Феофіл (Булдовський)

ФЕОФІ́Л (Булдовський Федір Іванович; 05. 08. 1865, с. Василівка Хорольського пов. Полтавської губ., нині Кременчуцького р-ну Полтавської обл. — 23. 01. 1944, Харків) — церковний діяч. Батько О. Булдовського. Закінчив Лубенське духовне училище (нині Полтавська обл., 1880), Полтавську духовну семінарію (1886). У 1887 рукопокладений на священ­ника, від 1900 душпастирював у Полтаві. На Полтавському єпархіальному зʼ­їзді 3—6 травня 1917 виголосив доповідь «Про українізацію Церкви». Під час зміни старої полтавської консисторії на єпархіальне управлі­н­ня уві­йшов до його складу, очолив національне оточе­н­ня архі­єпис­копа Парфенія (Левицького). 1921 був противником ієрархії. 1923 хіротонізований на єпис­копа Лубенського і Миргородского, вікарія Полтавської єпархії. Разом із єпис­копами Павлом (Погорілком) та Сергієм (Лабунцевим) прагнув домогтися автокефалії канонічним шляхом. Після зу­стрічі з патріархом Тихоном (Бєл­лавіним) 1924 на Лубенському соборі проголошено автокефалію української Церкви, утворено Братське обʼ­єд­на­н­ня парафій українських автокефальних Церков (див. також Булдовці). 1924 митрополит Київський Михаїл (Єрмаков) із групою єпис­копів прийняли ріше­н­ня про по­збавле­н­ня Ф. сану і від­луче­н­ня його та соратників від Церкви. 1926 цю по­станову затвердив за­ступник патріаршого місцеблюстителя митрополит Сергій (Страгородський). 1926 пере­їхав до Луганська, де феофіловський рух почали називати Лубенським роз­колом, із закри­т­тям остан­ньої церкви у місті 1937 — до Харкова, проживав як приватна особа. У листопаді 1941 оголосив себе митрополитом Харківським. Звернувся до патріарха Сергія (Страгородського) з проха­н­ням прийняти у юрисдикцію РПЦ, однак той 1944 остаточно затвердив своє попереднє ріше­н­ня. 12 листопада 1943 заарештований спів­робітниками НКВС за звинуваче­н­ням у спів­праці з німцями, помер в увʼязнен­ні.

Завантажити статтю