Пежанський Володимир Григорович
ПЕЖА́НСЬКИЙ Володимир Григорович (11. 03. 1891, Львів — 09. 07. 1970, м. Кошице, нині Словаччина) — громадсько-політичний діяч. Син Григорія, брат Михайла і Олександра Пежанських. Здобув докторат із права у Львівському університеті. Обраний секретарем Академічної гімназії у Львові. Член Українського студентського союзу. Брав активну участь у політичному житті краю, зокрема боротьбі за український університет, у липні 1910 разом з іншими українськими студентами заарештований за виступи проти поляків, незабаром звільнений. Товаришував із Є. Коновальцем, М. Гаврилком та ін. Працював юристом, деякий час — співголовою українського юридичного товариства у Львові. Разом із братом Олександром був членом напіваматорського оркестру учнів Академічної гімназії та Львівської консерваторії (1910-і рр.), також із ним брав участь у виступах у містах Галичини у складі хору «Бандурист». Надалі активно долучився до розбудови українського театрально-музичного життя Галичини, продовжував справу батька. Учасник зібрання українців Львова на підтримку Брестського миру з вимогою утворення окремого українського коронного краю (березень 1918). Від 1 листопада 1918 — помічник Р. Перфецького у Державному секретаріаті внутрішніх справ, наприкінці того ж року змінив Ф. Свістеля на посаді державного комісара Перемишлянського пов. Після вересня 1919 — представник ЗУНР у Братиславі. Згодом вів юридичну практику для українських громад у м. Перемишль (Польща), на Закарпатті, зокрема в Ужгороді, де 1927–28 був причетний до спорудження Народного дому, в Кошице (1936 взяв участь у заснуванні місцевого осередка товариства «Просвіта»). Учасник змагань за незалежність Карпатської України, особисто знав А. Волошина.
Рекомендована література
- За український університет // Діло. 1913. Ч. 147;
- Заснування філії «Просвіти» в Кошицях // Новий час. 1936. Ч. 110;
- Цегельський Л. Від леґенд до правди. Ню Йорк; Филаделфія, 1960;
- Савицький І., Нога О. Архітектор Григорій Пежанський та розвиток фізичної культури в Галичині наприкінці XIX — на початку XX ст. Л., 2016.
Завантажити статтю
Людина 
