Пежанський Олександр Григорович

ПЕЖА́НСЬКИЙ Олександр Григорович (02. 11. 1892, Львів — 31. 08. 1972, с-ще Давнерс-Ґров, шт. Іллінойс, США) — архітектор, фотомитець, громадський діяч. Син Григорія, брат Володимира і Михайла Пежанських. Чоловік Ірини-Костянтини Макарушки (Пежанської; 1905–95), батько Дарії Ярошевич (1936) — активісток українських громадських організацій у Чикаґо. Навчався на відділі архітектури Львівської політехніки (1910–14, диплом отримав у 1918). У часи 1-ї світової війни був мобілізований до австрійського війська. Служив у залізничному полку на східному та південному фронтах. 1919 вступив до лав Української Галицької Армії як старшина залізничної служби. Після закінчення визвольних змагань працював архітектором у Відні, 1922–26 — у м. Катовиці (нині Сілезького воєводства, Польща). 1927 повернувся до Львова, створив власне будівельне підприємство та почав проєктувати житлові, громадські й релігійні споруди у стилі функціоналізму та модернізованому візантійському стилі й необароко у Львові та поза його межами. Наймасштабнішим його проєктом у Львові (за участі Є. Нагірного) став шпиталь «Народна лічниця» (нині вулиця Озаркевича, № 4), зведений коштом та з ініціативи Андрея Шептицького у стилі функціоналізму 1930–37. Поруч (вулиця Озаркевича, № 2) у 1936–37 на замовлення митрополита у подібній стилістиці спорудив будинок бібліотеки «Студіону» (монастиря ченців-студитів, нині міська клінічна лікарня № 3). У 1930–35 (проєкт 1928) здійснив прибудову бічного крила музею (нині Національний музей у Львові імені Андрея Шептицького, вулиця Драгоманова, № 42). У 1927–29 і 1935 виконав житлову забудову у Львові на вулицях Піскова, № 26–40, Харківська, № 22–38 і Острозького, № 3–5–7 — низку зблокованих двоповерхових будинків українського кооперативу «Власна Хата» у стилі функціоналізму з елементами ар деко. Ще більш виразні риси функціоналізму отримали у 1937–38 житловий будинок з трикімнатними квартирами для працівників страхового товариства «Карпатія» на вулиці Глибока, № 11 і власний прибутковий будинок на вулиці Пелчинська (нині Вітовського), № 17. У 1927 вів реставраційні роботи у будинках Народного дому у Львові. 1928 зробив первісний проєкт реконструкції вілли Шухевичів на вулиці Барвінських, № 7 (її перебудову завершив 1936 Я. Фартух-Філевич). Між нинішніми вулицями Братів Міхновських і Головацького 1932 за його проєктом було зведено торгово-промислову будівлю для «Маслосоюзу» (не збереглася). Багато часу приділяв проєктуванню та будівництву церков у модернізованому візантійському стилі та необароко, переважно за межами Львова; серед них — у селах Стрілків (нині Стрийського р-ну, 1927–29), Ільник (1928), П’ятниця (1935; нині обидва — Самбірського р-ну), Лівчиці (1929), Потелич (1936; нині обидва — Львівського р-ну), Мразниця (нині у межах м. Борислав Дрогобицького р-ну, 1928–31, за модернізованим проєктом С. Тимошенка 1923, оздоблена вітражами П. Холодного; усі — нині Львівської обл.), Ямниця (1933, нині Івано-Франківського р-ну Івано-Франківської обл.), Озеряни (нині Чортківського р-ну Тернопільської обл., 1937). Наймонументальнішою з його культових споруд стала церква Христа Царя у Станіславі (нині Івано-Франківськ), зведена у 1928–35 у неовізантійському стилі з елементами необароко і ар деко. 1928 збудував дитячий виховний заклад (нині поліклініка) у м. Бучач (нині Чортківського р-ну). 1928–38 звів під авторським наглядом Народний дім у с. Романів (нині Львівського р-ну). З використанням мотивів народного дерев’яного карпатського зодчества 1932–33 спорудив будинок Карпатського лещатарського (лижного) клубу у м-ку Славсько (нині смт Стрийського р-ну), а у 1934 збудував високогірний туристичний притулок товариства «Плай» на полонині Плісце в Горганах (згорів близько 1941). Останній його архітектурний твір у Львові — конкурсний проєкт відбудови церкви Святого Духа, що отримав у 1942 другу премію (співавтор О. Федак). Від 1944 знову працював у Катовицях; від 1966 — у Чикаґо. Крім архітектури, захоплювався фотографією, живописом (малював акварелі). Навчався гри на скрипці, був членом напівпрофесійного оркестру учнів Академічної гімназії та консерваторії. Брав участь у багатьох виставках Українського фотографічного товариства. Виконував художні фото: краєвиди, архітектурні пам’ятки, побутові сцени, портрети, зокрема й Андрея Шептицького, митрополита Йосифа Сліпого, письменника Р. Купчинського, громадсько-політичного діяча Д. Левицького та ін. 1934 зняв аматорський фільм «З мандрівки по Рів’єрі», робив інші короткометражні стрічки на тему подорожей та спорту. 1973 у Чикаґо на його посмертній виставці «Минуле» було представлено понад 90 фото. Стараннями доньки Дарії 1992 у Львові видано фотоальбом «Ностальгія» (упорядник В. Пилип’юк). До альбому увійшли фото Прикарпаття 1920–30-х рр. та портрети відомих релігійних і громадських діячів Західної України. Був членом Мистецької комісії при Митрополичій консисторії, туристично-краєзнавчого товариства «Плай», технічним і мистецьким радником українських громадських установ. 2018 у Києві видано книгу «Спогади 1892–1972» (упорядник Д. Ярошевич).

Фотоілюстрації

×

❮ ❯

Завантажити статтю