Заборона української мови

1627 наказом Московського царя Михайла було вилучено всі примірники «Учительного Євангелія» К. Транквіліона-Ставровець­кого під приводом звинувачень у єресі: «…на Москвѣ и во всѣхъ городѣхъ, Литовскія печати, Учительныя Евангилья Архимарита Кирила Транквиліона Ставровецкаго и иныя книги его Кирилова слогу собраши и на пожарѣхъ сжечь, чтобъ та ересь и смута въ мірѣ не была».

Після під­писа­н­ня Б. Хмельницьким 1654 у Пере­яславі договору з російським царем роз­почато широкий на­ступ на українську книжку. 1693 прийнято закон, що забороняв ввозити до Московської держави українські ви­да­н­ня. Тоді ж було за­проваджено цензуру для контролю за діяльністю українських книговидавців.

1709 ви­дано указ про обовʼязкове цензурува­н­ня в Москві всіх українських книжок.

За правлі­н­ня Петра І ви­дано серію указів, одним з яких (1720) повністю заборонено друкува­н­ня книг українською мовою. Ро­зуміючи роль і вагу освіти, царизм, по­збавивши український народ власної книги, циркуляром 1784 заборонив викла­да­н­ня українською мовою у Києво-Могилянській академії та ввів обовʼязкову російську мову в усіх училищах імперії. Ще раніше початкову освіту в Україні також зобовʼязано провадити російською мовою. Усе, що впливало на роз­виток української мови (книго­друкува­н­ня, освіта, художня література, театр, преса), по­стійно пере­бувало «під опікою» царського уряду. Спеціальними таємними наказами цензурі було до­зволено навіть з історичних документів вилучати місця, де зга­дано про українську мову чи український народ. В одного з найчисельніших народів Російської імперії до 19 ст. не було пере­кладу Святого Письма рідною мовою (заборону аргументували українським сепаратизмом).

Особливо негативну роль в історії української мови й культури загалом ві­діграли два царські укази 19 ст. Перший, ви­даний 1863 і ві­домий як Валуєвський циркуляр, забороняв друкувати українською мовою букварі, на­вчальні посібники, наукові ви­да­н­ня, періодику. Виняток було зроблено лише для творів художньої літератури, але їх цензурували. У циркулярі за­значено, що «никакого малорос­сійскаго языка не было, нѣтъ и быть не можетъ». Цей документ не лише припинив ви­да­н­ня книжок українською мовою, а й спричинив закри­т­тя українських недільних шкіл.

Іншим роз­порядже­н­ням уряду царської Росії, спрямованим на заборону друкува­н­ня і пошире­н­ня книжок українською мовою, а також своєрідним доповне­н­ням Валуєвського циркуляра, став документ 1876, який на­звали Емським указом (під­писаний імператором Олексан­дром ІI у німецькому містечку Емс). Під­ставою для його появи були доноси помічника попечителя Київського шкільного округу М. Юзефовича про т. зв. українофільський рух, тому цей документ ще називають «указом Юзефовича». Його не роз­глядали ні в Державній Раді, ні в РМ, він був ви­даний фактично поза чин­ним законодавством. Указом заборонялося: 1) ввозити на територію Російської імперії книжки й брошури українською мовою; 2) без цензурува­н­ня в Головному управлін­ні у справах друку видавати оригінальні твори й пере­клади українською мовою, крім: історичних документів і памʼяток (зі збереже­н­ням правопису оригіналів) та творів белетристики (без від­ступу від загально­прийнятого російського правопису); 3) ставити театральні ви­стави та влаштовувати чита­н­ня українською мовою, а також друкувати українські текс­ти до нот. Наслідком такої політики уряду царської Росії стало припине­н­ня діяльності Пів­ден­но-західного від­ділу Гео­графічного товариства, закри­т­тя газети «Кіевскій теле­графъ», звільне­н­ня з роботи деяких викладачів Університету св. Володимира у Києві, зокрема Д. Чубинського, М. Драгоманова. Уже на­ступного року не було на­друковано жодної книжки українською мовою.

У 1880–90 ви­дано кілька додаткових указів, що посилювали ре­пресивні заходи щодо української культури. Було заборонено українські книжки для дітей, на історичні теми та з життя інтелігенції. Під­давали остракізмові такі слова, як «Україна», «Запорозька Січ», «козак», що вважали нецензурними. Доходило до абсурдних ситуацій: українські слова викреслювали з оповідань, писаних російською, в концертах українські пісні спів­али в пере­кладі російською чи французькою мовами. Миколі Лисенкові за­пропонували змінити назву опери «Чорноморці». Викла­да­н­ня в школах українською мовою було заборонено, з бібліотек вилучено книжки, написані українською мовою або авторами-українофілами, замінено вчителів українців на росіян. Публікацію граматики української мови від­хилено з огляду на те, що «без­глуздо друкувати граматику мови, якої не існує». Указ по-різному сприйняли громадські та наукові кола в Україні. М. Драгоманов змушений емігрувати за кордон, де за доруче­н­ням «Громади» та її фінансової під­тримки заснував одно­ймен­ний часопис, що став вільною трибуною для української наукової і культурницької думки. Чимало українофілів вірили: якщо не ставити політичних вимог, а обмежитися культурницькою діяльністю, то можна уникнути ре­пресій. По-іншому сприйняли указ російські шовіністи, котрі шкодували, що він не був послідовно втілений у життя й що згодом було знято заборону з театральних ви­став українською мовою та до­зволено друкувати українські словники. У 1883 Київський генерал-губернатор Дрентельний заборонив театральні ви­стави українською мовою на під­леглих йому територіях (Київщина, Полтавщина, Чернігівщина, Волинь та Поді­л­ля). 1884 зʼявився Указ Олександра III про заборону українських театральних ви­став у всіх малоросійських губерніях, а 1888 — про заборону вжива­н­ня української мови в офіційних установах і хреще­н­ня дітей українськими іменами.

У 1910 за наказом голови Ради Міністрів П. Столипіна заборонено українські видавництва й чита­н­ня лекцій українською мовою.

У 1914 Микола ІІ своїм указом заборонив видавати українську пресу, в дійсності ж директива поширювалася на друк будь-чого українською мовою. Цього ж року знищено бібліотеку НТШ.

У 1924 польське законодавство обмежило функціонува­н­ня української мови на західноукраїнських землях, під­порядкованих Польській республіці. У цей же рік Румунське королівство заборонило українцям здобувати шкільну освіту рідною мовою.