Ландшафтознавство

ЛАНДШАФТОЗНА́ВСТВО — галузь фізичної гео­графії, що ви­вчає природні територіальні й аквальні комплекси — ландшафти гео­графічні суші, під­водні ландшафти морів і океанів — та їхні морфологічні одиниці (ландшафтні місцевості, ур­очища і фації). Більші за ландшафт природні комплекси — фіз.-геогр. р-ни, області, краї та ін. — досліджує регіон. фіз. гео­графія, геогр. оболонку як глобал. комплекс планетар. рівня — земле­знавство. Л. ви­вчає походже­н­ня, роз­виток, структуру, функціонува­н­ня, динаміку та пошире­н­ня ландшафтів, ландшафт. місцевостей ур­очищ і фацій, а також закономірності їхніх змін під впливом діяльності людини. Осн. роз­діли: теорія Л., методика ландшафт. дослідж., прикладне Л., регіон. Л. Теорія Л. роз­робляє систему понять, що роз­кривають суть і властивості досліджуваних обʼєктів, об­ґрунтовує теор. принципи, методол. під­ходи та методи ландшафт. дослідж., виявляє закономірності генезису, роз­витку та просторово-часової організації Л. та їхніх морфол. одиниць, закономірності взаємодії їхніх структур. частин — природ. компонентів і природ. територ. комплексів нижчих рангів та ін. Ландшафтні дослідж. ґрунтуються на викори­стан­ні генетич., структурно-систем. та ін. під­ходів, порівнял., істор. та ін. методів. Теор. під­роз­діли: морфологія ландшафту (ви­вчає особливості горизонт., або морфол. структури ландшафтів, закономірності їхньої диференціації на місцевості, ур­очища і фації та взає­мо­звʼязки між ними); динаміка ландшафту (досліджує зворотні зміни природ. територ. комплексів — добові, погодні, сезон­ні та ін., які повʼязані із вертикал. (вертикал. роз­міще­н­ня природ. компонентів ландшафту і взаємозвʼязки між ними) та часовою (характер взаємодії в часі між природ. компонентами та морфол. одиницями) структурами ландшафту); еволюція ландшафту (ви­вчає особливості генезису та роз­витку (направлені незворотні зміни) сучас. ландшафтів та їхніх морфол. одиниць); істор. Л. (досліджує закономірності змін ландшафтів, їх морфол. одиниць під впливом природ. чин­ників та діяльності людини за певний промі­жок часу). Методика ландшафт. дослідж. роз­робляє організац. основи та метод. при­йоми ви­вче­н­ня ландшафтів і їхніх морфол. одиниць. В організац. плані вона включає польові екс­педиц., напів­стаціонарні та стаціонарні методи. Її основу складає картогр. метод. Широко використовують ди­станц. (зокрема аерокосмічні), матем., гео­інформ. та ін. методи. Метод. під­роз­діли: польове ландшафтне зніма­н­ня, або карто­графува­н­ня, аерокосмічні методи дослідж. ландшафтів, методика стаціонар. ландшафт. досліджень. Прикладне Л. роз­робляє наук. основи рац. природокористува­н­ня й охорони природи, опираючись на теор. положе­н­ня і методику заг. Л. Осн. роз­діли приклад. Л.: агроландшафто­знавство, меліорат. Л., рекреац. Л., урболандшафто­­знавство, ландшафтне планува­н­ня, ландшафт. моніторинг, екол. Л., антропоген­не Л., естетика ландшафту, кон­структ. Л. Регіон. Л. досліджує ландшафти та ландшафтну структуру (просторове по­єд­на­н­ня морфол. одиниць ландшафтів — місцевостей, ур­очищ і фацій) природ. (фіз.