Матріархальне і патріархальне

Визначення і загальна характеристика

МАТРІАРХА́ЛЬНЕ І ПАТРІАРХА́ЛЬНЕ  — антропологічна антиномія, яку тлумачать як вияв сутнісної суперечності, іманентної людському способу буття. Матріархат (від лат. mater (matris) — мати і грец. άρχή — влада) — період у розвитку первіснообщин. ладу (від палеоліту до розвинутого неоліту), що характеризувався домінуванням материн. роду у первіс. суспільстві. Відомо, що трипіл. племена були матріархальними: жінки відігравали важливу роль у госп-ві й займали високе становище в суспільстві. За раннього матріархату (палеоліт і ранній неоліт) осн. заняттями насел. були збиральництво, мисливство та примітивне рибальство. Збиральництвом займалися жінки, мисливством — чоловіки, а рибальством — одні й другі, що було основою рівноправ. становища жінок і чоловіків у суспільстві. Осередком матріархал. суспільства була материн. сім’я — велика група (200–300 осіб) близьких родичів по жін. лінії. Старійшиною у сім’ї була старша жінка (бабуся), тому що діти кожного покоління не знали батька і жили без нього. Ці сім’ї становили госп. одиниці, з яких складався материн. рід, який колективно володів родовою общин. землею. На його чолі була старша жінка старшої в роді сім’ї. У межах свого роду заборонялося одружуватися, тому рід був пов’язаний шлюб. відносинами з ін. родом (т. зв. дуал. екзогамія). Згодом дуал. організація (зародок племені) переросла у фратріал. (поділ племені на дві половини, що складалися з кількох родів-фратрій, між якими були заборонені шлюбні відносини). Спочатку чоловік і жінка жили кожний у своєму роді (дислокал. поселення), зберігався груповий шлюб. Кровна спорідненість ішла по лінії матерів, біля яких групувалися діти. Дальший розвиток продуктив. сил зумовив перехід до патріархал. організації родового суспільства, у той час виник парний шлюб. Патріархат (від грец. παιήρ — батько) — остан. період в історії первіснообщин. ладу (його існування збіглося в часі з мідним і бронз. віками та раннім періодом заліз. віку), що заступив матріархат і передував класовому суспільству. Розвиток скотарства, плуж. землеробства, рибальства, ремесел (особливо оброблення металів) створили умови для екон. життя кількісно менших, ніж родова община, колективів, підніс значення праці чоловіка. Родовід по материн. лінії змінився батьків., матрилокал. поселення (життя подружжя в родовій общині дружини) — патрилокал. (дружина переселялася в родову общину чоловіка), материн. рід — батьків. або патріархал., осн. екон. осередком якого стала патріархал. сім’я. Сукупність патріархал. сімей або їхніх груп (патронімій) становила патріархал. рід, члени якого були зв’язані спільністю походження. За патріархату відбувся перехід від парного шлюбу до моногамії. Чоловіки займалися осн. виробництвом, жінки домаш. госп-вом. Відповідно змінилася і духовна культура первіс. суспільства. Особливого розвитку набули заг.-родові чол. культи, що зміцнювали зв’язок між членами роду в період розкладу ін. родових зв’язків. За першим великим поділом праці — виділенням скотар. племен — стався 2-й — відокремлення ремесла від землеробства, з’явився торг. обмін. Розвиток патріархату призвів до виділення в складі патріархал. сім’ї малої сім’ї, виникла сусід. община. За багатьма параметрами (зокрема фізіол. функціями) людина належить до світу тварин, існування котрих визначено інстинктами й гармонією з природою; водночас вона вже виокремлена з тварин. світу, здатна вийти за межі природи. Отже, людина, перебуваючи поза природою, водночас є її часткою. Відповідно «матріархальний» комплекс у світовідношенні — прив’я-заність людини до природи, «крові», «ґрунту», а «патріархальний» — націлений на активне самоствердження у світі, уможливлене розривом із першоприродою і створенням «другої» природи. Посилаючись на дослідж. швейц. історика права Й.-Я. Багофена, нім.-амер. психолог Е. Фромм окреслив світоглядну амбівалентність кожного зі згаданих комплексів. Позитив. аспектом матріарх. прихильності є усвідомлення рівності прав і прагнень кожної людини, святості життя; разом із тим цей чинник гальмує розвиток індивідуальності, розуму. Мати репрезентує природу й безумовну любов, батько — абстракцію, совість, обов’язок, закон, ієрархію, індивідуалізм (націленість на макс. самоствердження). Патріарх. орієнтацію Старого Заповіту утверджували в Європі з часів реформації завдяки протестантизму й кальвінізму, наслідком чого стало пожвавлення рац. мислення й індивідуалізму, домінування концепції прогресизму. Антропол. особливістю людини є потреба у М. і П.; вона — єдина жива істота для якої власне існування є проблемою. У класич. філософії близькою до усвідомлення суперечливості М. і П. є розкрита нім. філософом Л. Фойєрбахом дихотомія «чол.» і «жін.» принципів, «розуму» й «серця». Своєрідні зіставлення М. і П. наявні у розвідках з укр. археології. Так, укр. філософ О. Кульчицький, визнаючи позитивні риси світогляд. спрямованості на «Magna mater» (добру землю, Деметру, Матір-Природу) та пов’язаних із нею інтровертизму й кордоцентризму, акцентує також властивий їй брак актив. настанови у світовідчуванні, наявність мазохіст. начала, комплекс меншовартості тощо; він наголошує на необхідності для українства поєднати найкращі активні риси окцидентал. духовності з азій. споглядальністю й настановою на внутр. «самість» людини.

Завантажити статтю