Медична допомога

МЕДИ́ЧНА ДОПОМО́ГА — комплекс спеціальних медичних заходів і засобів, що сприяють збережен­ню та зміцнен­ню здоровʼя населе­н­ня, під­вищен­ню його санітарної культури, запобіган­ню захворюва­н­ням, втраті праце­здатності й перед­часній смерті, забезпечують своєчасне виявле­н­ня, лікува­н­ня та реабілітацію хворих. Ін. назва — лікувал.-профілакт. допомога. М. д. надають лікарі та середні мед. працівники, які мають на це право, ви­значене законодавством. Вона є одним із осн. видів діяльності системи охорони здоро-вʼя (див. Здоровʼя охорона). Залежно від рівня, обсягу та місця на­да­н­ня М. д. роз­різняють амбулаторно-поліклін., стаціонарну, екс­трену мед. (див. Екс­трена медична допомога) і санаторно-курортну допомогу, а також паліативну та хо­спісну допомогу невиліков. хворим і М. д. у звʼязку з вагітністю й пологами. Амбулаторно-поліклін. допомогу надають хворим, які за станом здоровʼя можуть отримати її вдома або в амбулатор. умовах, зокрема в поліклініках, амбулаторіях, поліклін. від­діл. лікарень, диспансерів і мед.-сан. частин при під­приємствах, консультацій. поліклініках НДІ, спеціаліз. центрів та ВНЗів мед. профілю, а також у приват. кабінетах лікарів. Амбулаторно-поліклін. заклади проводять також знач. обсяг профілакт. роботи. Стаціонарну М. д. надають хворим, які потребують по­стій. мед. на­гляду, за­стосува­н­ня склад. методів обстеже­н­ня та інтенсив. лікува­н­ня, зокрема й оператив. втруча­н­ня, що не можуть бути виконані в амбулатор. умовах. Її отримують у лікарнях, шпиталях, стаціонар. від­діл. диспансерів і мед.-сан. частин, клініках НДІ, спеціаліз. центрів та ВНЗів мед. профілю. Екс­трену допомогу надають у випадках травм, отруєнь, раптових гострих захворювань, що за­грожують здоровʼю та життю людини. Роз­різняють невід­кладну медичну допомогу й швидку медичну допомогу. Першу цілодобово надають вдома при раптових гострих захворюва­н­нях та ін. невід­клад. станах працівники спец. під­роз­ділів поліклінік — від­діл. (пунктів) невід­клад. допомоги. Друга забезпечує на­да­н­ня своєчас. кваліфіков. М. д. при нещас. випадках (травмах, отрує­н­нях) і раптових гострих захворюва­н­нях, що за­грожують життю та здоровʼю, на місці нещас. випадку й під час транс­портува­н­ня. Для цього існує спец. служба, що складається з мережі станцій, лікарень і від­діл. швидкої М. д., забезпечених спец. транс­портом, обладна­н­ням і під­готовленими кадрами. Санаторно-курортну допомогу отримують хворі, які потребують мед. реабілітації або тривалого лікува­н­ня хроніч. захворювань (напр., туберкульозу) в санаторіях і курорт. поліклініках. Санаторії для хворих на туберкульоз і дітей під­порядк. органам охорони здо­ровʼя, решта належить проф­спілкам, ін. ві­домствам або пере­буває в приват. власності. В умовах реформува­н­ня укр. системи охорони здоровʼя проводять організац. і фінанс. ре­структуризацію М. д. за 3-ма рівнями. Первин­на мед.-сан. допомога перед­бачає консультацію лікаря, виявле­н­ня, діагностику та лікува­н­ня осн. найпоширеніших захворювань, легких травм і отруєнь, проведе­н­ня профілакт. заходів, за необхідності хворих направляють на консультацію та лікува­н­ня до лікарів-спеціалістів вузького профілю або на шпиталізацію. Таку допомогу надають дільничні терапевти й педіатри, а остан. часом — все частіше лікарі заг. практики — сімейні лікарі. Вторин­на М. д. — спеціаліз. допомога, яку надають в амбулаторно-поліклін. і стаціонар. умовах при захворюва­н­нях, що потребують спец. методів діагностики та лікува­н­ня кваліфіков. спеціалістами, які володіють цими методами. Третин­на М. д. — висококваліфіков. або вузькоспеціалізов. допомога при тяжких захворюва­н­нях, що потребують особливо склад. методів діагностики та лікува­н­ня у від­повід­но обладнаних мед. закладах пере­важно стаціонар. типу (обл. лікарнях, спеціаліз. центрах, клініках