Перша війна Радянської Росії проти УНР 1917—18

Визначення і загальна характеристика

ПЕ́РША ВІЙНА́ РАДЯ́НСЬКОЇ РОСІ́Ї ПРО́ТИ УНР 1917—18  — збройний конфлікт, що став наслідком проти­стоя­н­ня УНР і РНК Росії на чолі з В. Леніним. Бо­йові дії тривали від грудня 1917 до травня 1918. Проголошена як автономна частина федеративної Російської держави (див. Універсали Української Центральної Ради), УНР після більшовицького пере­вороту в Петро­граді (нині Санкт-Петербург) 1917 наполягала на утворен­ні федеративного уряду в Росії з пред­ставників усіх територій, що самови­значилися. Не­вдала спроба більшовиків змінити владу в Україні шляхом пере­о­бра­н­ня УЦР (див. Всеукраїнський зʼїзд рад селянських, робітничих і солдатських депутатів 1917) змусила РНК вдатися до «радянізації» України за допомогою військової сили. 3(16) грудня 1917 зʼявився «Манифест к украинскому народу с ультимативными требованиями к Центральной Раде». За кілька днів російські революційні війська почали просува­н­ня в Україну. Офіційно вважалося, що вони прямують на Дон на боротьбу з О. Каледіним. 9(22) грудня 1917 більшовицькі загони прибули до Харкова і встановили контроль над містом. За вказівками з Петро­града, під охороною російського війська українські більшовики провели 1-й Всеукраїнський зʼїзд рад 1917, який оголосив Україну радянською республікою, федеративною частиною радянської Росії. Завдяки цьому Петро­град надалі пред­ставляв події в Україні як внутрішній конфлікт між революційними радами робітничих і солдатських депутатів і буржуазною УЦР. За такими формальними ознаками радянська історіо­графія трактувала збройний конфлікт як громадянську війну, сучасна українська — як між­державний конфлікт, агресію більшовицької Росії (РСФРР) проти УНР. 17(30) грудня радянський уряд України оголосив війну УЦР і звернувся по допомогу до РНК. На­прикінці грудня в Україну прибуло бл. 20 тис. більшовицьких матросів, солдатів, яких під­силили місцеві червоногвардійські загони. 25 грудня 1917 (7 січня 1918) нарком В. Антонов-Овсієнко, комісар «по боротьбі з контр­революцією на Пів­дні Росії», від­дав наказ про загальний на­ступ проти УНР. На той момент під більшовицькою владою вже знаходилася значна частина Лів­обережної України. Українська влада виявилася не­спроможною протистояти більшовицькій навалі, оскільки не мала власних збройних сил. Лише 26 грудня 1917 (8 січня 1918) Генеральний секретаріат УЦР схвалив по­станову про створе­н­ня армії. На боці УНР воювали поодинокі українізовані частини старої армії, загони Вільного козацтва, ново­утворені військові формації (Гайдамацький кін­ний полк ім. кошового К. Гордієнка, Гайдамацький кіш Слобідської України, Січові стрільці). 29 грудня 1917 (11 січня 1918) більшовики зайняли Катеринослав (нині Дні­про). Перед тим у місті роз­почалося заздалегідь під­готовлене місцевими більшовиками пов­ста­н­ня робітників, на допомогу якому й при­йшли війська з Росії. Цю «тактику» більшовики використовували й надалі (у Миколаєві, Одесі, Києві та ін.). 2(15) січня 1918 вони захопили Олександрівськ (нині Запоріж­жя), 6(19) січня 1918 — Полтаву. Далі двома колонами з боку Харкова—Полтави та Гомеля—Курська—Бахмача роз­почали на­ступ на Київ (див. Крути). Під­няте більшовиками Київське (січневе) збройне пов­ста­н­ня 1918 було придушене, проте після 5-ден­ного артилерійського об­стрілу і запеклих боїв 26 січня (9 лютого) 1918 українська влада залишила Київ. Урядові установи та збройні формува­н­ня УНР зосередилися на Волині. На решті території України встановлено радянську владу. Другий етап війни роз­почався після укладе­н­ня Брестського (Берестейського) мирного договору УНР із державами Четверного союзу. 30 січня (12 лютого) 1918 уряд УНР звернувся до німецького командува­н­ня за військовою допомогою в боротьбі проти агресії більшовиків, 8(21) лютого 1918 німецькі війська вступили в Україну. Боротьбу проти більшовиків продовжували й українські частини. 2 березня 1918 вони уві­йшли до Києва. Протягом березня—квітня 1918 вели на­ступ на Полтаву, Харків, Лозову, Луганськ, здійснили похід на Крим (див. Кримська група Армії УНР). На кінець квітня вся територія УНР була вільна від російських військ. За 6-ю стат­тею Брестського мирного договору 3 березня 1918 РСФРР зобовʼязувалася ви­знати УНР, вивести з її території свої війська, роз­почати пере­говори про під­писа­н­ня мирного договору і встановле­н­ня державних кордонів. 6 травня 1918 у м. Конотоп (нині Сумської обл.) пред­ставники німецько-українських військ та військ РСФРР під­писали договір про припине­н­ня воєн­них дій. Під час Мирних пере­говорів між Українською Державою та РСФРР 12 червня 1918 сторони уклали прелімінарну мирну угоду. Було встановлено Демаркаційну лінію між Українською Державою та РСФРР 1918.

Літ.: Монкевич Б. Слідами новітніх запорожців. Л., 1928; Удовиченко О. І. Україна у війні за державність. К., 1995; Тинченко Я. Перша українсько-більшовицька війна (грудень 1917 — березень 1918). К.; Л., 1996; Верстюк В. Українська Центральна Рада. К., 1997.

О. Д. Бойко

Завантажити статтю