Патріархат

ПАТРІАРХА́Т (від грец. πατήρ — батько та αρχή — початок, влада) — християнська Церква на чолі з патріархом; термін, який використовують в історичній та су­спільно-політичній літературі для по­значе­н­ня домінуючого становища чоловіка у су­спільстві та сімʼї. Термін «патріархат» також має широке за­стосува­н­ня у побутовій мові, що певною мірою девальвує його наукове значе­н­ня. У новітніх ґендерних дослідже­н­нях П. — закономірний стан су­спільних транс­формацій, загально­історичних чи регіональних, за яких виникають потреба та можливість умовно надмірного викори­ста­н­ня маскулінізованих від­носин у су­спільстві. До середини 19 ст. пере­важала за­пропонована ще давньо­грецькими мислителями (Платон, Арістотель) патріархальна теорія, за якою П. був історично початковим сімейним і су­спільним порядком. Без­посередні спо­стереже­н­ня тогочасних су­спільних від­носин авторами теорії дали можливість кон­статувати, що майнові та владні права патріарха в сімʼї транс­формуються у державну владу. 

Патріархальна теорія певним чином від­новилася за роз­витку капіталізму (Р. Філмер, М. Михайловський). У 2-й половині 19 ст. у результаті досліджень І.-Я. Багофена, Л.-Г. Морґана, Ф. Енгельса утвердилося ро­зумі­н­ня П. як завершальної стадії роз­витку первісного су­спільства, що змінює матріархат (див. Матріархальне і патріархальне). За теорією матріархату—патріархату, що найкраще роз­винулася у марксистській школі (див. Марксизм), П. виникає під час роз­кладу первісного су­спільства. У цей час у результаті значного зро­ста­н­ня продуктивності праці зʼявляється можливість отрима­н­ня додаткового продукту, зро­стає майнова власність окремих сімей. В умовах появи приватної власності та посиле­н­ня значе­н­ня чоловічої праці виникає потреба у пере­дачі майна у спадок з урахува­н­ням спорідненості за чоловічою лінією (патрилінійність). Це призводить до монополізації чоловіками влади над домочадцями, патронімії, ґендерної нерівності жінок — викраде­н­ня, купівля, полігінія (багатожонство), насильство, принижений стан («батьківське право» за І.-Я. Багофеном). Ф. Енгельс у праці «Der Ursprung der Familie, des Privateigenthums und des Staats» («Походже­н­ня сімʼї, приватної власності та держави», Гот­тінґен; Цюрих, 1884) під­креслив, що роз­поділ праці у сімʼї об­умовив роз­поділ власності між чоловіком і жінкою, а також принизливе становище остан­ньої з пере­ходом до одношлюбності. 

Термін «патріархат» використовують у деяких схемах періодизації первісної історії, а також для по­значе­н­ня від­носин ґендерної нерівності жінок у класових су­спільствах аж до сучасності. Як історичний етап він пере­дує ран­ньокласовим від­носинам. Тому можливе викори­ста­н­ня термінів «патріархальний» у значен­ні «пере­дкласовий», та «патріархальне рабство» для по­значе­н­ня економічної екс­плуатації на рівні великих чи малих патріархальних сімей. Теорії матріархату—патріархату в марксистському економічному трактуван­ні суперечать факти впровадже­н­ня маскулінізованих (патріархальних) від­носин не тільки у пізньопервісний час. Потреба патріархальних від­носин також не повʼязана прямо з отрима­н­ням додаткового продукту та накопиче­н­ням його у сімʼях у результаті зро­ста­н­ня продуктивності праці. Маскулінізація від­носин продукується у будь-якому су­спільстві, що економічно потребує посиленої ролі чоловіка у від­творен­ні соціального життя. Потрібно враховувати, що причиною пере­ходу до від­творювального господарства було не від­кри­т­тя культури землеробства та скотарства, бо ж досвід людини давав можливість до них звернутися задовго до революції від­творювального господарюва­н­ня, але людина не мала у цьому потреби. Числен­ні дослідже­н­ня економіки первісного су­спільства (палео­економічне моделюва­н­ня, ви­вче­н­ня продуктивності первісних знарядь праці Дж. Гарлана та ін., геоботанічні екс­педиції М. Вавилова, М. Жуковського) показали, що при­власнююче господарюва­н­ня було самодо­статнім і від­носно ефективним, менш затратним, ніж від­творювальне. 

