вік, під яким ро­зуміють тривалість його існува­н­ня, починаючи з часу макс. роз­витку гол. (геол.-геоморфол.) властивостей най­старішої морфол. одиниці рангу місцевість. Cистематику Л. — їхнє обʼ­єд­на­н­ня в групи — здійснюють двома шляхами, за індивідуал. і типол. під­ходами, з якими, від­повід­но, по­вʼязані 2 наук. процедури — ра­йонува­н­ня і класифікація. Ін­дивідуал., або хорологіч. під­хід лежить в основі фіз.-геогр. ра­йонува­н­ня та перед­бачає обʼєд­на­н­ня територіально суміж. Л. у індивідуал. ієрархічно під­порядковані регіон. природні територ. комплекси або одиниці вищих рангів — фіз.-геогр., або ландшафтні р-ни, області, краї тощо. Типол. під­хід полягає в обʼєд­нан­ні Л. за генетич. подібністю, часто територіально не суміжних, в групи різних рангів, або класифікац. категорії — види, класи і типи. Класифікацію Л. суші (групува­н­ня за сут­тєвими властивостями, якими є їхній генезис і структура) здійснюють за зонально-азонал., азонал. і зонал. принципами. Згідно зонально-азонал. класифікації (роз­роблена А. Ісаченком) Л. обʼєд­нують: за гідротерміч. умовами (зонал. ознаки) — у типи (напр., східноєвропейськотайгові) та під­типи (пів­нічнотайгові); за ярусністю рельєфу (азонал.) — у класи (рівнин­ні та гірські) і під­класи (низовин­ні, височин­ні, низькогірні, середньогірні та ін.); за генезисом, структурою, морфологією (азонал.) — у види (східноєвроп.-пів­нічнотайг. низовин­ні озерно-льодовик. глинисті рівнини). При класифікації Л. за азонал. принципом (геол.-геоморфол. ознаками; роз­роблена К. Геренчуком) виділяють класифікац. категорії: за ярусністю рельєфу — царства (материкові, океанічні, льодовикові); типи (рівнин­ні і гірські) і під­типи (низовин­ні, височин­ні, низькогірні, середньогірні); за структурою та генезисом корін. (доантропоген.) поверхонь — класи (Л. денудац. височин, складені породами палеозой. віку; Л. мо­­ло­дих акумулятив. мор. рівнин); за морфо­структурно-літоген. ознаками — види (малорозчленовані низовини зі степовим ґрунтово-рослин. покривом на лесах; малорозчленовані низовини під тайговим ґрунтово-рослин. покривом на льодовик. від­кладах). Класифікація Л. за зонал. ознаками перед­бачає ви­окремле­н­ня типів, повʼязаних з тими чи ін. зонами (широколистянолісові, лісо­степові, степові та ін.), та під­типів, повʼяза­них з підзонами (пів­нічно­степо­ві та ін.). Ви­вче­н­ня Л. має важливе наук. (пі­зна­н­ня закономірностей просторово-часової організації природи земної поверх­ні) та прикладне (для роз­робле­н­ня наук. основ рац. викори­ста­н­ня природ. ресурсів, виріше­н­ня екол. про­блем і охорони природи) значе­н­ня. Див. також Антропоген­ний ланд­шафт, Височин­ні ландшафти, Гірсь­кі ландшафти, Де­градація ландшафту, Екологія ландшафту, Ландшафт культурний, Ландшафти України, Ландшафтознавство, Лісо­степові ландшафти.

Літ.: Геренчук К. І. Основні про­блеми фізичної гео­графії. К., 1969; Мил­лер Г. П. Ландшафтные ис­следования горных и предгорных тер­риторий. Л., 1974; Геренчук К. І., Раковська Е. М., Топчієв О. Г. Польові гео­графічні дослідже­н­ня. К., 1975; Охрана ландшафтов: Толковый слов. Москва, 1982; Исаченко А. Г. Система основных понятий современ­ного ландшафтоведения // Гео­графия и современ­ность: Сб. ст. Ленин­град, 1982. Вып. 1; Його ж. Ландшафтоведение и физико-гео­графическое ра­йонирование. Москва, 1991; Солнцев Н. А. Учение о ландшафте: Избр. тр. Москва, 2001; Міл­лер Г. П., Петлін В. М., Мельник А. В. Ландшафто­знавство: теорія і практика: Навч. посіб. Л., 2002.

А. В. Мельник

Завантажити статтю