Тіхий Франтішек
ТІ́ХИЙ Франтішек (Tichý František; псевдонім і криптонім — Zdeněk Broman, F. T.; 21. 05. 1886, с. Хінява Бероунського округу, нині Чехія — 04. 04. 1968, с. Железна Бероунського округу) — чеський літературознавець, україніст, перекладач. Вищу освіту здобув в університетах Праги і Ляйпциґa (Німеччина). Поштовхом до українознавчих студій стала стаття В. Гнатюка «Rusini v Uhrách», надрукована 1899 у часописі «Slovanský přehled», в якій він звернув увагу насамперед на Угорську Русь. Після входження Закарпаття (1919) до складу Чехо-Словаччини наприкінці червня 1920 Т. вперше приїхав до Ужгорода. Тут познайомився з А. Волошиним, Г.-І. Жатковичем та ін. відомими громадськими діячами і вченими краю. На Закарпатті вченого передусім зацікавили рукописні пам’ятки (зокрема, мовознавця М. Лучкая), що зберігалися в бібліотеці єпархії Мукачівського єпископства в Ужгороді. Потім Т. поїхав до Мукачевого, де кілька років працював у бібліотеці монастиря; водночас виступав в україномовній періодиці Закарпаття («Наука», «Русинъ» та ін.). Член-кореспондент (1920), почесний член (1930) ужгородської «Просвіти». Навесні 1921 Т. пробував зайняти місце викладача україністики в Карловому університеті в Празі. 1921 відвідав Львів, де зустрівся з М. Возняком. 1922–23 працював у Пряшівській колегіальній гімназії, де запропонував вивчати замість німецької українську мову (обґрунтував це тим, що Пряшів — місто, в якому жив і працював просвітитель закарпатських українців А. Духнович): після схвалення викладав українську мову в усіх 4-х класах гімназії на основі граматики А. Волошина. 1922 видав в Ужгороді перший збірник віршів А. Духновича. Від листопада 1922 за дорученням віцегубернатора Підкарпатської Русі П. Еренфельда піклувався про організацію випуску щоденної української газети «Русинъ», видання якої розпочали у січні 1923. Вчений вміщував у часописі статті та рецензії. Активно друкував свої праці й в інших виданнях («Slovanský přehled», «Slavia», «Slovanská łiteratúra», «Slovenské pohlǎdy»), чим сприяв популяризації закарпатської літератури. 1927 відвідав українські поселення в Югославії, де вивчав життя русинів. Йому належить багато ґрунтовних наукових праць, зокрема про Я. Неруду та Гвєздослава, монографія «Vývoj současného yazyka na Podkarpatské Rusi» (Praha, 1938), змістовні рецензії на українознавчі праці І. Огієнка, Я. Бодуена де Куртене, надруковані у виданні «Slovanský přehled», велика кількість статей про Закарпаття до чехословацької енциклопедії «Ottův slovnik naučný nové doby» (Базилович Іоаникій, Бірчак Володимир, Ґренджа-Донський Василь, Лучкай Михайло, Смаль-Стоцький Степан, Українка Леся та ін.). У співавторстві з М. Башмаком написав «Praktická učebnice ukrajinského jazyka» (Praha, 1939). Перекладав із французької, болгарської та української мов. Зокрема, з української — поезії Т. Шевченка, І. Франка, Лесі Українки, В. Пачовського, прозу А. Кралицького (повість «Князь Лаборець»), І. Коритнянського (драма «Семейное празднецтво») та ін. Видав невеличку антологію чеської літератури «“Чеське число” в бібліотечці газети “Русинъ”» (1923) із вступним словом «Головна риса чеської літературної культури». Готував до друку також «“Словацьке число”...». Із українською літературою вчений знайомив чеських читачів у книзі «Povĕsti z Podkarpatské Rusi», в якій були вміщені його наукові праці про історію закарпатської літератури та твори закарпатських письменників у його ж перекладі. За свою любов до україніки Т. зазнав чимало поневірянь і страждань: його 20-річна діяльність на ниві культурного й національного відродження на Закарпатті у 1920–30-х рр. після 2-ї світової війни ніяк «не вміщувалася» в офіційні рамки Чехо-Словаччини, у 1950-і рр. вчений разом із дружиною був вивезений із Праги в Бероун (колосальна бібліотеки дослідника, в якій були зібрані унікальні видання 20–30-х рр., нікого не хвилювала). 1966, як зазначав М. Мушинка, Т. втратив дружину, він часто їздив на її могилу в с. Железна, з однієї із таких поїздок він не повернувся, тіло його було знайдено лише на 5-й день після смерті, яка за лікарською посвідкою настала 30 квітня 1968. Залишив спогади «Ужгород 1923» (Перечин, 1992; переклад з чеської — Л. Мольнар).
Рекомендована література
- Пятьдесятьліття проф. Др. Франтішка Тіхого // Українське слово. 1936. Ч. 45;
- Мушинка М. Франтішек Тіхий — 80 річний // Дукля. 1966. № 3;
- Його ж. Франтішек Тіхий «80» // Науковий збірник Музею української культури в Свиднику. Т. 3. Пряшів, 1967;
- Його ж. Невтомний дослідник закарпатоукраїнської культури // Дукля. 1968. № 4;
- Мольнар М. Зустрічі культур. Братислава; Пряшів, 1980;
- Mała Česko-slovenská encyklopedie. Sv. 6. Praha, 1987;
- Белей Л. Світоч чесько-українських культурних взаємин // Тіхий Ф. Ужгород 1923. Перечин, 1992;
- Ґабор В. Великий приятель української нації // Просвіта. 1994. Вип. 15.
Завантажити статтю
Людина 
