Лук’янівське кладовище

ЛУК’Я́НІВСЬКЕ КЛАДОВИ́ЩЕ Розташ. у Києві в істор. місцевості Лук’янівка. Після завершення спорудження Лук’янів. тюрем. замку (див. Лук’янівська тюрма) постало питання щодо місця для поховання померлих в’язнів. Крім того, на той час вже були заборонені масові поховання на Щекавиц. кладовищі (відкрите 1772). Таким чином 1871 наприкінці вул. Велика Дорогожицька стихійно виникло Л. к. 1878 Київ. міська дума офіційно надала йому перші 3 дес. землі й назвала центральним. Згодом площу кладовища декілька разів збільшували (воно мало 54 дільниці, у кожній з яких — від 400 до 1000 місць), остаточно Л. к. упорядк. 1887 (з’явилися дерев’яна каплиця, організов. під’їзні шляхи). На відміну від ін. кладовищ, ним розпоряджалася міська управа, а не представники духовенства. 1911 каплицю пе­ребудовано у церкву св. Ка­терини й освячено (зруйнов. на поч. 1970-х рр., відновлений храм освяч. 2011). Комплекс різноманіт. споруд й огорожі зведено в єдиний ансамбль за проектом арх. В. Ніколаєва. Станом на 1926 у Києві на 14-ти кладовищах здій­снено 5287 поховань, зокрема на Л. к. — 804 (15,5 % від заг. кіль­кості). Хоча Л. к. засн. як православне, тут ховали представників різних національностей і спо­відань — євреїв, поляків, німців, французів, чехів, угорців, болгар, вірменів, грузинів та ін.; сюди та­кож перенесено поховання з лі­квідов. кладовищ — Ас­кольдової могили, Київського Свято-Покровського жіночого монастиря, Щекавиц., Вознесен. та ін.; після визволення Києва ухвалено рішення ховати й учас­ників 2-ї світової вій­ни, на що відве­дено 12 га (умовно виокремлюють цивіл., євр. і військ. кладовища). Серед похованих — митрополит УАПЦ Василь (Лип­ківський), дві­чі Герої Рад. Союзу І. Бойко та В. Рязанов, понад 90 Героїв Рад. Союзу, лікарі-терапевти академік АН УРСР і СРСР М. Стражеско й академік ВУАН Т. Яновський, академік АН УРСР економгеограф К. Воблий і фізіолог В. Чаговець, аку­шер-гінеколог О. Лур’є, арх. О. Ко­белєв і О. Вербицький, живописці М. Пимоненко, М. Мурашко, В. Орловський, С. Світославський, льотчики П. Нестеров і Є. Крутень, один із засн. Л. к. І. Зейферт (1838–88). У 1962 закрите для масових поховань, 1964 частину площі військ. кладовища (6 га) відведено під спо­рудження Київ. телевежі. 1994 КМ України надав Л. к. статус держ. істор.-мемор. заповідника, 2001 вніс до переліку заповідників нац. значення Держ. реєстру нерухомих пам’яток України. Нині у його структурі діє музей кладовища.

Рекомендована література

1. Проценко Л. А. Лук’янівське ци­вільне кладовище: Путівник. К., 1995;
   Google Scholar Internet
2. 2001.
   Google Scholar Internet

Фотоілюстрації

×

❮ ❯

Завантажити статтю