Паризька мирна конференція 1946
ПАРИ́ЗЬКА МИ́РНА КОНФЕРЕ́НЦІЯ 1946 — міжнародний дипломатичний форум, покликаний підготувати тексти мирних договорів учасників антигітлерівської коаліції із союзниками нацистської Німеччини у 2-й світовій війні. Конференція відбувалася в Парижі й тривала від 29 липня до 15 жовтня 1946. Відповідно до рішення Московської наради міністрів закордонних справ СРСР, США, Великої Британії (16—27 грудня 1945) її учасниками могли бути провідні держави антигітлерівської коаліції, а також країни, чиї збройні формування мали істотне значення для перемоги над фашизмом у Європі. Учасниками конференції стали СРСР, США, Велика Британія, Франція, Китай, Австралія, Бельгія, Білоруська РСР, Бразилія, Нідерланди, Греція, Індія, Канада, Нова Зеландія, Норвегія, Польща, Чехословаччина, Ефіопія, Югославія, Південно-Африканський Союз, УРСР.
Визначення процедури роботи та підготовку проєктів текстів мирних договорів із Болгарією, Італією, Румунією, Угорщиною, Фінляндією завершено на сесіях Ради міністрів закордонних справ країн-учасників конференції 25 квітня — 16 травня та 15 червня — 12 липня 1946. Роботу в комісіях і на пленарних засіданнях вели гласно, заслуховуючи позиції переможених країн. Початок «холодної війни» майже не вплинув на стратегію великих держав щодо забезпечення мирного врегулювання з колишніми сателітами нацистської Німеччини, однак СРСР і США послідовно захищали свої сфери впливу в Європі.
Делегація УРСР була представлена в усіх комісіях і мала право підписати всі мирні договори (наприклад, США не мали такого права щодо Фінляндії, оскільки не оголошували їй війну). Голова української делегації — Д. Мануїльський, члени — А. Барановський, О. Война, О. Касименко, В. Корецький, М. Петровський, М. Птуха, В. Тарасенко. Українські дипломати активно працювали в інтересах мирного врегулювання: Д. Мануїльського обрано віцеголовою комісії з політичних і територіальних питань для Італії, А. Барановського — членом комісії щодо Румунії, М. Птуха доповідав у комісії для Угорщини, члени української делегації посприяли врегулюванню територіальних суперечок між Чехословаччиною та Румунією й Угорщиною, О. Касименка залучили до вирішення проблем болгарсько-грецького кордону. У загальних питаннях делегація УРСР дотримувалася спільної позиції з делегаціями СРСР, Білоруської РСР, Югославії, Польщі, Чехословаччини, прагнучи домогтися справедливого матеріального відшкодування країнам, що потерпіли від безпосередньої нацистської агресії.
Водночас СРСР, УРСР і Білоруська РСР послабили репараційний тиск на країни тодішньої «народної демократії» — Болгарію, Румунію, Угорщину. Також було захищено їхнє право брати на паритетних засадах участь у встановленні режиму судноплавства на Дунаї. Непогоджені на конференції статті мирних договорів із колишніми союзниками Німеччини в результаті компромісу схвалено на нью-йоркській сесії Ради міністрів закордонних справ країн-учасників конференції 4 листопада — 13 грудня 1946.
10 лютого 1947 у Парижі УРСР підписала мирні договори з Італією, Болгарією, Угорщиною, Румунією, Фінляндією. Участь у конференції стала важливою віхою в історії розвитку української дипломатії після 2-ї світової війни. Внаслідок цього у світі було визнано роль України в розгромі фашизму в Європі, завершилося правове оформлення обʼєднання етнічних українських земель у межах УРСР.
Рекомендована література
Завантажити статтю
