Маніфест 17 жовтня 1905

МАНІФЕ́СТ 17 ЖО́ВТНЯ 1905 — акт, під­готовлений з метою вдосконале­н­ня виконавчої влади у Російській імперії. Під­писаний 17(30) жовтня 1905 імператором Миколою II. На­ступного ранку оприлюднений у пресі, згодом — тиражований окремими від­битками, листками, афішами (його також оголошували священики у церквах). Маніфест став від­повід­дю влади на загостре­н­ня політичних змагань у країні в атмо­сфері зро­ста­н­ня визвольного руху: масових мітингів, страйків і аграрних заколотів, протестних ви­ступів інтелігенції та студентства, пошире­н­ня радикальних на­строїв, соціалістичної пропаганди, терористичних замахів, організації перших рад робітничих депутатів, проф­спілок і Кон­ституційно-демократичної партії, спорадичних екс­цесів у ЗС, деморалізованих поразкою в російсько-японській війні 1904–05. Він значною мірою враховував про­грамне ріше­н­ня Московського земсько-міського зʼ­їзду 12–15(25–28) вересня 1905 про доцільність забезпече­н­ня прав особи, загального виборчого права, активної ролі Державної думи Російської імперії в законотворчості та контролі за бюджетом і адміністрацією. Перед альтернативою – диктатура чи лібералізація, за­пропонованою головою РМ С. Вітте, Микола ІІ пішов на мирні по­ступки, на чому рішуче наполягав його близький родич великий князь Микола Микола­йович — голова Ради держ­оборони, головнокомандувач гвардії та С.-Петер­бурзького військового округу. 

Головні положе­н­ня Маніфесту: дарува­н­ня населен­ню основних громадянських свобод на засадах недоторкан­ності особи, свободи совісті, слова, зборів і спілок; допуск до виборів пред­ставників класів, раніше по­збавлених виборчого права; обовʼязкове схвале­н­ня майбутньою Державною думою всіх законів, забезпече­н­ня її членів можливістю контролю за діями урядовців. Су­спільство з ентузіазмом сприйняло проголоше­н­ня Маніфесту. Так, провід­ні клірики Найсвятішого Синоду на­звали його актом великої історичної ваги, «Киевская газета» присвятила події спецвипуск під на­звою «Кон­ституция», залізничники завершили страйк, що паралізував роботу шляхів сполуче­н­ня. Однак у Севастополі влада роз­стріляла святкову процесію (8 убитих, десятки поранених), на хвилі патріотичних маніфестацій від­булися погроми в Одесі, Кишиневі, Києві, м. Вільно (нині Вільнюс), Херсоні, Камʼянці-Подільському (нині Хмельн. обл.) та ін. Тривали й анти­урядові ви­ступи революціонерів. Не­вдовзі виникли «Союз рус­ского народа» та кон­ституційно орієнтовний «Союз 17 октября» (див. Октябристи). Роз­почато створе­н­ня різноманітних партій, зокрема регіональних і національних; оприлюднено зверне­н­ня Харківської думи до уряду про необхідність термінової ліквідації військ. стану й амністії з політичних і релігійних справ; звільнено з посади обер-прокурора Найсвятішого Синоду К. Побєдоносцева, що символізував консе­рватизм влади. Але в опублікованому 20 жовтня (2 листопада) «Правительствен­ном сообщении» наголошено, що швидко змінити всі порядки державного ладу Росії неможливо, тому колишні закони повин­ні діяти, а запорукою результативності ви­значено насамперед від­новле­н­ня порядку. 

Перший український пере­клад Маніфесту, брошурованого разом із попередньою доповід­дю С. Вітте, ви­дано 1905 у м. Лубни (нині Полтавська обл.) і тоді ж заборонено (полтавський губернатор наказав конфіскувати наклад, оскільки де-юре ще діяв Емський акт 1876). Другий пере­клад з роз­логим коментарем принцип. понять теж ви­­йшов у Полтавській губ. у тому ж році під егідою Полтавського губернського земства.

Завантажити статтю