Палеодемографія

ПАЛЕОДЕМОГРА́ФІЯ (від палео… і демографія) — роз­діл демо­графії та історичної демо­графії, що ви­вчає самовід­творе­н­ня народонаселе­н­ня, використовуючи як основне статистичне джерело палеодемо­статистичні матеріали. Палеодемо­статистика надає пере­важно дані про вік і стать померлих. Такими можуть бути статистично достовірні матеріали палеоантропологічних ви­значень статі й віку, досліджень епітафій, записів у церковних чи цвинтарних книгах, давніх актів громадянського стану, етно­графічних спо­стережень, тобто так званих смертних списків. Особливості їхнього викори­ста­н­ня потребують критики як з по­гляду демо­графічної, так і історичної наук, і становлять сутність палеодемо­графічної критики джерел. Уперше метод смертних списків для побудови таблиць смертності та середньої очікуваної тривалості життя викори­стали у 17 ст. англійські науковці Дж. Ґраунт, В. Петті, Е. Гал­лей пере­важно за матеріалами бюлетенів смертності. У 20 cт. угорські вчені Ґ. Ачаді та Я. Немешкері на основі числен­них, але роз­різнених палеоантропологічних ви­значень статі та віку з різних країн світу удосконалили метод смертних списків і зробили важливі теоретичні спо­стереже­н­ня. Пред­ставники московської школи палеодемо­графів (В. Алексєєв, В. Федосова, М. Меднікова) порушили пита­н­ня про невід­повід­ність показників середньої тривалості життя, що отримані методом смертних списків, аналогічним показникам, отриманим сучасним так званим демо­графічним методом із викори­ста­н­ням даних про реальне населе­н­ня, а також ви­окремили П. як само­стійну наукову дисципліну з особливими джерелами, методами й зав­да­н­нями.

Палеодемо­статистичні та археологічні дослідже­н­ня на теренах України, починаючи з найдавніших памʼяток, проведені О. Тереножкіним, В. Іл­лінською, С. Березанською, С. Братченком, Є. Черненком, Г. Ковпаненко, О. Шапошниковою, А. Щепинським, Б. Мозолевським та ін., дали змогу систематизувати матеріали в історичному часі на конкретній території. О. Кислий за­пропонував системну критику палеодемо­статистичних джерел та палеодемо­графічний метод корекції показників таблиць смертності, одержаних на основі смертних списків, що дає можливість порівнювати їх із показниками, отриманими демо­графічним методом. Теоретичні здобутки у П. із про­блематики самовід­творе­н­ня народонаселе­н­ня доповнюють дослідже­н­ня В. Стешенко та В. Піскунова у ви­значен­ні історичної якості населе­н­ня, а також роботи П. Толочком, С. Кульчицьким, Ю. Павленком, В. Піскуновим та ін. тенденцій про­гресу—ре­гресу, системології історичної періодизації тощо.