Тіхий Франтішек

ТІ́ХИЙ Франтішек (Tichý František; псевдонім і криптонім — Zdeněk Broman, F. T.; 21. 05. 1886, с. Хінява Бероунського округу, нині Чехія — 04. 04. 1968, с. Железна Бероунського округу) — чеський літературо­знавець, україніст, пере­кладач. Вищу освіту здобув в університетах Праги і Ляйпциґa (Німеч­чина). Поштовхом до україно­знавчих студій стала ста­т­тя В. Гнатюка «Rusini v Uhrách», на­друкована 1899 у часописі «Slovanský přehled», в якій він звернув увагу насамперед на Угорську Русь. Після входже­н­ня Закарпа­т­тя (1919) до складу Чехо-Словач­чини на­прикінці червня 1920 Т. вперше при­їхав до Ужгорода. Тут по­зна­йомився з А. Волошиним, Г.-І. Жатковичем та ін. ві­домими громадськими діячами і вченими краю. На Закарпат­ті вченого перед­усім зацікавили рукописні памʼятки (зокрема, мово­знавця М. Лучкая), що зберігалися в бібліотеці єпархії Мукачівського єпис­копства в Ужгороді. Потім Т. по­їхав до Мукачевого, де кілька років працював у бібліотеці монастиря; водночас ви­ступав в україномовній періодиці Закарпа­т­тя («Наука», «Русинъ» та ін.). Член-кореспондент (1920), почесний член (1930) ужгородської «Просвіти». Навесні 1921 Т. пробував зайняти місце викладача україністики в Карловому університеті в Празі. 1921 від­відав Львів, де зустрівся з М. Возняком. 1922—23 працював у Пряшівській колегіальній гімназії, де за­пропонував ви­вчати замість німецької українську мову (об­ґрунтував це тим, що Пряшів — місто, в якому жив і працював просвітитель закарпатських українців А. Духнович): після схвале­н­ня викладав українську мову в усіх 4-х класах гімназії на основі граматики А. Волошина. 1922 видав в Ужгороді перший збірник віршів А. Духновича. Від листопада 1922 за доруче­н­ням віцегубернатора Під­карпатської Русі П. Еренфельда піклувався про організацію випуску щоден­ної української газети «Русинъ», ви­да­н­ня якої роз­почали у січні 1923. Вчений вміщував у часописі стат­ті та рецензії. Активно друкував свої праці й в інших ви­да­н­нях («Slovanský přehled», «Slavia», «Slovanská łiteratúra», «Slovenské pohlǎdy»), чим сприяв популяризації закарпатської літератури. 1927 від­відав українські поселе­н­ня в Югославії, де ви­вчав життя русинів. Йому належить багато ґрунтовних наукових праць, зокрема про Я. Неруду та Гвєздослава, моно­графія «Vývoj současného yazyka na Podkarpatské Rusi» (Praha, 1938), змістовні рецензії на україно­знавчі праці І. Огієнка, Я. Бодуена де Куртене, на­друковані у ви­дан­ні «Slovanský přehled», велика кількість статей про Закарпа­т­тя до чехословацької енциклопедії «Ottův slovnik naučný nové doby» (Базилович Іоаникій, Бірчак Володимир, Ґренджа-Донський Василь, Лучкай Михайло, Смаль-Стоцький Степан, Українка Леся та ін.). У спів­авторстві з М. Башмаком написав «Praktická učebnice ukrajinského jazyka» (Praha, 1939). Пере­кладав із французької, болгарської та української мов. Зокрема, з української — поезії Т. Шевченка, І. Франка, Лесі Українки, В. Пачовського, прозу А. Кралицького (повість «Князь Лаборець»), І. Коритнянського (драма «Семейное празднецтво») та ін. Видав невеличку антологію чеської літератури «“Чеське число” в бібліотечці газети “Русинъ”» (1923) із вступним словом «Головна риса чеської літературної культури». Готував до друку також «“Словацьке число”...». Із українською літературою вчений зна­йомив чеських читачів у книзі «Povĕsti z Podkarpatské Rusi», в якій були вміщені його наукові праці про історію закарпатської літератури та твори закарпатських письмен­ників у його ж пере­кладі. За свою любов до україніки Т. за­знав чимало поневірянь і страж­дань: його 20-річна діяльність на ниві культурного й національного від­родже­н­ня на Закарпат­ті у 1920—30-х рр. після 2-ї світової війни ніяк «не вміщувалася» в офіційні рамки Чехо-Словач­чини, у 1950-і рр. вчений разом із дружиною був вивезений із Праги в Бероун (колосальна бібліотеки дослідника, в якій були зі­брані унікальні ви­да­н­ня 20—30-х рр., нікого не хвилювала). 1966, як за­значав М. Мушинка, Т. втратив дружину, він часто їздив на її могилу в с. Железна, з однієї із таких по­їздок він не повернувся, тіло його було зна­йдено лише на 5-й день після смерті, яка за лікарською посвідкою на­стала 30 квітня 1968. Залишив спогади «Ужгород 1923» (Пере­чин, 1992; пере­клад з чеської — Л. Мольнар).

Завантажити статтю