МОВЛЕН­НЄ́ВИЙ АПАРА́Т — сукупність органів і фізіологічних механізмів, що забезпечують породже­н­ня, а також і спри­йма­н­ня мовлення. У широкому ро­зумін­ні мовлен­нєвий апарат охоплює нервову систему, органи слуху й зору (у певних комунікативних ситуаціях) та власне органи мовле­н­ня. У вужчому значен­ні — це система органів, що беруть участь у творен­ні звуків мовле­н­ня; серед них можна ви­окремити три рівні:

  • енергетичний (дихальний апарат), що складається з органів диха­н­ня, зокрема легенів, бронхів, трахеї та діафрагми, які забезпечують потік видихуваного повітря, необхідний для творе­н­ня звуків мовле­н­ня;
  • генераторний (фонаційний апарат) — із гортані, а саме перснеподібного, щитоподібного і двох черпакуватих хрящів та голосових звʼязок (голо­сівок), що забезпечують фона­цію, тобто утворе­н­ня голосу чи шепоту з індивідуальним тембровим забарвле­н­ням;
  • резонаторно-артикуляційний — із надгортан­ної порожнини (глотки, рота й носа), де фонація змінюється артикуляцією, тобто вимовою конкретних звуків, складів, фраз, що забезпечують мовлен­нєвий потік.

Органи артикуляційного апарату поділяють на активні й пасивні. До перших належать рухомі органи, що без­посередньо змінюють конфігурацію мовлен­нєвого тракту: губи, язик, мʼяке під­небі­н­ня з язичком, стінка глотки, голосові складки; нижня щелепа виконує опосередковано активну роль, змінюючи обʼєм ротової порожнини. До пасивних уналежнюють нерухомі або від­носно нерухомі структури, з якими взаємодіють активні органи: зуби, альвеоли й тверде під­небі­н­ня. Носова порожнина виконує перед­усім резонаторну функцію.

Носії різних мов мають спільний загальний анатомічний план мовлен­нєвого апарату. Натомість мовлен­нєві від­мін­ності, що повʼязані з різномані­т­тям мов у світі, спричинені артикуляційною базою (положе­н­ням, позиціями органів мовле­н­ня та їхніми рухами під час вимовля­н­ня звуків), яка в носіїв кожної мови індивідуальна й стійка. Пере­несе­н­ня артикуляційної бази рідної мови на іноземну спричиняє появу мовного (мовлен­нєвого) акценту.

Між системами органів мовле­н­ня та органів слуху існує по­стійний звʼязок. Так, людина з поруше­н­ням функціонува­н­ня органів слуху, не маючи при цьому роз­ладів органів мовле­н­ня, не здатна роз­мовляти повноцін­но. Звʼязок між органами мовле­н­ня й слуху забезпечує нервова система. М. а. досліджують у мово­знавстві (фонетиці, психолінгвіс­тиці), біології (анатомії, фізіології, біо­метрії), фізиці (акустиці), медицині (логопедії, фоніатрії, фонопедії, сурдології), психології (психо­акустиці, психофізіології), а також ораторському мистецтві, дидактиці театрального мовле­н­ня, вокальній педагогіці тощо.