Педагогіки Інститут НАПНУ
ПЕДАГО́ГІКИ Інститут НАПНУ Заснований 1926 з назвою Український НДІ педагогіки на базі науково-дослідної кафедри педагогіки Харківського ІНО та Харківської дослідної станції Управління соціального виховання Наркомосу УСРР як перша наукова установа з вивчення проблем освіти. 1930 створена Київська філія НДІ, куди 1934 переїхала дирекція (у Харкові залишився Харківський інститут педагогіки, який функціонував до 1936). У 1955 перейменований у НДІ педагогіки УРСР. 1992 отримав сучасну назву та увійшов до структури НАПНУ. В Інституті функціонують 16 наукових відділів (історії та філософії освіти; порівняльної педагогіки; дидактики; початкової освіти; навчання української мови та літератури; моніторингу та оцінювання якості загальної середньої освіти; інновацій та стратегій розвитку освіти; навчання іноземних мов; суспільствознавчої освіти; навчання географії та економіки; технологічної освіти; навчання мов національних меншин та зарубіжної літератури; біологічної, хімічної та фізичної освіти; STEM-освіти; математичної та інформатичної освіти; економіки та управління загальною середньою освітою). В установі працюють 153 наукові співробітники, серед них — 8 академіків, 4 члени-кореспонденти НАПНУ, 30 докторів та 52 кандидати наук. Інститут відомий науковими школами, представники яких зробили істотний внесок у розвиток різних галузей української педагогічної науки: початкової освіти (О. Савченко, Н. Бібик, М. Вашуленко, Н. Скрипченко, О. Онопрієнко, М. Богданович) і дидактики (В. Онищук, В. Паламарчук, В. Помагайба), методик навчання української мови і літератури (О. Бандура, О. Біляєв, Т. Бугайко, П. Волинський, Н. Волошина, О. Мазуркевич, В. Масальський, В. Скуратівський, І. Ґудзик), математики (О. Астряб, М. Бурда, Ю. Мальований, І. Тесленко, О. Дубинчук), фізики (О. Бугайов, С. Гончаренко, О. Ляшенко, О. Бабенко), географії (В. Корнєєв, О. Топузов, А. Сиротенко, М. Откаленко), хімії (О. Астахов, Н. Буринська, Л. Величко), спеціальної педагогіки (І. Єременко, М. Ярмаченко, І. Маргуліс), історії (О. Пометун, М. Лисенко), історії освіти і педагогіки (М. Даденков, Н. Дічек, О. Сухомлинська, С. Чавдаров, Л. Березівська, Н. Калениченко). В установі в різні роки також працювали І. Соколянський, Я. Чепіга, О. Залужний, Я. Рєзнік, як науковий кореспондент співпрацював В. Сухомлинський. Основне завдання Інституту — теоретичне і методичне забезпечення функціонування та розвитку системи загальної середньої освіти в Україні. Вчені обґрунтували концептуальні засади загальноосвітньої школи України в нових історичних умовах, новий зміст загальної середньої освіти, втілений у державних стандартах, дидактико-методичну систему початкової освіти, а також навчання предметів в основній і старшій школі. Один із останніх інноваційних проєктів — створення на засадах узгодження змісту цілісного комплексу модельних навчальних програм та підручників з 15-ти предметів (інтегрованих курсів) на адаптаційному циклі базової середньої освіти, модельних навчальних програм з основних предметів для 7–9 класів, що впроваджені в практику нової української школи. Співробітники Інституту забезпечують науково-методичний супровід навчання в умовах воєнного стану (проведення онлайн-уроків, розроблення навчальних і методичних матеріалів для дистанційної форми навчання, моніторинг освітніх втрат та розроблення рекомендацій з їхньої компенсації тощо). Інститут є засновником журналу «Українська мова і література в школі» (1997), «Українського педагогічного журналу» (2014), збірника наукових праць «Проблеми сучасного підручника» (2002). Перший директор — О. Попов (1926–29), нині Інститут очолює О. Топузов (від 2013).
Фотоілюстрації
Завантажити статтю
