СТОЯ́НОВ Іван Андрі­йович (28. 12. 1935, с. Бан­нівка, нині Бол­градського р-ну Одеської обл. — 30. 01. 2016, Київ) — славіст. Чоловік Е. Стоянової. Доктор філологічних наук (1995), професор (1997). Закінчив Ленін­градський університет (нині Санкт-Петербург, 1963). Працював від 1966 науковим спів­робітником від­ділу загального та словʼянського мово­знавства Ін­ституту мово­знавства АН УРСР (Київ); від 1987 — у Київському університеті імені Т. Шевченка: від 1991 — завідувач кафедри мов та літератур народів України; 1992–98 викладав україно­знавчі дисципліни у Софійському університеті, де за його участі на факультеті словʼянських філологій 1996 було від­крито спеціальність «українська мова та література»; від 1998 — завідувач кафедри словʼянської філології, декан факультету, від 2003 — директор Ін­ституту славістики та між­народних від­носин Київського славістичного університету. Наукові дослідже­н­ня: етимологія, історична лексикологія і лексико­графія, діалектологія, пита­н­ня функціонува­н­ня болгарської мови в Україні. Ви­вчав мови болгар України у різних аспектах, описував мовні явища Бес­сарабії в соціолінгвістичному, історичному та порівняльному аспектах. З ініціативи С. та під його керівництвом укладено перший «Болгарсько-український словник» (1988), брав участь у створен­ні й був одним з авторів «Етимологічного словника української мови» (т. 3, 1989; обидва — Київ). Автор низки статей в ЕСУ.