Матріархальне і патріархальне

МАТРІАРХА́ЛЬНЕ І ПАТРІАРХА́ЛЬНЕ — антропологічна антиномія, яку тлумачать як вияв сутнісної суперечності, іманентної людському способу буття. Матріархат (від лат. mater (matris) — мати і грец. άρχή — влада) — період у роз­витку первіснообщин. ладу (від палеоліту до роз­винутого неоліту), що характеризувався домінува­н­ням материн. роду у первіс. су­спільстві. Ві­домо, що трипіл. племена були матріархальними: жінки ві­ді­гравали важливу роль у госп-ві й за­ймали високе становище в су­спільстві. За ран­нього матріархату (палеоліт і ран­ній неоліт) осн. заня­т­тями насел. були збиральництво, мисливство та примітивне рибальство. Збиральництвом за­ймалися жінки, мисливством — чоловіки, а рибальством — одні й другі, що було основою рівноправ. становища жінок і чоловіків у су­спільстві. Осередком матріархал. су­спільства була материн. сімʼя — велика група (200–300 осіб) близьких родичів по жін. лінії. Старійшиною у сімʼї була старша жінка (бабуся), тому що діти кожного поколі­н­ня не знали батька і жили без нього. Ці сімʼї становили госп. одиниці, з яких складався материн. рід, який колективно володів родовою общин. землею. На його чолі була старша жінка старшої в роді сімʼї. У межах свого роду заборонялося одружуватися, тому рід був повʼязаний шлюб. від­носинами з ін. родом (т. зв. дуал. екзогамія). Згодом дуал. організація (зародок племені) пере­росла у фратріал. (поділ племені на дві половини, що складалися з кількох родів-фратрій, між якими були заборонені шлюбні від­носини). Спочатку чоловік і жінка жили кожний у своєму роді (дис­локал. поселе­н­ня), зберігався груповий шлюб. Кровна спорідненість ішла по лінії матерів, біля яких групувалися діти. Дальший роз­виток продуктив. сил зумовив пере­хід до патріархал. організації родового су­спільства, у той час виник парний шлюб. Патріархат (від грец. παιήρ — батько) — остан. період в історії первіснообщин. ладу (його існува­н­ня збіглося в часі з мідним і бронз. віками та ран­нім періодом заліз. віку), що за­ступив матріархат і пере­дував класовому су­спільству. Роз­виток скотарства, плуж. землеробства, рибальства, ремесел (особливо обробле­н­ня металів) створили умови для екон. життя кількісно менших, ніж родова община, колективів, під­ніс значе­н­ня праці чоловіка. Родовід по материн. лінії змінився батьків., матрилокал. поселе­н­ня (життя по­друж­жя в родовій общині дружини) — патрилокал. (дружина пере­селялася в родову общину чоловіка), материн. рід — батьків. або патріархал., осн. екон. осередком якого стала патріархал. сімʼя. Сукупність патріархал. сімей або їхніх груп (патронімій) становила патріархал. рід, члени якого були звʼязані спільністю походже­н­ня. За патріархату від­бувся пере­хід від парного шлюбу до моногамії. Чоловіки за­ймалися осн. виробництвом, жінки домаш. госп-вом. Від­повід­но змінилася і духовна культура первіс. су­спільства. Особливого роз­витку набули заг.-родові чол. культи, що зміцнювали звʼязок між членами роду в період роз­кладу ін. родових звʼязків. За першим великим поділом праці — виділе­н­ням скотар. племен — стався 2-й — від­окремле­н­ня ремесла від землеробства, зʼявився торг. обмін. Роз­виток патріархату призвів до виділе­н­ня в складі патріархал. сімʼї малої сімʼї, виникла сусід. община. За багатьма параметрами (зокрема фізіол. функціями) людина належить до світу тварин, існува­н­ня котрих ви­значено інстинктами й гармонією з природою; водночас вона вже ви­окремлена з тварин. світу, здатна вийти за межі природи. Отже, людина, пере­буваючи поза природою, водночас є її часткою. Від­повід­но «матріархальний» комплекс у світовід­ношен­ні — привʼя-заність людини до природи, «крові», «ґрунту», а «патріархальний» — націлений на активне самоствердже­н­ня у світі, уможливлене роз­ривом із першо­природою і створе­н­ням «другої» природи. Посилаючись на дослідж. швейц. історика права Й.-Я. Багофена, нім.-амер. психолог Е. Фромм окреслив світо­глядну амбівалентність кожного зі зга­даних комплексів. Позитив. аспектом матріарх. прихильності є усві­домле­н­ня рівності прав і прагнень кожної людини, святості життя; разом із тим цей чин­ник гальмує роз­виток індивідуальності, ро­зуму. Мати ре­презентує природу й без­умовну любов, батько — абстракцію, совість, обовʼязок, закон, ієрархію, індивідуалізм (націленість на макс. самоствердже­н­ня). Патріарх. орієнтацію Старого Заповіту утверджували в Європі з часів реформації завдяки проте­стантизму й кальвінізму, наслідком чого стало по­жвавле­н­ня рац. мисле­н­ня й індивідуалізму, домінува­н­ня концепції про­гресизму. Антропол. особливістю людини є потреба у М. і П.; вона — єдина жива істота для якої власне існува­н­ня є про­блемою. У класич. філософії близькою до усві­домле­н­ня суперечливості М. і П. є роз­крита нім. філософом Л. Фойєрбахом дихотомія «чол.» і «жін.» принципів, «ро­зуму» й «серця». Своєрідні зі­ставле­н­ня М. і П. наявні у роз­відках з укр. археології. Так, укр. філософ О. Кульчицький, ви­знаючи позитивні риси світо­гляд. спрямованості на «Magna mater» (добру землю, Деметру, Матір-Природу) та повʼязаних із нею інтровертизму й кордоцентризму, акцентує також властивий їй брак актив. на­станови у світовід­чуван­ні, наявність мазохіст. начала, комплекс меншовартості тощо; він наголошує на необхідності для українства по­єд­нати найкращі активні риси окцидентал. духовності з азій. спо­глядальністю й на­становою на внутр. «самість» людини.

Завантажити статтю