Менеджмент
МЕ́НЕДЖМЕНТ (англ. management — управління) — сукупність принципів, форм, методів, засобів управління виробництвом і персоналом; керівництво підприємства, фірми, компанії; функції планування, контролю, координації діяльності в межах організації. Залежно від сфери застосування розрізняють вироб., фінанс., інновац., адм., банків., бюджет., організац., проект., стратег., екол., енергет., регіон. М., а також М. зовн.-екон. діяльності, соц. сфери, готел. бізнесу та ін. М. як система упр. у ринк. умовах передбачає орієнтацію підприємства (організації, фірми) на попит та вимоги ринку, випуск продукції, що користується попитом; прагнення до підвищення ефективності виробництва та досягнення оптимал. результатів з меншими витратами; госп. самостійність (свобода в прийнятті рішень осіб, які несуть відповідальність за кінц. результати діяльності); постійне коригування цілей і завдань залежно від стану та вимог ринку; використання сучас. інформ. бази й обчислюв. техніки для багатоваріант. розрахунків при прийнятті оптимал. рішень. Із поняттям «М.» безпосередньо пов’язаний термін «менеджер». Ним позначають особу, яка в структурі керівництва будь-якого підприємства (організації, фірми) несе відповідальність за вироблення, ухвалення й виконання управлін. рішень. Гол. завдання менеджера — розроблення стратег. цілей, вивчення зовн. і внутр. ринків з метою пошуку майбут. споживачів, обґрунтування шляхів економії ресурсів, прогнозування попиту продукції серед споживачів, планування діяльності підприємства (організації, фірми), розроблення бізнес-плану, аналіз ефективності екон. зв’язків, організація реклам. діяльності, упр. персоналом тощо. При цьому менеджер повинен розуміти процес упр., враховувати аспекти індивід. і груп. поведінки працівників, застосовувати процедури систем. аналізу, методи планування, мотивування та контролю, кількісні методи прийняття рішень, правильно оцінювати фактори, що відіграють найважливішу роль у певній ситуації. Отже, осн. функціями М. є планування, організація, мотивація та контроль. Зазвичай, більшість організацій має 3 рівні кер-ва: верхній, середній і нижній. Менеджери верхнього рівня великих і середніх підприємств (орг-цій, фірм) акцентують увагу на плануванні, постановці мети, визначенні заг. курсу дій, правил і процедур їхнього виконання; середнього (зав. відділ., відділів, секторів, складів, нач. цехів та ін.) — на кер-ві повсякден. діяльністю своїх підрозділів; нижнього (майстер, бригадир, кер. групи, агент з постачання, експедитор та ін.) — на мотивації та контролі підлеглих. Незважаючи на широке практичне застосування методів і прийомів М. ще з часів Стародав. Греції та Риму, тривалий час не існувало теор. підґрунтя й системат. наук. напрацювань у цій галузі, окрім публікацій британ. соціаліста-утопіста Р. Оуена 1812 і 1813, присвяч. т. зв. нью-ленарк. соц. експерименту (його спробі рац. і ефективно організувати працю та дозвілля робітників). Поява терміна на поч. 20 ст. у США пов’язана з діяльністю інж. Ф. Тейлора, який запропонував розглядати упр. підприємством не лише як практ. діяльність, а й як науку. Він розробив 4 осн. принципи М.: заміна суто практич. методів праці наук. (вивчення траєкторії рухів робітників, організація робочих місць тощо); спец. підбір і навч. робітників (інструктажі, напрацювання навиків та їхнє закріплення); налагодження співробітництва адміністрації та робітників; чітке розмежування функцій між ними. Однак у своїх дослідж. Ф. Тейлор не врахував важливого аспекту праці — людської психології, за що в подальшому зазнав критики з боку послідовників. У Європі основоположником класич. школи упр. вважають франц. інж. А. Файоля, який 1916 сформулював 14 принципів М.: розподіл праці, повноваження, дисципліна, єдиновладдя, один напрям руху, підпорядкування особистих інтересів заг., винагорода персоналу, централізація, вертикаль влади, порядок, рівність, стабільність, ініціатива, т. зв. корпоратив. дух. Знач. внесок у розвиток управлін. науки в Україні на різних етапах зробили М. Зібер, С. Подолинський, В. Каразін, М. Бунге, І. Вернадський (батько В. Вернадського), М. Туган-Барановський, К. Воблий. У подальшому сформувалися наук. школи під керівництвом В. Глушкова (розроблення та впровадження матем. методів у практику прогнозування й моделювання вироб. систем), В. Рибальського (упр. складними буд. об’єктами), Г. Доброва (програмно-цільове упр.), М. Чумаченка (теорія систем та її використання в упр. підприємствами), В. Голикова (заг. теорія упр. економікою) та ін. Підготовку фахівців за спеціальністю «менеджмент» у закладах вищої та середньої освіти України розпочато наприкінці 1980 — на поч. 1990-х рр.
Рекомендована література
- Мескон М., Альберт М., Хедоури Ф. Основы менеджмента / Пер. с англ. Москва, 1992;
- Андрушків Б. М. Основи менеджменту. Л., 1995;
- Злупко С. М. Економічна думка України. Л., 1996;
- Фатхутдинов P. A. Система менеджмента. Москва, 1996;
- Сухарський B. C. Менеджмент: теорія, методологія, практика. Т., 2002;
- Осовська Г. В. Менеджмент організацій: Навч. посіб. К., 2007;
- Менеджмент та підприємництво в Україні: етапи становлення і проблеми розвитку: Зб. наук. пр. Л., 2012;
- Кадровий менеджмент: Навч. посіб. Л., 2014;
- Юрик Н. Є. Історія менеджменту: Курс лекцій. Т., 2015.
Завантажити статтю
