Пенологія
Визначення і загальна характеристика
ПЕНОЛО́ГІЯ (від лат. poena — покарання і логія…) — наука про покарання. У широкому розумінні це система наукових знань, ідей, теорій, концепцій та поглядів, спрямованих на вивчення походження й обґрунтування права покарання; встановлення найоптимальнішої системи покарань і санкцій у статтях закону про кримінальну відповідальність; застосування найбільш адекватних, доцільних та ефективних заходів покарання щодо окремих осіб, які вчинили кримінальні правопорушення; оптимізацію процесу виконання та відбування покарання задля досягнення якомога більшої ефективності його безпосереднього впливу на особу ув’язненого (засудженого). П. пов’язана з багатьма суспільними науками, зокрема кримінальним правом, кримінально-виконавчим правом, кримінально-процесуальним правом, кримінологією, психологією, педагогікою, що дозволяє використовувати у пенологічних дослідженнях методологію, категоріально-понятійний апарат та наукові розроблення. Результати проведених пенологічних досліджень — підґрунтя для розвитку досліджень у кримінальному, кримінально-виконавчому, кримінально-процесуальному праві та кримінології, спрямованих на вивчення механізму впливу покарання на засуджену особу, оптимізацію застосування окремих видів покарань, підвищення їхньої ефективності тощо. Предмет П. — вивчення цілей, засобів, підстав і результатів здійснення виправного впливу на засудженого; національного та міжнародного кримінального і пенітенціарного законодавства, зарубіжного досвіду виконання та відбування покарань. Загалом П. охоплює всі суспільні відносини, що виникають у процесі виконання та відбування покарання, її завдання — розроблення найоптимальніших видів і міри покарань з огляду на їхню ефективність у боротьбі зі злочинністю. Функції П.: описова (систематизація первинних емпіричних даних, вироблення їхньої верифікації, оцінка необхідної достатності, опис у рамках існуючого понятійно-категоріального апарату, класифікація отриманих даних за ступенем значимості); пояснювальна (розкриття об’єктивних та інших факторів конкретних законодавчих рішень щодо встановлення та відміни тих чи інших видів покарань відповідно до соціальних, політичних та економічних тенденцій); прогностична (здатність сформулювати науково обґрунтовані припущення про подальші шляхи розвитку законодавства й тенденції правозастосування у сфері покарань, зокрема визначення небажаних з цих позицій законодавчих та правозастосовних рішень); управлінська (вироблення науково обґрунтованих пропозицій правотворчого та правозастосовчого характеру).
Поява терміна «П.» у середині 19 ст. пов’язана з соціальним рухом «від відплати до виправлення», характерним для реформи тогочасного кримінального законодавства у Європі. Прикладне значення П. полягає у тому, що на науково-практичній основі вона розробляє оптимальні санкції покарання та заходи ресоціалізації злочинця. При цьому в її межах покарання розглядають не як кару, відплату за вчинене кримінальне правопорушення, а переважно як педагогічний і, за необхідності, лікувальний вплив на правопорушника. Основи розвитку пенологічних досліджень на українських землях закладено наприкінці 19 — на початку 20 ст. у ґрунтовних працях відомих українських учених-криміналістів Л. Білогриця-Котляревського, Л. Владимирова, О. Кисельова, М. Чубинського, О. Кістяківського, В. Ліновського, О. Маклецова. Сучасні пенологічні дослідження в Україні проводять О. Бандурка, І. Богатирьов, О. Гумін, О. Джужа, О. Колб, В. Конопельський, О. Литвинов, M. Пузирьов, А. Степанюк, О. Шкута та ін.