Палеодемографія

Визначення і загальна характеристика

ПАЛЕОДЕМОГРА́ФІЯ (від палео… і демографія) — розділ демографії та історичної демографії, що вивчає самовідтворення народонаселення, використовуючи як основне статистичне джерело палеодемостатистичні матеріали. Палеодемостатистика надає переважно дані про вік і стать померлих. Такими можуть бути статистично достовірні матеріали палеоантропологічних визначень статі й віку, досліджень епітафій, записів у церковних чи цвинтарних книгах, давніх актів громадянського стану, етнографічних спостережень, тобто так званих смертних списків. Особливості їхнього використання потребують критики як з погляду демографічної, так і історичної наук, і становлять сутність палеодемографічної критики джерел. Уперше метод смертних списків для побудови таблиць смертності та середньої очікуваної тривалості життя використали у 17 ст. англійські науковці Дж. Ґраунт, В. Петті, Е. Галлей переважно за матеріалами бюлетенів смертності. У 20 cт. угорські вчені Ґ. Ачаді та Я. Немешкері на основі численних, але розрізнених палеоантропологічних визначень статі та віку з різних країн світу удосконалили метод смертних списків і зробили важливі теоретичні спостереження. Представники московської школи палеодемографів (В. Алексєєв, В. Федосова, М. Меднікова) порушили питання про невідповідність показників середньої тривалості життя, що отримані методом смертних списків, аналогічним показникам, отриманим сучасним так званим демографічним методом із використанням даних про реальне населення, а також виокремили П. як самостійну наукову дисципліну з особливими джерелами, методами й завданнями.

Палеодемостатистичні та археологічні дослідження на теренах України, починаючи з найдавніших пам’яток, проведені О. Тереножкіним, В. Іллінською, С. Березанською, С. Братченком, Є. Черненком, Г. Ковпаненко, О. Шапошниковою, А. Щепинським, Б. Мозолевським та ін., дали змогу систематизувати матеріали в історичному часі на конкретній території. О. Кислий запропонував системну критику палеодемостатистичних джерел та палеодемографічний метод корекції показників таблиць смертності, одержаних на основі смертних списків, що дає можливість порівнювати їх із показниками, отриманими демографічним методом. Теоретичні здобутки у П. із проблематики самовідтворення народонаселення доповнюють дослідження В. Стешенко та В. Піскунова у визначенні історичної якості населення, а також роботи П. Толочком, С. Кульчицьким, Ю. Павленком, В. Піскуновим та ін. тенденцій прогресу–регресу, системології історичної періодизації тощо.

Завантажити статтю