Огій Степан Олександрович
ОГІ́Й Степан Олександрович (08. 12. 1918, с. Могилів Новомоск. пов. Катеринослав. губ., нині Дніпров. р-ну Дніпроп. обл. — 01. 02. 2006, Дніпропетровськ, нині Дніпро) — скульптор. Член НСХУ (1964). Учасник 2-ї світової війни. Бойові нагороди. Закін. Дніпроп. художнє училище (1940; викл. О. Жирадков, М. Погрібняк), навч. в Київ. худож. інституті (1940–41). Від 1951 — скульптор Дніпроп. худож.-вироб. майстерень Худож. фонду УРСР. Основна галузь — стан. та монум. скульптура. У творчості переважають теми війни та сучасності. Герої його робіт — воїни, скромні трудівники, правдиво та щиро відтворені митцем. Багатьом композиціям властива внутр. динаміка. Працював над монум. роботами переважно в співавт. з Г. Левчуком. Учасник обл., всеукр. мистецьких виставок від 1946. Персон. — у Дніпропетровську (1968, 1979; обидві — ювілейні). Роботи зберігаються у Дніпроп. ХМ.
Додаткові відомості
- Основні твори
- станк. скульптури — «Арфістка» (1950), «Окопна правда», «Монтажник» (обидва — 1960), «Ланкова», «Сліпа» (обидва — 1961), «А тепер учитися» (1963), «Шляхами війни», «Шевченко, Чернишевський, Добролюбов» (обидва — 1964), «Думи солдатські», «Вісті з Великої землі» (обидва — 1967), «П. Чайковський» (1970), «Солов’ї, солов’ї...» (1972), «Електрозварник», «Доярка» (обидва — 1973), «Герой Соціалістичної Праці механізатор М. Чорний» (1981), «Сапер» (1982), «Врожай» (1984), «Професор В. Власенко», «Народні месники» (обидва — 1985); пам’ятники — підпільниці Г. Романовій (1965, м. Дніпродзержинськ, нині Кам’янське Дніпроп. обл.), І. Мечникову (1972), Героям Рад. Союзу льотчикам А. Головіну (1976) та А. Чиркову (1977); погруддя віцеадмірала В. Корнилова (1973); мемор. дошки — пам’яті О. Пушкіна (1976), на місці розстрілу 10-тисяч. демонстрації залізничників 1905 р. (1977); пам’ятний знак на честь Є. Вучетича (1976; усі — співавт., Дніпропетровськ).
Рекомендована література
Фотоілюстрації
Людина 