Маріямпіль

МАРІЯ́МПІЛЬ (до 1677 — Чортопіль, 1939–2004 — Маринопіль) — село Галицького району Івано-Франківської області. Маріямпіл. сільс. раді підпорядк. с. Водники. На її тер. — частина Галицького національного природного парку; заповідні урочища Водники (62,3 га) та Біля Маріямполя (33,1 га). М. знаходиться на лівому березі Дністра, за 16 км від райцентру. Пл. М. 18,2 км². За переписом насел. 2001, у Маріямпіл. сільс. раді проживали 1517 осіб, з них у М. — 1015, у Водниках — 502 особи; станом на 2017 — відповідно 1342, 849 і 493 особи; переважно українці. Проходить автошлях Тустань (Галиц. р-н)–Устя-Зелене (Монастирис. р-н Терноп. обл.). На тер. сучас. Галиц. р-ну маріямпіл. землі були заселені одні з найперших. Перші обстеження на маріямпіл. терасах проводив 1869 археолог С. Крижанівський, який виявив кілька кре­м’яних сокирок і виробів із серпентину та нефриту. Пізніше археологи розкопали 5 палеоліт. по­­селень (150–35 тис. р. до н. е., за 2 км на Пн. Сх. від М. було знайдено скребла, архаїчні відщепи, уламки знарядь праці; на вовчків. полях — знаряддя праці; на Зх. від М. — знаряддя праці, фрагменти кераміки; за 3 км на Пн. Сх. від М., на правому березі безімен. струмка — знаряддя праці, відщепи; за 0,2 км на Зх. від М. — крем’яні вироби, кістки пн. оленя та мамонта; усі — 38–10 тис. р. до н. е.), культурні шари мезоліту (10–6 тис. р. до н. е., за 0,5 км на Сх. від М., в урочищі Заспа, — знаряддя праці та відходи від їхнього виготовлення) та давньорус. доби (на Зх. від М.). У 1930-х рр. тераси та леси Дністра вивчав геолог, геоморфолог, археолог, дійс. чл. НТШ Ю. Полянський. 2015 укр.-польс. експедицією (взяли участь укр. вчені Олег і його син Яро­слав Адаменки, Д. Зорін, Л. Міщенко, К. Радловська, М. Ногач) на старому кар’єрі колиш. цегел. заводу та на новому кар’єрі родовища мергелів (закладений 2014 ПАТ «Івано-Франківськцемент») знайдено багато відщепів, пластин, скребел, нуклеусів та ін. артефактів культури леваллуа-мустьє (111–115 тис. р. до н. е.). У період Галиц.-Волин. князівства тут уже існувало добре укріплене поселення, що, ймовірно, мало назву Чортопіль. Разом із сусід. осадами Чешибіси (1940–92 — смт Жовтень, 1594–1940 та від 1992 — Єзупіль Тисмениц. р-ну Івано-Фр.) та Вовчків (1983 приєднано до М.) складало групу поселень, що уособлювали у своїх назвах демонічні сили. Ці топоніми свідчать про те, що поселення виникли в дохристиян. часи або їхніх жит. влада довгий час не могла навернути в християнство. Чортопіль і Вовчків уперше згадуються в писем. джерелах 15 ст. Сучасну назву М. (місто Марії) остаточно закріплено 1677. До остан. чв. 17 ст. на ці землі багато разів нападали турец.-татар. загони (знач. руйнувань вони завдали 1594 і 1676). За реляцією львів. архієпископа Я. Соліковського 1600, у Вовчкові вже діяв костел. 1647–77 Вовчків і 1677–1916 М. мали статус м-чок. У Вовчкові у серед. 17 ст. шляхтич Т.-А. Белзецький звів невеликий дерев’яний замок, а в М. у 1690-х рр. князь і корон. гетьман Станіслав-Ян Яблоновський — кам’яний замок з баштами, валами та ровом, 1730 Ян-Каєтан Яблоновський — 2-поверх. палац. Яблоновські спочатку в замк. каплиці, а на поч. 18 ст. у костелі Святої Трійці помістили образ Маріямпіл. Богоматері (1737 зараховано до сонму чудотворних), що відіграв важливу роль в історії м-ка та став елементом його герба. 