Макарів яр

МАКА́РІВ ЯР (1951–2016 — Пархоменко) — село Сорокинського (до 2016 — Краснодонського) ра­йону Луганської області. Сільс. раді під­порядк. села Берегове, Іл­лівка, Кружилівка, Новокиївка, Огульчанськ, Хорошилове, Хрящівка. Знаходиться на правому березі р. Сіверський Донець (притока Дону, бас. Азовського моря), побл. рос.-укр. кордону, за 42 км від Луганська, за 57 км від Сорокиного та за 9 км від залізнич. ст. Ільєнко. Пл. сільс. ради 127,28 км², М. — 5,25 км². За пере­писом насел. 2001, у Пархоменків. сільс. раді мешкали 2630 осіб, з них у Пархоменко — 1470 осіб (українців — 63,7 %, росіян — 35,8 %); станом на 2016 — від­повід­но 2113 і 1257 осіб. На сх. околиці виявлено похова­н­ня епохи бронзи (2 тис. до н. е.). Історія села роз­починається 1660, коли тут за наказом Запороз. коша було роз­міщене сторож. укріпле­н­ня Суходіл. пікету для охорони від нападів татар. і турец. загонів. За кілька десятиліть побл. нього виникло поселе­н­ня, жит. якого за­ймалися землеробством і скотарством. На­прикінці 1730-х рр. у цій місцевості заклав зимівник запороз. козак Макар, імʼям якого згодом і на­звали село. До 1805 — у складі Бахмут., 1805–1923 — Словʼяносерб. пов.; 1802–1919 — Катеринослав., 1919–25 — Донец. губ. 1773 цар. влада пере­дала М. Я. як ранг. дачу серб. полковнику А. Рашковичу. Водночас сюди пере­їхало багато сімей з ін. повітів Катеринослав. губ. 1775 було вже 96 дворів, проживали бл. 500 осіб. 1786 зведено церкву архангела Михаїла, яка збереглася донині (діє реліг. громада УПЦ МП). У цьому ж році село ві­ді­йшло до поміщика Божедаровича. Рашкович і Божедарович намагалися його пере­йменувати від­повід­но на Рашківка та Архангельське, однак ці назви не прижилися. Пізніше село належало родині поміщиків Де­прерадовичів. У травні 1820 жит. узяли участь у селян. пов­стан­ні, яке вибухнуло у Міуській окрузі Області Війська Донського, Сло­­вʼяносерб. і частині Бахмут. пов. У 2-й пол. 19 — на поч. 20 ст. — центр Макарівʼярів. волості. 1874 проживали 1414 осіб. 1882 від­крито земську 3-класну школу. Здавна макаровоярівці за­ймалися гончар. виробництвом. Горщики з місц. глини почали випалювати ще запорожці. Тут роз­копано горни 18 ст., а також козац. бордюги. 1885 у селі працювали 239 гончарів, які виробляли до 100 тис. шт. неполив. глиняного посуду на рік. Його продавали у Луганську, Таганрозі, Ростові та ін. містах Рос. імперії. Щорічно проводили великий ярмарок. Багато макароярівців брали участь у 1-й світ. війні. Під час воєн. дій на­прикінці 1910-х рр. влада неодноразово змінювалася, у грудні 1919 остаточно встановлено більшовицьку. Остан. власником села був очільник повіт. дворянства, меценат С. Ільєнко. 1923–30 — у складі Луган. округи; від 1932 — Донец., від 1938 — Ворошиловгр. (нині Луган.) обл. 1926–33 функціонувала Макарівʼярів. керам. ку­старно-пром. школа (дир. — П. Дубинський), у якій викладали ві­домі майстри — роз­писувач гончар. виробів М. Кирячек, гончарі М. Звіряка й І. Шкурко. Її закінчила уродженка М. Я. скульпторка Л. Трегубова, яка 1991 провела у рідному селі персон. ви­ставку. 1938 було 400 дворів, мешкали 2,6 тис. осіб. Від 17 липня 1942 до 1 лютого 1943 — під нім.-фашист. окупацією. Діяло рад. під­пі­л­ля. На фронтах 2-ї світової вій­ни воювали 322 жит., з них 128 загинули. У брат. могилі похов. 972 рад. воїни (споруджено памʼятник). 1951 село пере­йменували на честь уродженця М. Я. більшов. і військ. діяча О. Пархоменка. У післявоєн. період у будинку, де він народився, від­крили музей на громад. засадах (нині Пархоменка О. Історико-меморіальний музей, при якому функціонує гончарна майстерня «Макарів Яр»), а побл. нього встановили погру­д­дя. За рад. часів працював молоч. радгосп ім. О. Пархоменка (до 1962 — колгосп «Заповіти Іл­ліча»), за яким було закріплено бл. 6 тис. га с.-г. угідь (з них бл. 4,5 тис. орних земель), та у якому утримували бл. 3 тис. голів великої рогатої худоби (пере­важно червоної степової породи). У 2-й пол. 1960-х рр. проживали 1,7 тис. осіб. 1980 село від­значено дипломом ВДНГ СРСР за найкращу забудову. Від 2014 — під кон­тролем бо­йовиків т. зв. Луган. нар. респ. 2016 у ході декомунізації селу по­становою ВР України повернули істор. назву. Нині у М. Я. — заг.-осв. школа, дитсадок; Будинок культури, б-ка; амбулаторія. До 1997 діяла допоміжна школа-інтернат. Роз­ві­дано поклади природ. газу.

Фотоілюстрації

×

❮ ❯

Завантажити статтю