Патріархат

Визначення і загальна характеристика

ПАТРІАРХА́Т (від грец. πατήρ — батько та αρχή — початок, влада) — християнська Церква на чолі з патріархом; термін, який використовують в історичній та суспільно-політичній літературі для позначення домінуючого становища чоловіка у суспільстві та сім’ї. Термін «патріархат» також має широке застосування у побутовій мові, що певною мірою девальвує його наукове значення. У новітніх ґендерних дослідженнях П. — закономірний стан суспільних трансформацій, загальноісторичних чи регіональних, за яких виникають потреба та можливість умовно надмірного використання маскулінізованих відносин у суспільстві. До середини 19 ст. переважала запропонована ще давньогрецькими мислителями (Платон, Арістотель) патріархальна теорія, за якою П. був історично початковим сімейним і суспільним порядком. Безпосередні спостереження тогочасних суспільних відносин авторами теорії дали можливість констатувати, що майнові та владні права патріарха в сім’ї трансформуються у державну владу. 

Патріархальна теорія певним чином відновилася за розвитку капіталізму (Р. Філмер, М. Михайловський). У 2-й половині 19 ст. у результаті досліджень І.-Я. Багофена, Л.-Г. Морґана, Ф. Енгельса утвердилося розуміння П. як завершальної стадії розвитку первісного суспільства, що змінює матріархат (див. Матріархальне і патріархальне). За теорією матріархату–патріархату, що найкраще розвинулася у марксистській школі (див. Марксизм), П. виникає під час розкладу первісного суспільства. У цей час у результаті значного зростання продуктивності праці з’являється можливість отримання додаткового продукту, зростає майнова власність окремих сімей. В умовах появи приватної власності та посилення значення чоловічої праці виникає потреба у передачі майна у спадок з урахуванням спорідненості за чоловічою лінією (патрилінійність). Це призводить до монополізації чоловіками влади над домочадцями, патронімії, ґендерної нерівності жінок — викрадення, купівля, полігінія (багатожонство), насильство, принижений стан («батьківське право» за І.-Я. Багофеном). Ф. Енгельс у праці «Der Ursprung der Familie, des Privateigenthums und des Staats» («Походження сім’ї, приватної власності та держави», Готтінґен; Цюрих, 1884) підкреслив, що розподіл праці у сім’ї обумовив розподіл власності між чоловіком і жінкою, а також принизливе становище останньої з переходом до одношлюбності. 

Термін «патріархат» використовують у деяких схемах періодизації первісної історії, а також для позначення відносин ґендерної нерівності жінок у класових суспільствах аж до сучасності. Як історичний етап він передує ранньокласовим відносинам. Тому можливе використання термінів «патріархальний» у значенні «передкласовий», та «патріархальне рабство» для позначення економічної експлуатації на рівні великих чи малих патріархальних сімей. Теорії матріархату–патріархату в марксистському економічному трактуванні суперечать факти впровадження маскулінізованих (патріархальних) відносин не тільки у пізньопервісний час. Потреба патріархальних відносин також не пов’язана прямо з отриманням додаткового продукту та накопиченням його у сім’ях у результаті зростання продуктивності праці. Маскулінізація відносин продукується у будь-якому суспільстві, що економічно потребує посиленої ролі чоловіка у відтворенні соціального життя. Потрібно враховувати, що причиною переходу до відтворювального господарства було не відкриття культури землеробства та скотарства, бо ж досвід людини давав можливість до них звернутися задовго до революції відтворювального господарювання, але людина не мала у цьому потреби. Численні дослідження економіки первісного суспільства (палеоекономічне моделювання, вивчення продуктивності первісних знарядь праці Дж. Гарлана та ін., геоботанічні експедиції М. Вавилова, М. Жуковського) показали, що привласнююче господарювання було самодостатнім і відносно ефективним, менш затратним, ніж відтворювальне. 

Найпершою причиною переходу до землеробства та скотарства стала мезолітична криза, коли продукції привласнюючого господарювання не вистачало. У результаті збільшення затрат праці для отримання простого продукту для життєдіяльності з початком переходу до відтворювального господарства виникла економічна потреба у маскулінізації суспільства, що призвело в різних зонах ойкумени і у різний час до зниження тривалості життя жінок, посиленого продукування чоловічого потомства. Усі доступні палеодемографічні (див. Палеодемографія) матеріали (Східне Середземномор’я, Північна Африка, Південно-Східна Європа, Японія, Північна Америка, Середня Азія, Кавказ, Північне Причорномор’я, Південь Сибіру та ін.) свідчать не про зростання, як вважали раніше, а про падіння загалом середньої тривалості життя населення у часи неоліту — бронзового віку, коли виникла потреба у переході до відтворювального господарювання. Такий перехід може бути історичним маркером не приросту додатково виробленого продукту, а кризи статево-вікової організації відтворення суспільного життя, мезолітичної економічної кризи. Нова демоекономічна система, що виникла, могла обходитися без певної частини чоловічого населення у виробництві безпосереднього життя і не могла існувати без «надлишку» чоловічого населення при виробництві засобів до існування. Звідси стимуляція ранньої і максимальної жіночої репродуктивної діяльності, рання смертність жінок, кращий догляд за хлопчиками, звичаї «зневажання» щодо жіночого потомства, а також викрадення чужих жінок, а надалі — суспільне поцінування жінки. Виникнення торгово-грошових відносин, що стали концентрованим вартісним виразом результатів виробництва, врегулювало проблему економічної вигоди відтворення жіночого потомства, бо тепер за його виробництво у сім’ї можна було отримати гроші, як за кожен продукт, що мав попит і мінову вартість. Статеві диспропорції у бік маскулінізації населення стали відносно врегульовані спочатку в суспільствах землеробських чи суспільствах комплексного господарювання. Найдовше вони зберігалися у скотарських общинах чи суспільствах, що мали додаткові труднощі при переході до продуктивного відтворювального господарювання. Економічна, соціальна потреба в маскулінізації населення могла сягати вдвічі більшого перевищення чоловічої частини населення. Вона призводила до статево-вікової експлуатації, патріархального рабства, що, окрім жінок, стосувалося найперше чоловічої частини населення. 

У суспільствах із нестабільною економікою періоду раннього відтворювального господарювання саме перекіс у бік маскулінізації створював умови для подальшого розвитку. Поруч із тим, при такій системі, коли визначальну роль у демоекономіці відігравало перевищення кількості чоловіків у соціумі, значна їхня частина не мала права на шлюб, натомість мала особливий, принижений статус у сім’ї та суспільстві, була експлуатованою, виробляючи додатковий продукт задовго до класової експлуатації. У слов’янському, єврейському, турецькому, ескімоському (та багатьох ін. народів) фольклорі такі відносини відображені у притчі про молодшого сина, якого брати позбавляють права на майно, дружину, сім’ю та ін. Отже, звичаї (потреби) викрадення жінок не пов’язані прямо з виникненням одношлюбності та парного шлюбу, як вважав Ф. Енгельс. Ця схема не має доцільного економічного підґрунтя і є спрощеною. У наш час дію чинника маскулінізації як соціальної експлуатації також знаходимо за умов виникнення труднощів у відтворенні соціального життя. Такими рудиментами є обов’язкова військова повинність та значне падіння середньої тривалості життя чоловіків.

Завантажити статтю