Менеджмент

МЕ́НЕДЖМЕНТ (англ. management — управлі­н­ня) — сукупність принципів, форм, методів, засобів управлі­н­ня виробництвом і персоналом; керівництво під­приємства, фірми, компанії; функції планува­н­ня, контролю, ко­ординації діяльності в межах організації. Залежно від сфери за­стосува­н­ня роз­різняють вироб., фінанс., ін­новац., адм., банків., бюджет., організац., проект., стратег., екол., енергет., регіон. М., а також М. зовн.-екон. діяльності, соц. сфери, готел. бізнесу та ін. М. як система упр. у ринк. умовах перед­бачає орієнтацію під­приємства (організації, фірми) на попит та вимоги ринку, випуск продукції, що користується попитом; прагне­н­ня до під­вище­н­ня ефективності виробництва та досягне­н­ня оптимал. результатів з меншими витратами; госп. само­стійність (свобода в прийнят­ті рішень осіб, які несуть від­повід­альність за кінц. результати діяльності); по­стійне коригува­н­ня цілей і зав­дань залежно від стану та вимог ринку; викори­ста­н­ня сучас. інформ. бази й обчислюв. техніки для багатоваріант. роз­рахунків при прийнят­ті оптимал. рішень. Із поня­т­тям «М.» без­посередньо повʼязаний термін «менеджер». Ним по­значають особу, яка в структурі керівництва будь-якого під­приємства (організації, фірми) несе від­повід­альність за виробле­н­ня, ухвале­н­ня й викона­н­ня управлін. рішень. Гол. зав­да­н­ня менеджера — роз­робле­н­ня стратег. цілей, ви­вче­н­ня зовн. і внутр. ринків з метою пошуку майбут. споживачів, об­ґрунтува­н­ня шляхів економії ресурсів, про­гнозува­н­ня попиту продукції серед споживачів, планува­н­ня діяльності під­приємства (організації, фірми), роз­робле­н­ня бізнес-плану, аналіз ефективності екон. звʼязків, організація реклам. діяльності, упр. персоналом тощо. При цьому менеджер повинен ро­зуміти процес упр., враховувати аспекти індивід. і груп. поведінки працівників, за­стосовувати процедури систем. аналізу, методи планува­н­ня, мотивува­н­ня та контролю, кількісні методи прийня­т­тя рішень, правильно оцінювати фактори, що ві­ді­грають найважливішу роль у певній ситуації. Отже, осн. функціями М. є планува­н­ня, організація, мотивація та контроль. За­звичай, більшість організацій має 3 рівні кер-ва: верх­ній, середній і нижній. Менеджери верх­нього рівня великих і середніх під­приємств (орг-цій, фірм) акцентують увагу на плануван­ні, по­становці мети, ви­значен­ні заг. курсу дій, правил і процедур їхнього викона­н­ня; середнього (зав. від­діл., від­ділів, секторів, складів, нач. цехів та ін.) — на кер-ві повсякден. діяльністю своїх під­роз­ділів; нижнього (майстер, бригадир, кер. групи, агент з по­стача­н­ня, екс­педитор та ін.) — на мотивації та контролі під­леглих. Не­зважаючи на широке практичне за­стосува­н­ня методів і при­йомів М. ще з часів Стародав. Греції та Риму, тривалий час не існувало теор. під­ґрунтя й системат. наук. напрацювань у цій галузі, окрім публікацій британ. соціаліста-утопіста Р. Оуена 1812 і 1813, присвяч. т. зв. нью-ленарк. соц. екс­перименту (його спробі рац. і ефективно організувати працю та до­зві­л­ля робітників). Поява терміна на поч. 20 ст. у США повʼязана з діяльністю інж. Ф. Тейлора, який за­пропонував роз­глядати упр. під­приємством не лише як практ. діяльність, а й як науку. Він роз­робив 4 осн. принципи М.: заміна суто практич. методів праці наук. (ви­вче­н­ня траєкторії рухів робітників, організація робочих місць тощо); спец. під­бір і навч. робітників (ін­структажі, напрацюва­н­ня навиків та їхнє закріпле­н­ня); налагодже­н­ня спів­робітництва адміністрації та робітників; чітке роз­межува­н­ня функцій між ними. Однак у своїх дослідж. Ф. Тейлор не врахував важливого аспекту праці — людської психології, за що в подальшому за­знав критики з боку послідовників. У Європі основоположником класич. школи упр. вважають франц. інж. А. Фа­йоля, який 1916 сформулював 14 принципів М.: роз­поділ праці, повноваже­н­ня, дисципліна, єдино­вла­д­дя, один напрям руху, під­порядкува­н­ня особистих інтересів заг., винагорода персоналу, централізація, вертикаль влади, порядок, рівність, стабільність, ініціатива, т. зв. корпоратив. дух. Знач. внесок у роз­виток управлін. науки в Україні на різних етапах зробили М. Зібер, С. Подолинський, В. Каразін, М. Бунге, І. Вернадський (батько В. Вернадського), М. Туган-Барановський, К. Воблий. У подальшому сформувалися наук. школи під керівництвом В. Глушкова (роз­робле­н­ня та впровадже­н­ня матем. методів у практику про­гнозува­н­ня й моделюва­н­ня вироб. систем), В. Рибальського (упр. складними буд. обʼєктами), Г. Доброва (про­грамно-цільове упр.), М. Чумаченка (теорія систем та її викори­ста­н­ня в упр. під­приємствами), В. Голикова (заг. теорія упр. економікою) та ін. Під­готовку фахівців за спеціальністю «менеджмент» у закладах вищої та середньої освіти України роз­почато на­прикінці 1980 — на поч. 1990-х рр.

Завантажити статтю