Палеогеновий період і палеогенова система, Палеоген
ПАЛЕОГЕ́НОВИЙ ПЕРІ́ОД І ПАЛЕОГЕ́НОВА СИСТЕ́МА, Палеоген (від палео… та ген…) — давній період кайнозойської ери та відклади, що утворилися в той час (див. Кайнозойська ера і група). Палеогеновий період (П. п.) розпочався близько 65 млн р. тому після крейдового періоду (див. Крейдовий період і крейдова система) і тривав близько 41 млн р. до неогенового періоду (див. Неогеновий період і неогенова система). Палеогенову систему (П. с.) виділив 1866 німецький геологом К. Науманн. Раніше належала до Третинної системи (див. Третинний період і третинна система).
П. с. поділяють на 3 відділи: нижній — палеоценовий, середній — еоценовий і верхній — олігоценовий (див. Палеоценова епоха і палеоценовий відділ, Еоценова епоха і еоценовий відділ, Олігоценова епоха і олігоценовий відділ). Протягом палеоцену й еоцену на величезній території Північної Америки, північно-східної частини Південної Америки, Північної Африки, Західно-Європейської і Східно-Європейської платформ і західної частини Сибіру були моря. Морська трансгресія досягла максимальних розмірів у середньому еоцені.
В олігоцені у процесі регресії значні території звільнилися від моря. Рослинність П. п. була подібна до сучасної. У північній півкулі існували 2 фітогеографічні провінції: північна, або Тургайська, з помірним кліматом і листопадною флорою — клен, дуб, береза, бук, верба, вільха, в’яз, тополя, гінкго, калина, секвойя; південна, або Полтавська, до якої належала й територія України з вічнозеленою тропічною флорою — мірта, фікуси, лаври, пальми, сандалове, коричне та мильне дерева, тропічні папороті, ліани, болотний кипарис, магнолія, евкаліпт, бамбук. Після великого мезозойського вимирання (див. Мезозойська ера та група) тваринний світ палеогену значно змінився. У морях широкого поширення набули мікроскопічні планктонні організми глобігерини та глобороталії, а також бентонні форамініфери — нуммуліти, двостулкові та черевоногі молюски. Серед великих хребетних у морях з’явилися кити — протокетус, зеуглодон, патріокетус. На суходолі значно поширилися ссавці, зокрема хижаки креодонти, від яких виникли перші копитні — кондилятри, а в кінці періода — травоїдні парно- і непарнокопитні, хоботні та мавпи. На Австралійському материку виникли клоачні, або яйцекладні — качконіс, єхидна, а в Південній Америці — сумчасті.
У олігоцені відбулося похолодання. Почалося горотворення в Середземноморській геосинкліналі. Утворилися перші гребені сучасних Піренеїв, Атласу, Альп, Карпат, Криму, Кавказу, Копетдагу, Паміру і Гімалаїв. Горотворення охопило також Західно-Тихоокеанську та Східно-Тихоокеанську зони. Утворилися внутрішньоконтинентальні розломи: Великий африканський у Східній Африці, Рейнський на Західно-Європейській та Байкало-Ангаро-Баргузинський — на Сибірській платформах. Палеогенові відклади поширені на всіх континентах. Вони представлені органогенними вапняками, карбонатними мергелями, глинами, пісками, пісковиками, сланцями, флішем.
Відділи П. с. поділяють на підвідділи, регіояруси або горизонти й біозони. Найповніший розріз П. с. — парастратотип, охарактеризований різними комплексами безхребетних, міститься на околиці м. Бахчисарай у Криму. Нижньопалеоценовий підвідділ складається з датського й інкерманського регіоярусів, іноді їх об’єднують в один білокам’янський; верхньопалеоценовий — з качинського, нижньоеоценовий — з бахчисарайського та сімферопольського, середньоеоценовий — з новопавлівського та кумського, верхньоеоценовий — з альминського.
Олігоцен розчленовують на 2 підвідділи, але в парастратотипі він представлений лише нижнім — кизилджарським (планорбелловим) регіоярусом. Перелічені регіояруси можна співставити з одновіковими відкладами європейських стратотипів і місцевими підрозділами платформенної України та Карпат. З палеогеновими відкладами пов’язані родовища марганцевих руд Півдня України, нафти і газу Передкарпатської і Причорноморсько-Кримської нафтогазоносних провінцій, менілітових сланців Карпат, бурого вугілля Дніпровського буровугільного басейну, каолінів Українського щита, бурштинів Рівненської та Житомирської обл., будівельних матеріалів.
Рекомендована література
- Палеогеновые отложения юга Европейской части СССР. Москва, 1960;
- Стратиграфія УРСР. Т. 9. Палеоген. К., 1963;
- Кудрин Л. Н. Стратиграфия, фации и экологический анализ фауны палеогеновых и неогеновых отложений Предкарпатья. Л., 1966;
- Шеремета В. Г. Остракоды палеогена Украины. Л., 1969;
- Стратиграфия СССР. Палеогеновая система. Москва, 1975;
- Дидковский В. Я., Зелинская В. А., Зернецкий Б. Ф. и др. Биостратиграфическое обоснование границ в палеогене и неогене Украины. К., 1979;
- Макаренко Д. Е., Зелинская В. А., Зернецкий Б. Ф. и др. Стратиграфическая схема палеогеновых отложений Украины (Унифицированная). К., 1987;
- Зернецкий Б. Ф., Люльева С. А. Зональная биостратиграфия палеоцена Восточно-Европейской платформы. К., 1994;
- Дидковский В. Я., Зернецкий Б. Ф., Зосимович В. Ю. Некоторые вопросы палеогеографии и палеобиономии палеогеновых и неогеновых бассейнов территории Украины. К., 1997;
- Зернецький Б. Ф., Люльєва С. А., Рябоконь Т. С., Шевченко Т. В. Зональна біостратиграфія палеогену України як основа вдосконалення стратиграфічних схем // Геологічний журнал. 2001. № 2;
- Зосимович В. Ю., Зернецький Б. Ф., Андреєва-Григорович А. С. та ін. Регіояруси палеогену платформної України // Зб. наук. пр. Ін-ту геол. наук НАНУ. К., 2005;
- Андреева-Григорович А. С., Запорожец Н. И., Шевченко Т. В. и др. Атлас диноцист палеогена Украины, России и сопредельных стран. К., 2011;
- Зернецький Б. Ф., Рябоконь Т. С. Регіояруси палеогену південної України // Палеонтологічний збірник. 2013. № 45.
Завантажити статтю