НДІ та ВНЗів). Організація М. д. насел. України ґрунтується на від­повід­них ста­т­тях Кон­ституції України, «Основах законодавства України про охорону здоровʼя» та ін. документах, що проголошують право кожної людини на охорону здоровʼя. Це право забезпечується держ. фінансува­н­ням від­повід. про­грам. Держава бере зобовʼязан-ня створити умови для ефектив. і до­ступ. для всіх громадян мед. обслуговува­н­ня. У держ. і комунал. закладах охорони здо-ровʼя М. д. мали надавати без­коштовно, проте аналіз засвідчив, що в 2003–04 кошти з держ. і місц. бюджетів покривали лише 58 % витрат, спрямов. на охорону здоровʼя. У процесі реформува­н­ня охорони здоровʼя держава по­стійно збільшує витрати на галузь і намагається раціоналізувати їх, зокрема, надаючи пріоритет роз­виткові первин. мед.-сан. допомоги на засадах сімей. медицини, скорочуючи витрати на фінансува­н­ня інфра­структури, спрямовуючи їх на вдосконале­н­ня лікувал.-діагностич. процесу. Згідно із Законом України «Про державні фінансові гарантії медичного обслуговува­н­ня населе­н­ня» (2017) держава забезпечує повну сплату лише необхід. мед. послуг та лікар. засобів, що перед­бачені про­грамою мед. гарантій. Інші мед. послуги та лікар. засоби можуть покриватися за рахунок коштів Держ. бюджету, перед­бач. на реалізацію від­повід. держ. про­грам та заходів, місц. бюджетів, мед. страхува­н­ня, юрид. і фіз. осіб та з ін. джерел, не заборонених законодавством. Ще 1994 дано офіц. оцінку необ­ґрунтов. збільшен­ню ліжк. фонду лікувал. закладів, під­вищеному рівню шпиталізації не тільки за мед., а й за соц. показниками, дис­пропорції в роз­витку амбулаторно-поліклін. та стаціонар., первин. і вторин. М. д. По­ступово об­ґрунтовано необхідність реорганізації первин. мед.-сан. допомоги на засадах заг. лікар. практики — сімей. медицини, ре­структуризації М. д., упорядкува­н­ня мережі, структури і функцій закладів охорони здоровʼя. Кількість лікарняних закладів, що 1991 нараховувала 3766 установ, від 1994 стала неухильно зменшуватися і 2016 становила 1319 лікарень. Число лікарняних ліжок за цей час зменшилося від 671,1 тис. до 263,7 тис., а забезпеченість насел. ними — від 129,6 (1994) до 71,9 (2014) на 10 тис. населе­н­ня. Проте рівень шпиталізації насел., який 1991–94 складав 24,3–22,6 на 100 осіб, змінився мало і 2007–08 становив 22,55 на 100 осіб. Водночас зросла кількість закладів, що надають амбулаторно-поліклін. допомогу від 6423 у 1991 до 6880 у 2009. Зʼявилися і по­ступово збільшується кількість закладів охорони здоровʼя, в яких первин­ну мед.-сан. допомогу надають сімейні лікарі. 2002 налічувалося 1173 таких закладів, а в 2016 — 5233. У сільс. місцевості від­бувається реорганізація дільнич. лікарень в амбулаторії, створюють нові лікар. амбулаторії на базі фельдшер.-акушер. пунктів, що обслуговують 1000 осіб і більше. Широко впроваджують денні й домашні стаціонари, що є досить ефектив. способом викори­ста­н­ня ресурсів і на­да­н­ня М. д. як міському, так і сільс. населен­ню. 2016 в Україні при амбулаторно-поліклін. закладах функціонувало 1873 денні стаціонари на 62 832 ліжка.

Літ.: Охорона здоровʼя в Україні: Про­блеми та пер­спективи. Т., 1999; Панорама охорони здоровʼя населе­н­ня України. К., 2003; Щорічна доповідь про результати діяльності системи охорони здоровʼя України. 2009 рік. К., 2010; Ціборовський О. М. Про­блеми системи охорони здоровʼя України і шляхи їх роз­вʼяза­н­ня в сучасних історичних умовах. К., 2010; Щорічна доповідь про результати діяльності системи охорони здоровʼя України. 2014 рік. К., 2015; Щорічна доповідь про результати діяльності системи охорони здоровʼя України. 2015 рік. К., 2016; Щорічна доповідь про результати діяльності системи охорони здоровʼя України. 2016 рік. К., 2017.

О. М. Ціборовський

Фотоілюстрації

×

❮ ❯

Завантажити статтю