1690 закладено парк (від 2008 — Маріямпіл. дендропарк місц. значення, 2,26 га; на його тер. — ботан. па­м’ятка природи Дуб Симона Петлюри, 600 р., вис. 25 м, обхват 6,24 м, природоохорон. статус від 2012). У 1742 у М. з’явився осередок францискан. ордену капуцинів, 1746 — ордену хариток (сестер милосердя). 1753 відкрито капуцин. колегіум із класом філософії. Через 10 р. також почав діяти клас риторики. 1762 засн. притулок для бідних. Після 1-го поділу Польщі 1772 — у ме­жах кордонів Австрії (від 1867 — Австро-Угорщина). У маріямпіл. замку австр. адміністрація облаштувала військ. гарнізон. 1784 монастир капуцинів закрили; монастир. будівлі спочатку використовували як військ. склад, а потім передали греко-катол. громаді. 1786 австр. уряд підтвердив торг. і ремісн. привілеї. Після тимчас. контролю Галичини союзними Наполеону польс. військами маріямпіл. фортечні мури розібрали, а з буд. матеріалу Яблоновські звели новий палац (донині збереглися залишки сх. оборон. стіни із в’їзною аркою та пн. стіни палацу, деякі склепінчасті підвал. приміщення і оборон. вал). При монастирі сестер милосердя функціонували жін. медсестрин. (1810–33) і початк. (від 1895 — трикласна) школи. 1832 відкрито парафіял., 1838 — тривіал., 1850 — укр. нар. школи. Було створ. польс. школу, що 1912 стала 4-, а 1935 — 7-класною. 1876 закладено хату-читальню (згодом — осідок москвофілів). У 19 ст. М. славився своїми ремісниками. У 1820-х рр. почали розробляти родовища кременю й алебастру. 1844 маріямпіл. гонт. покрівлі експонували на міжнар. виставці у Відні. 1880 маріямпіл. фільварок придбав Ф. Торосевич, а 1889 як посаг він перейшов до барона М. Блажовського. Під час 1-ї світової вій­ни точилися кровопролитні бої. Від листопада 1918 до травня 1919 — під владою ЗУНР. 1919–39 — у складі Польщі, від 1939 — УРСР. До 1-ї світової вій­ни та в 1920–30-х рр. у М. функціонувала низка укр. громад. т-в, зокрема «Просвіта» (засн. 1899, відновлена 1927), «Молочарська спілка» (1927), кооператив «Власна поміч» (1929). Серед ініціаторів побудови Нар. дому був маріямпілець, дир. Львів. банку цукровиробників П. Волчук. 1926 зведено греко-катол. церкву Воз­движення Чесного Хреста (нині діють громади УГКЦ і УПЦ КП). 1940–59 — село Жовтн., від 1959 — Галиц. р-нів. Від липня 1941 до липня 1944 — під нім.-фашист. окупацією. До серед. 1950-х рр. діяло підпілля ОУН–УПА. Після закриття 1945 монастиря у його приміщенні розмістили дит. будинок (від 1979 — Галиц. виправ. центр № 128) та інфекц. лікарню, яку згодом перепрофілювали в туберкульозну. 1947 відкрито зоо­тех.-вет. школу. 1950 запущено електростанцію. Від 1992 деякий час діяв Свято-Пантелеймон. ставропігій. чол. монастир. Нині у М. — заг.-осв. школа, дитсадок; Будинок культури, б-ка; амбулаторія заг. практики — сімей. медицини. Встановлено скульптуру Пречистої Діви Марії, пам’ятник воїнам-землякам, які воювали у складі рад. армії на фронтах 2-ї світової вій­ни та загинули; символічна могила борцям за волю України. Серед видат. уродженців — лікар-ендокринолог В. Боцюрко, брати літературознавці, фольклористи, етнографи Корнило, Леонід (обидва — 19 ст.) і Роман Заклинські, історик, громад. діяч Ю. Каменецький; скуль­птор, графік, засл. діяч. мистецтв України В. Ропецький; полковник Армії УНР І. Голуб. З М. по­в’язані життя та діяльність проф. Станіслав. духов. семінарії (нині Івано-Франківськ) Ю.-А. Галібея, кооп. діяча М. Галібея та діяча ОУН Р. Галібея.

Фотоілюстрації

×

❮ ❯

Завантажити статтю