-геогр. р-нів, областей, басейнів тощо) та адм. (області, р-ни та ін.) чи госп. (екон. р-ни та ін.) регіонів. Крім того, в Україні набуло роз­витку гірське Л., формуються ландшафтне лісо­знавство, ландшафтне болото­знавство та ін. особливі напрями Л., повʼязані з ви­вче­н­ням специфіч. груп ландшафтів, а також напрям, повʼя­заний з дослідж. під­вод. ландшафтів. На межі Л. з палеогеографією роз­вивається палеоландшафто­знавство, яке ви­вчає ландшафти, що існували в минулі до­істор. часи, та їхню еволюцію; з геохімією — геохімія ландшафту, яка ви­вчає міграцію хім. елементів у ландшафтах; з геофізикою — геофізика ландшафту, що досліджує процеси функціонува­н­ня природ. територ. комплексів методами фізики; екологією — екологія ландшафту. Л. тісно повʼязане з науками, що ви­вчають окремі природні компоненти та властивості ландшафтів, — геологією, геоморфологією, кліматологією, гідрологією, біогеографією, ґрунтознавством та ін., які сприяють його роз­витку та роз­ширюють можливості для дослідж. Осн. джерело фактич. матеріалу в Л. — польові ландшафтні дослідж., які ґрунтуються на сукупності специфіч. при­йомів і методів. Їх здійснюють в процесі екс­педиц. і стаціонар. робіт. Гол. зав­да­н­нями екс­педиц. ландшафт. дослідж. є ви­вче­н­ня походже­н­ня, структури та деяких рис динаміки і роз­витку природ. територ. комплексів (фацій, ур­очищ, місцевостей і ландшафтів). Основу їх складають ландшафтне зніма­н­ня — комплекс польових і камерал. робіт, які проводять з метою скла­да­н­ня ландшафт. карт, і ландшафтне профілюва­н­ня. У процесі ландшафт. зніма­н­ня (роз­різняють суцільне — на всій досліджуваній тер., на ключових ділянках і маршрутне) встановлюють межі природ. територ. комплексів, описують їхні най­стійкіші риси, особливості вертикал. і горизонтал. (морфол.) структур та фіз.-геогр. процеси, що від­ображають тенденції їхньої динаміки та роз­витку. Сут­тєву допомогу при цьому надає аналіз топогр. та ін. темат. карт, дешифрува­н­ня косміч. і аерофото­знімків, а також викори­ста­н­ня гео­інформ. технологій. Ландшафтне зніма­н­ня су­проводжується збира­н­ням зразків гір­сь­ких порід, ґрунтів, гербарію, фото­графува­н­ням та скла­да­н­ням текст. характеристик досліджуваних природ. територ. комплексів. Гол. результат ландшафт. зніма­н­ня — карти, що від­ображають ландшафтну структуру тер., тобто особливості простор. пошире­н­ня фацій, ур­очищ, місцевостей, ландшафтів. Роз­різняють заг.-наук. і прикладні ландшафтні карти. Ландшафтні карти належать до типол. карт. Обʼєкти від­ображе­н­ня на заг.-наук. ландшафт. картах: типол. природні територ. комплекси, які типово по­вторюються на певній тер., — фації, ур­очища і місцевості та їх класифікац. обʼ­єд­на­н­ня (категорії) — види, роди, типи та ін. На дрібномас­штаб. ландшафт. картах можуть бути зображені класифікац. обʼ­єд­на­н­ня ландшафтів — види (під­види), типи (під­типи) та ін. Легенди карт складають від­повід­но до генет. класифікації природ. територ. комплексів. На базі заг.-наук. карт створюють прикладні ландшафтні карти: ландшафтно-меліорат., ландшафтно-рекреац., ландшафтно-екол. та ін. На ландшафт. основі створюють карти землекористува­н­ня, інж.-геогр. карти для містобудува­н­ня, охорони природи тощо. Укладають також ретро­спективні (від­ображають зміни ландшафтів у минулому) та про­гнозні (від­ображають природні та антропоген­ні зміни ландшафтів на майбутнє) карти. Ви­окремлюють дрібно-, середньо-, великомас­штабне та детал. зніма­н­ня. На дрібномас­штаб. ландшафт. картах (1 : 1 000 000 — 1 : 500 000) зображують класифікац. групи (види, роди, типи, класи) ландшафтів, на середньомас­штаб. (1 : 200 000 — 1 : 100 000) — місцевостей, на великомас­штаб. (1 : 50 000 — 1 : 25 000) — міс­цевостей і ур­очищ, на детал. (1 : 10 000 і більше) — фації. Перші схемат. ландшафтні карти укр. земель, зокрема їх зх. частини, були опубл. К. Геренчуком 1964 (подав види та типи ландшафтів), 1966 (види місцевостей), 1968 (види ландшафтів і місцевостей Укр. Карпат) і 1972–81 у серії моно­графій, присвячених природі Зх. України (пред­ставлені види місцевостей). 