Рудий Борис Іванович
РУДИ́Й Борис Іванович (20. 06. 1948, с. Кривовілька Теофіпольського р-ну Камʼянець-Подільської обл., нині Хмельницького р-ну Хмельницької обл. — 06. 06. 2017, Тернопіль) — скульптор. Обласна премія імені М. Бойчука (1990; у складі творчої групи «Хоругва»). Член НСХУ (1989), гурту художників «Хоругва» (Тернопіль, 1989). Закінчив відділення художнього оброблення дерева Вижницького училища прикладного мистецтва (Чернівецька обл., 1971; викладачі С. Сахро, А. Скиба). Працював художником-модельєром на фурнітурному заводі, виготовляв сувеніри в лісгоспзагу в м. Чигирин (Черкаська обл.). Від 1972 — у Тернополі: 1972–73 та 1989–2008 — в обласних художньо-виробничих майстернях Художнього фонду України; 1973–75 — художник-оформлювач вагонного депо станції Тернопіль; 1975–76 — старший інженер, 1977–78 — завідувач відділу Конструкторсько-технологічного бюро обласного управління місцевої промисловості; 1976–77 — художник-оформлювач обласного комітету ДТСААФ; 1979–89 — на виробничому художньо-оформлювальному комбінаті обласного управління культури (1983–84 — в. о. головного художника). Основні галузі — станкова, монументальна і декоративна скульптури. Матеріали — метал, камінь, шамот, дерево. Роботи Р. вирізняються гармонійними лініями, пластикою витончених ритмів, динамічністю, грацією. Часто звертався до експериментальної формотворчості постмодернізму та символізму, тонко балансуючи на межі абстракції та фігуративності. Автор скульптурних портретів митців, зокрема В. Висоцького (1982), архітектора І. Осадчука («Архітектор», 1986; разом з ним створив меморіальний комплекс «Молотківська трагедія» у с. Молотків, 1985), низки памʼятників — Т. Шевченку в с. Токи (1991), братам Михайлу й Тимофію Бойчукам у с. Романівка (1992; усі — Тернопільська обл.), Данилу Галицькому в Тернополі (2002). У 2003–13 розписав понад 20 церков, зокрема в м. Заліщики, с-щі Мельниця-Подільська, селах Ярчівці, Августівка, Виноградне, Хоробрів, Новосілка, Ріпинці, Печорна (усі — Тернопільська обл.), різьбив для них іконостаси, царські врата тощо. Брав участь у Міжнародних (Тернопіль, 1989–90) та Всеукраїнському (Теребовля, 1993) скульптурних симпозіумах-пленерах «Медобори». Учасник обласних, зональних, всеукраїнських, міжнародних мистецьких виставок від 1975. Персональні — у Тернополі, Львові (обидві — 2018, посмертні). Деякі роботи Р. зберігають у Хмельницькому художньому музеї.
Додаткові відомості
- Основні твори
- композиції — «Історія краю» у Тернопільському краєзнавчому музеї (1979; співавтор М. Лисак), «Наука і промисловість» (1981), «Межа» (1990) у Парку скульптур у Тернополі; станкові скульптури — «Незрячий» (1982), «Молодість» (1984), «В’їдливі думки», «Флейтист», «Нескорений» (усі — 1985), «Двоє», «Політаємо», «Спогад», «Митець» (усі — 1988), «Берестечко» (1989), «Останній похід» (1990), «Борозна» (1991), «Звільнення», «Земля», «Важкий переліт» (усі — 1992), «Плавець», «Без нас», «Очікування», «Чумацький шлях», «Роздвоєння» (усі — 1993), «Портрет», «Птах», «Політ», «Колеса» (усі — 1994), «Перехрестя» (1995), «Храм», «Зона» (обидві — 1997), «Тополя», «Ніжність», «Карпати» (усі — 1998), «Наталя» (2006), «Людина-листок» (2008); «Пісковий годинник» (1989) біля архикатедрального собору Непорочного Зачаття Пресвятої Богородиці, фігури Ісуса Христа та євангелістів для царських врат (2005) та декоративні ангели у вівтарі (2007–09) цього собору в Тернополі.












