Мовленнєвий апарат

МОВЛЕН­НЄ́ВИЙ АПАРА́Т — сукупність анатомо-фізіологічних органів людини, за допомогою яких вона генерує та водночас спри­ймає мовлення. У широкому ро­зумін­ні М. а. складається з нервової системи, органів слуху (й зору) і власне органів мовле­н­ня. У вужчому значен­ні М. а. — це система органів мовле­н­ня, яку поділяють на три рівні:

• енергетичний (дихальний апарат), що складається з органів диха­н­ня, зокрема легенів, бронхів, трахеї та діафрагми, що надають енергію для творе­н­ня звуків мовле­н­ня у ви­гляді повітряного струменя;
• генераторний (фонаційний апарат) — із гортан­ної порожнини, а саме перснеподібного, щитоподібного і двох пірамідальних хрящів та голосових звʼязок (голо­сівок), що породжують звукову фона­цію, тобто голос чи шепіт з індивідуальним тембровим забарвле­н­ням;
• резонаторний (артикуляційний апарат) — із надгортан­ної порожнини (глотки, рота й носа), де фонація змінюється артикуляцією — вимовою конкретних звуків, складів, фраз, що забезпечують мовлен­нєвий потік.

Носії будь-якої мови світу мають однакову будову М. а. Натомість мовлен­нєві від­мін­ності, що повʼязані з різномані­т­тям мов у світі, спричинені артикуляційною базою (положе­н­ням, позиціями органів мовле­н­ня та їхніми рухами під час вимовля­н­ня звуків), яка в носіїв кожної мови індивідуальна й стійка. Пере­несе­н­ня артикуляційної бази рідної мови на іноземну спричиняє появу мовного (мовлен­нєвого) акценту.

Між системами органів мовле­н­ня та органів слуху існує по­стійний звʼязок. Так, людина з поруше­н­ням функціонува­н­ня органів слуху, не маючи при цьому роз­ладів органів мовле­н­ня, не здатна роз­мовляти повноцін­но. Звʼязок між органами мовле­н­ня й слуху забезпечує нервова система. М. а. досліджують у мово­знавстві (фонетиці, психолінгвіс­тиці), біології (анатомії, фізіології, біо­метрії), фізиці (акустиці), медицині (логопедії, фоніатрії, фонопедії, сурдології), психології (психо­акустиці, психофізіології), а також ораторському мистецтві, дидактиці театрального мовле­н­ня, вокальній педагогіці тощо

Літ.: V. Negus. The Comparative Anatomy and Physiology of the Larynx. Hafner, 1949; Чистович Л., Венцов А., Гранстрем М. Физиология речи. Во­сприятие речи человеком. Ленин­град, 1976; W. Ainsworth. Mechanisms of Speech Recognition. Keele, 1976; E. Du Brul. Origin of the speech apparatus and its reconstruction in fossils // Brain and Language. 1977. Vol. 4, Iss. 3; E. Crelin. The human vocal tract: Anatomy, function, development, and evolution. Vantage Press, 1987; C. Browman, L. Goldstein. Articulatory Phonology: An Overview // Phonetica. 1992. Vol. 49, no. 3-4; P. La­de­foged, I. Maddieson. The Sounds of the Worldʼs Languages. Oxford, 1996; W. Fitch. The evolution of speech: a comparative review // Trends in cognitive sciences. 2000. Vol. 4. Iss. 7; Бас-Кононенко О., Дудник З., Зубань О., Плющ Н. Сучасна українська літературна мова. Фонетика. К., 2002; Логопедія. К., 2010; M. Garellek. Theoretical achievements of phonetics in the 21st century: Phonetics of voice quality // Journal of Phonetics. 2022. Vol. 94.

О. С. Іщенко

Завантажити статтю