Лемик Любов Євгенівна
ЛЕ́МИК Любов Євгенівна (30. 09. 1915, м. Криниця-Здруй, нині Новосондецького повіту, Польща — 24. 12. 2008, Івано-Франківськ) — учасниця національно-визвольного руху, громадсько-політична діячка, правозахисниця. Племінниця С. Бандери, дружина М. Лемика. Закінчила Львівську гімназію, 1932–34 навчалася в учительській семінарії. Член ОУН. 1940 переїхала до Кракова. Влітку 1941 у складі Середньої Похідної групи ОУН(б), яку очолював М. Лемик, вирушила до Східної України з метою залучення населення до національно-визвольної боротьби (відвідала Полтаву, Миргород, Харків). У жовтні 1942 повернулася на Західну Україну, працювала на підпільній радіостанції «Афродіта» (1943–45), що діяла у Карпатах. 25 грудня 1947 заарештована у селищі Дашава Львівської обл., 11 вересня 1948 засуджена до 25 років виправно-трудових таборів; головна теза звинувачення полягала в тому, що вона була «кадровою учасницею ОУН, проводила активну антирадянську націоналістичну роботу». Покарання відбувала у Мордовії та Кемеровській обл. РФ. 1955 термін покарання скорочено до 10-ти років, 1956 звільнена. Через заборону мешкати у Галичині виїхала у м. Таганрог, згодом — у м. Анжеро-Судженськ (обидва — РФ), де перебували на засланні батько та сестра, 1964 — у м. Горлівка Донецької обл. За кілька років оселилася в Івано-Франківську, працювала прибиральницею на залізничній станції. Брала участь у русі шістдесятників. Реабілітована 1993.
Рекомендована література
- Кентій А. Доля племінниці Степана Бандери (Огляд архівно-слідчої справи Л. Возняк-Лемик) // Архіви України. 2009. № 5.
Завантажити статтю
Людина 
