Стечишин Мирослав Васильович

СТЕЧИ́ШИН Мирослав Васильович (24. 07. 1883, с. Глещава, нині Тернопільського р-ну Тернопільської обл. — 18. 11. 1947, м. Він­ніпеґ, похований у Ріверкресті, провінція Манітоба, Канада) — журналіст, письмен­ник, громадсько-політичний діяч. Брат Михайла та Юліяна Стечишиних. На­вчався у Бучацькій гімназії (нині Чортківський р-н Тернопільської обл.) і Тернопільській учительській семінарії, де редагував газету «Зірка». Був прихильником ідей галицьких радикалів-соціалістів, як політично неблагонадійного його від­рахували із семінарії. 1902 емігрував до Канади, однак не­вдовзі пере­їхав до США. Вступив до комуни «Українське братство» А. Гончаренка (1902—03), став спів­засновником комуни «Українське ко­оперативне братство» (1903—04), працював у лісництві (шт. Каліфорнія). 1905 повернувся до Канади. Учителював, публікував стат­ті, у яких зна­йомив англомовних читачів з жи­т­тям українців у Канаді, історією України, роз­кривав причини української еміграції. Став одним із лідерів українського соціалістичного руху в Канаді. Організував робітничі товариства: «Боротьба» (м. Ванкувер), «Воля» (м. Нанаймо; обидва — провінція Британська Колумбія), а також «Робітниче товариство імені Січинського» (м. Госмер, шт. Пів­ден­на Дакота, США). Спів­засновник осередку Соціалістичної партії Канади у Він­ніпезі (1906); провід­ний член Української соціал-демократичної партії Канади (від 1910). У 1912 залишив соціалістичний рух. Працював редактором г. «Новини» у м. Едмонтон (1912—15). Знову пере­їхав до США, де редагував г. «Народна воля» (м. Скрентон, шт. Пенсильванія). Під час Визвольних змагань 1917—21 в Україні був секретарем пресового бюро Української дипломатичної місії від УНР у Вашинґтоні. За доруче­н­ням голови місії Ю. Бачинського 1921 їздив до м. Тарнів (Польща) звітувати про роботу місії перед С. Петлюрою. Ця подія стала приводом для Мирослава Ірчана у стат­ті «Канадська Україна» // «Західна Україна», 1930, № 7—8 на­звати С. «контр­розвідником, агентом польської шляхти». Після поверне­н­ня до Він­ніпеґа за за­проше­н­ням Української видавничої спілки 1921—46 очолював редакцію г. «Український голос». Ідеолог українського національного руху, спів­засновник та очільник Союзу українців само­стійників (1927), спів­засновник (разом із братами) і президент (до 1935) товариства «Взаємної помочі», член дирекції Українського народного дому та дирекції Колегії св. Андрея у Він­ніпезі. Брав участь у процесах творе­н­ня Української греко-православної Церкви у Канаді (нині Українська православна Церква Канади Кон­стантинопольського патріархату). Автор праць «Союз українців само­стійників і обʼ­єд­на­н­ня українського Народу» (1933), «Само­стійність, соборність, федерація» (1942), «Україна у повоєн­нім світі. На порозі нової доби» // «Від­чити, виголошені на зʼ­їзді Союзу Українців Само­стійників в Він­ніпезі (23—25 грудня 1944 р.)» (1945), «Радянська Україна у світлі радянської кон­ституції і практики» (1945; усі — Він­ніпеґ).

Завантажити статтю