Лубочна книга

ЛУБО́ЧНА КНИ́ГА — дешеве літературне ви­да­н­ня з ілюстраціями для масового роз­по­всюдже­н­ня з метою залуче­н­ня простих людей до чита­н­ня; від­значалося низьким художнім рівнем і було орієнтоване на нероз­винені естетичні смаки. Л. к. ві­дома від 8 ст. у Китаї, від 15 ст. — в Європі, від 2-ї пол. 18 ст. — у Росії. Від корот. під­писів під лубковими картинами (див. Лубок) поширилася на деякі поет. і проз. жанри. У Зх. Європі подібне явище зародилося у ран­ньомодер. час, із пошире­н­ням друкарства і книговидання, у сх. традиції найдавніші ві­домості зафіксовано у 12 ст. (у між­нар. історіо­графії йому від­повід­ає поня­т­тя «нар. книга»). Із зх.-європ. країн ідея нар. картинок і книг через білорус. та укр. терени потрапила на російські, де у 2-й пол. 18 ст. остаточно оформився оригін. різновид нар. Л. к., що у серед. 19 ст. набула своєї класич. форми. Для неї характерні барвиста лубочна картинка на обкладинці та збільшений роз­мір шрифту, до­ступність інформації, її примітив. характер, стабільність сюжетів, від­верта по­вчальність, низька ціна, невеликий обсяг. Жанри Л. к.: пере­робки казок, билин, легенд, адаптації лицар. романів, істор. оповід­ей, авантюр. повістей, житій святих, пісен­ники, зб. анекдотів, оракули, сон­ники. Її осн. темат. напрями: реліг. та морал.-по­вчал., істор.-героїч., казково-оповід­альний. На від­міну від зх.-європ. практик, пред­ставники вищих верств імпер. су­спільства практично не вплинули на роз­виток Л. к., вона є продуктом комерц. книго­друкува­н­ня. Укр. Л. к. повʼязана з російською. 1881 до Емського указу (див. Заборона української мови) внесено зміни, зокрема до­зволено друкувати зразки укр. фольклору: зʼявилася можливість видавати пісен­ники, зб. жартів, анекдотів та казок. Тоді закладено ґрунт для появи україномов. Л. к. У класич. ви­гляді її продукували у 1880-х — 1910-х рр. На основі наяв. покажчиків репертуару укр. Л. к. можна припустити, що світ побачило бл. 350 ви­дань заг. накладом кілька млн прим. Звичним був 10–15-тисяч. наклад, іноді до 40 тис.; частими — пере­ви­да­н­ня, адже сучасники від­значали, що тиражі роз­ходилися за кілька тижнів. Лубочні видавці не гребували й пере­робкою популяр. рос. Л. к. на укр. манер. Укр. Л. к. вирізняли мова друку, місц. колорит змісту, врахува­н­ня особливостей гумору, пісен. і казк. фольклору, побуту, зверне­н­ня до нац. минувшини. Своєрідності її генезису додає те, що до творів крас. письменства укр. лубочники звернулися раніше за російських — уже у 1880-х рр. Укр. комерсанти найчастіше використовували твори П. Гулака-Артемовського, Г. Квітки-Основʼяненка, І. Котляревського, Т. Шевченка. Україномовні Л. к. були дешевшими за звичайні комерційні, адже Л. к. до 36 сторінок коштувала 1,5–8 коп. проти 20–40 коп. у комерц. видавців. Серед найві­доміших видавців — кияни Т. та І. Гу­­банови (бл. 100 вид.), С. Гомолинський (33) і В. Наголкін (9), харківʼянин Ф. Михайлов (11), москвичі І. Ситін (понад 100) та Є. Губанов (23). Більшість ви­дань складали пісен­ники, зб. жартів і казок. Л. к. за­звичай анонімні, хоч деякі автори ві­домі, зокрема І. Гурʼянов, І. Кас­сиров, М. Комаров. Одним із найпопулярніших оригін. авторів був О. Пі­вень: тільки 1905–09 І. Ситін на­­дру­ку­вав 21 його ви­да­н­ня заг. накладом бл. 180 тис. прим. Під впливом Л. к. в Україні зʼявилися популярні спів­аники («Сліпий коб­заръ», 1883; 1899; «Молодой чу­макъ», 1884; «Бандуристъ», 1887), сон­ники, побут. сценки («Била жінка мужика», «Як кумъ Бандура чортяку пі­ймав, та не втримавъ»), пригодн. та псевдо­істор. повісті, романи, реліг.