Найпершою причиною пере­ходу до землеробства та скотарства стала мезолітична криза, коли продукції при­власнюючого господарюва­н­ня не ви­стачало. У результаті збільше­н­ня затрат праці для отрима­н­ня простого продукту для жит­тєдіяльності з початком пере­ходу до від­творювального господарства виникла економічна потреба у маскулінізації су­спільства, що при­звело в різних зонах ойкумени і у різний час до зниже­н­ня тривалості життя жінок, посиленого продукува­н­ня чоловічого потомства. Усі до­ступні палеодемо­графічні (див. Палеодемографія) матеріали (Східне Серед­земноморʼя, Пів­нічна Африка, Пів­ден­но-Східна Європа, Японія, Пів­нічна Америка, Середня Азія, Кавказ, Пів­нічне Причорноморʼя, Пів­день Сибіру та ін.) свідчать не про зро­ста­н­ня, як вважали раніше, а про паді­н­ня загалом середньої тривалості життя населе­н­ня у часи неоліту — бронзового віку, коли виникла потреба у пере­ході до від­творювального господарюва­н­ня. Такий пере­хід може бути історичним маркером не приросту додатково виробленого продукту, а кризи статево-вікової організації від­творе­н­ня су­спільного життя, мезолітичної економічної кризи. Нова демо­економічна система, що виникла, могла обходитися без певної частини чоловічого населе­н­ня у виробництві без­посереднього життя і не могла існувати без «надлишку» чоловічого населе­н­ня при виробництві засобів до існува­н­ня. Звідси стимуляція ран­ньої і максимальної жіночої ре­продуктивної діяльності, рання смертність жінок, кращий до­гляд за хлопчиками, звичаї «зневажа­н­ня» щодо жіночого потомства, а також викраде­н­ня чужих жінок, а надалі — су­спільне поцінува­н­ня жінки. Виникне­н­ня торгово-грошових від­носин, що стали концентрованим вартісним виразом результатів виробництва, врегулювало про­блему економічної вигоди від­творе­н­ня жіночого потомства, бо тепер за його виробництво у сімʼї можна було отримати гроші, як за кожен продукт, що мав попит і мінову вартість. Статеві дис­пропорції у бік маскулінізації населе­н­ня стали від­носно врегульовані спочатку в су­спільствах землеробських чи су­спільствах комплексного господарюва­н­ня. Найдовше вони зберігалися у скотарських общинах чи су­спільствах, що мали додаткові труднощі при пере­ході до продуктивного від­творювального господарюва­н­ня. Економічна, соціальна потреба в маскулінізації населе­н­ня могла сягати вдвічі більшого пере­вище­н­ня чоловічої частини населе­н­ня. Вона призводила до статево-вікової екс­плуатації, патріархального рабства, що, окрім жінок, стосувалося найперше чоловічої частини населе­н­ня. 

У су­спільствах із не­стабільною економікою періоду ран­нього від­творювального господарюва­н­ня саме пере­кіс у бік маскулінізації створював умови для подальшого роз­витку. Поруч із тим, при такій системі, коли ви­значальну роль у демо­економіці ві­ді­гравало пере­вище­н­ня кількості чоловіків у соціумі, значна їхня частина не мала права на шлюб, натомість мала особливий, принижений статус у сімʼї та су­спільстві, була екс­плуатованою, виробляючи додатковий продукт задовго до класової екс­плуатації. У словʼянському, єврейському, турецькому, ескімоському (та багатьох ін. народів) фольклорі такі від­носини від­ображені у притчі про молодшого сина, якого брати по­збавляють права на майно, дружину, сімʼю та ін. Отже, звичаї (потреби) викраде­н­ня жінок не повʼязані прямо з виникне­н­ням одношлюбності та парного шлюбу, як вважав Ф. Енгельс. Ця схема не має доцільного економічного під­ґрунтя і є спрощеною. У наш час дію чин­ника маскулінізації як соціальної екс­плуатації також знаходимо за умов виникне­н­ня труднощів у від­творен­ні соціального життя. Такими рудиментами є обовʼязкова військова повин­ність та значне паді­н­ня середньої тривалості життя чоловіків.