ОВСІЄ́НКО Василь Васильович (08. 04. 1949, с. Леніне Радомишльського р-ну, нині Ставки Житомирського р-ну Житомирської обл. — 19. 07. 2023, Київ) — учасник правозахисного руху, громадсько-політичний діяч, публіцист. Брат А. Овсієнка. Премії ім. В. Стуса (2000), ім. І. Огієнка, Фундації родини Вос­кобійників (обидві — 2006). Ордени «За заслуги» 3-го ступеня (2005), «За мужність» 1-го ступеня (2006), князя Ярослава Мудрого 5-го ступ. (2009). Закінчив Київський університет (1972). Від­тоді учителював. Навесні 1968 виготовив декілька фотовід­битків праці І. Дзюби «Інтернаціоналізм чи русифікація?», роз­по­всюджував український самвидав серед студентів. 1972 допомагав В. Лісовому та Є. Пронюку видати 6-й («київський») випуск «Українського вісника» та «Від­критий лист членам ЦК КПРС і ЦК КП України» В. Лісового. Написав ста­т­тю «Добош і опришки, або Кінець шістдесятників», робив записи літературного характеру, що згодом були викори­стані слідством для шантажу психіатричною екс­пертизою. 5 березня 1973 заарештований, 6 грудня того ж року за звинуваче­н­ням у проведен­ні антирадянської агітації і пропаганди засуджений до 4 років таборів суворого режиму. Покара­н­ня від­бував у Мордовії (РФ). Брав участь в акціях протесту. 1976 на «профілактиці» в Київському слідчому ізоляторі КДБ від­мовився від ви­знан­ня вини. 1977 звільнений. Жив під адміністративним на­глядом у рідному селі, працював у колго­спі художником-оформлювачем. Під­тримував широке листува­н­ня з політвʼязнями та їхніми родинами. Його інформація про події у мордовських таборах опублікована в «Хронике текущих собы­тий» і викори­стана Українською Гельсінською групою. 18 листопада 1978 затриманий міліцією у звʼязку з при­їздом до нього члена Української Гельсинської групи О. Мешко та О. Бабич-Ор­лової, подав на міліціонерів у суд за грубу поведінку. 1 грудня того ж року проти нього порушено кримінальну справу за звинуваче­н­ням у вчинен­ні насильницького опору (ніби-то ві­ді­рвав міліціонерові 2 ґудзики), 8 лютого 1979 засуджений до 3 років по­збавле­н­ня волі. Покара­н­ня від­бував у колоніях Запорізької і Житомирської обл. Від­мовився свідчити у справах Л. Лукʼяненка, М. Матусевича, Г. Снєгірьова, В. Стуса, Д. Мазура (на захист остан­нього подав заяву до КДБ) і написати «покаян­ну» ста­т­тю в газету з осудом діяльності Української Гельсинської групи, членом якої його оголосили від дня зу­стрічі з О. Мешко. 26 серпня 1981 за звинуваче­н­ням у антирадянській агітації та пропаганді засуджений до 10 років таборів особливого режиму і 5 років засла­н­ня. Покара­н­ня від­бував у Пермській обл. (РФ), брав участь в акціях протесту. Без клопота­н­ня помилуваний указом Президії ВР СРСР від 12 серпня 1988. У тому ж році вві­йшов до Всеукраїнської ко­ординаційної ради Української Гельсинської спілки, 1989 обраний головою її Житомирської філії. У листопаді 1989 взяв участь в екс­педиції з пере­похова­н­ня у Києві В. Стуса, О. Тихого, Ю. Литвина. Спів­голова Українського комітету «Гельсинкі-90» та секретар УРП із видавничих справ (від 1990), за­ступник голови Республіканської християнської партії (1997–2001), координатор про­грами Харківської правозахисної групи (від 1998). У 1999–2005 організовував екс­педиції на Соловецькі о-ви та в ур­очище Сандармох (Карелія, РФ).

Упорядник, спів­упорядник, спів­­автор кн. «Оксана Мешко, козацька матір: До 90-ліття з дня народже­н­ня» (К., 1995), «Українська Громадська Група сприя­н­ня виконан­ню Гельсінкських угод: Документи і матеріали» (т. 1–4), «Юнаки з огнен­ної печі» (обидві — 2001), «Три пов­ста­н­ня Січків» (т. 1–2, 2003), «Добром на­гріте серце: До 90-річчя І. Б. Бровка», «Оксана Мешко. Не від­ступлюся! До 100-річчя з дня народже­н­ня» (обидві — 2005), «Горинь Михайло Микола­йович. Запалити свічу» (2009; усі — Харків), «Біля витоків Незалежності» (К., 2011). Автор спогадів «Світло людей» (К., 1996; ч. 1–2, Х., 2005; 2007), «Василь Стус у від­дзеркале­н­нях: Спогади В. Овсієнка про В. Стуса» (П., 2007), «Василь Стус: Поет і Громадянин: Книга спогадів та роз­думів» (2013), «Життя як покута» (2019; обидві — Київ), а також багатьох статей в ЕСУ («Лист 139-ти», «Всеукраїнське товариство політичних вʼязнів і ре­пресованих», «Закордон­не пред­ставництво Української Гельсинської групи» тощо).