-моралізатор. брошури («Листи з неба»), календарі, зб. анекдотів, нар. казок, оповіда­н­ня про духів. Спочатку видавали російськомовні книги з укр. колоритом: «Ведьма из-за Днепра, или Разбойникъ Соловей» (1883), «Наталка Полтавка: Повесть изъ малорос­сийской жизни» (1887), «Иванъ Степановичъ Мазепа, малорос­сийский гетманъ» (1899; усі — Москва), «Наймичка: Повесть изъ малорос­сийской жизни» (К., 1895; 1901). Особливу популярність мали числен­ні пере­робки творів М. Гоголя. Існувало бл. 20 лубоч. ви­дань повісті «Тарас Бульба», друков. під на­звами: «Приключения казацкого атамана Урвана: Историческое пре­­дание» (1884), «Разбойникъ Та­расъ Черноморъ» (1889), «Та­расъ Бульба, или Запорожская Сечь: Историческая повесть изъ казачьей жизни» (1892), «Тарасъ Бульба, или Измена и смерть за прекрасную панну», «Егоръ Урван, атаманъ запорожского войска: Историческая повесть» (обидва — 1899; усі — Москва), «Тарасъ Бульба: Повесть изъ жизни запо­рож­скихъ казаковъ» (К., 1899). Оповіда­н­ня «Вій» М. Гоголя пере­видавали як «Три ночи у гроба красавицы», «Страшна помста» — «Страшный колдунъ, или Кровавое мщенье» (обидві — Мос­ква, 1898). Пере­кладали також деякі твори зх. класики, зокрема В. Шек­спіра, Данте, А. Дюма. Для спроще­н­ня орієнтува­н­ня Л. к. надавали типові назви: «Довгоязыка Хвеська» (1889), «Смиховыны» (1890), «Торбына смиху та мишокъ реготу» (1891), «Смійсь, регочысь, та за боки берысь» (1910), «Гоп чук Чумандра. Роз­веселая хандра» (1912; усі — Київ), «Не любо — не слухай, брехать — не мишай» (О., 1903), «Весела нісенитниця, або Козацьке “Не любо — не слухай”» (Х., 1914), «Симъ кипъ бре­хеньокъ: Торбына смиху людям на потиху» (1905), «Ой кумъ до кумы» (1914; обидві — Москва). Історіо­графія ви­вче­н­ня Л. к. починається від 1890-х рр. Серед її дослідників — А. Кримський, В. Доманицький, М. Залізняк. Поява своєї нар. книги засвідчила, що укр. су­спільство — повноцін­на система, здатна само­стійно від­повід­ати викликам часу. Така книга була цілком природ. явищем у контекс­ті капіталіст. модернізації Рос. імперії. Існую­чий попит на україномовну літературу задовольняли комерсанти, використовуючи шпарини в законодав. обмеже­н­нях щодо викори­ста­н­ня української мови. До 1905 Л. к. друкували винятково ярижкою. За­стосува­н­ня роз­мов. мови легітимізувало соц. низи у влас. очах. Л. к. була до­ступною для селян, проте під­робка під народність, вульгарність багатьох ви­дань викликали справедливе обуре­н­ня у письмен­ників. Попри масово-роз­важал. характер Л. к. за­проваджувала у побут новий спосіб комунікації, служила етапом звика­н­ня до книги, готувала ґрунт для сприйня­т­тя дешевих нар. ви­дань, що випускали пред­ставники укр. національно сві­домої інтелігенції. 1917–20 Л. к. практично зникла з укр. книговидавн. репертуару, вичерпавши свої пере­ваги, проте зберігаючи візуал. потенціал, що згодом активно викори­стано у плакаті. Л. к. була поширена також серед заокеан. еміграції. Досі не роз­роблено критеріїв ви­значе­н­ня Л. к., не окреслено репертуар, специфіку змісту та оформле­н­ня, не популяризовано її колекції.

Фотоілюстрації

×

❮ ❯

Завантажити статтю