1979 група фахівців геогр. факультету Київ. університету уклала ландшафтну карту всієї тер. України (1 : 25 000 000), на якій зображено види та під­види ландшафтів, котрі в легенді обʼ­єд­нані в під­класи, під­типи, типи і класи. Починаючи від 1980, ландшафтні карти на­друковано у шкіл. краєзн. атласах Київ., Донец., Рівнен., Вінн., Львів., Івано-Фр., Закарп., Чернів. та ін. областей. Ландшафтну карту Крим. п-ова уклав Г. Гришанков (окреслено ландшафтні рівні, пояси та яруси). Опубл. також карти Укр. Карпат: 1990 — Г. Міл­лером і О. Федірком (з видами ландшафтів) та 1999 — А. Мельником (на одній — види та типи ландшафтів, на ін. — види та під­види місцевостей). 2009 у Нац. атласі Украї­ни опубл. уточнені ландшафтні карти всієї укр. тер. (мас­штаб 1 : 25 000 000; О. Маринич, П. Шищенко, В. Пащенко, О. Петренко; зображено види ландшафтів, які в легенді обʼ­єд­нані в роди, під­типи, типи і класи), Укр. Карпат (мас­штаб 1 : 1 000 000; А. Мельник; види місцевостей) і Крим. гір (мас­штаб 1 : 1 000 000; К. Позаченюк; види місцевостей). Стаціонарні ландшафтні дослідж. проводять на комплекс. геогр. стаціонарах, обладнаних спец. приладами, з метою ви­вче­н­ня функціонува­н­ня та динаміки природ. територ. комплексів, пере­важно фацій, та здійсне­н­ня моніторингу природ. середовища. Їх зав­да­н­ня полягає у по­єд­наному ви­вчен­ні взаємодії між природ. компонентами через кількісне пі­зна­н­ня процесів обміну тепла, вологи, хім. елементів, орган. і мінерал. мас. Перші комплексні стаціонарні дослідж. в Україні 1892–1904 проводив Г. Висоцький у Велико­анадол. стаціонарі в степ. зоні. Довготривалі та найповніші стаціонарні ландшафтні спо­стереже­н­ня здійснюють у Роз­тоц. ландшафтно-геофіз. (від 1969 — у Дубровиц. ландшафті Роз­точ­чя) та Чорногір. геогр. (від 1978 — у Чорногір. ландшафті Укр. Карпат) стаціонарах Львів. університету, Димер. фіз.-геогр. стаціонарі (від 1981 — у Київ. Поліс­сі) Ін­ституту гео­графії НАНУ (Київ) та Карадаз. ландшафтно-екол. стаціонарі (від 1983 — у Карадаз. ландшафті Крим. гір) Карадаз. природ. заповід­ника. Теор. основи Л., які отримали роз­виток в Україні, заклали на­прикінці 19 — на поч. 20 ст. рос. вчені В. Докучаєв, А. Краснов, Г. Морозов, Л. Берг, Б. Полинов, Л. Раменський, А. Григорʼєв, С. Калесник, укр. — Г. Висоцький, С. Рудницький, Г. Танфільєв, П. Тутковський. Після 2-ї світової війни опублікували фундам. праці з Л.: рос. вчені — М. Солнцев, Б. Полинов, Д. Армад, В. Сочава, В. Преображенський, А. Іса­ченко, К. Дьяконов, І. Мамай, нім. — Й. Шмітгюзен, К. Троль, Е. Нееф, латв. — А. Краукліс, груз. — Н. Беручашвілі, амер. — К. Зауер, укр. — К. Геренчук, П. Погребняк, М. Веклич, О. Маринич, П. Під­городецький, В. Некос, Г. Швебс, П. Шищенко, Г. Міл­лер, В. Гуцуляк, В. Пащенко, М. Гродзинсь­кий, В. Петлін. Результати ландшафт. дослідж. друкуються в «Українському гео­графічному журналі», наук. зб. «Фізична гео­­графія та геоморфологія» і «Проб­леми гірського ландшафто­знавства» та ін.

Завантажити статтю