Чорногуз Олег Федорович
ЧОРНОГУ́З Олег Федорович (15. 04. 1936, с. Янів Калинівського, нині Іванів Хмільницького р-ну Вінницької обл. — 08. 10. 2022, Вінниця, похований у Києві) — письменник-гуморист, сатирик, публіцист, громадський діяч. Батько Ярослава, дід Ярини Чорногузів. Член НСПУ (1963, у 1987–91 — секретар правління), НСЖУ (1960). Заслужений діяч мистецтв України (1996). Премії імені Остапа Вишні (1983), імені І. Багряного (2004), імені М. Коцюбинського (2011), імені С. Руданського (2013) та ін. Орден князя Ярослава Мудрого 5-го (2006) та 4-го (2016) ступенів. Закінчив Київський університет імені Т. Шевченка (1964). На журналістській роботі на Вінниччині, від 1977 — у редакції журналу «Перець», де пройшов шлях від фейлетоніста до головного редактора (1986–87); у 1982–83 — завідувач редакції прози, 1983–86 — директор видавництва «Радянський письменник». Дебютував у 1950-х рр. на сторінках калинівської районної газети добіркою сатири і гумору під псевдонімом Семен Довгий. Засновник і головний редактор журналу «ВУС» (1992–96) та директор однойменного видавничого центру (1994–2003). Організатор і учасник Всеукраїнського фестивалю сатири і гумору (1990–91), співзасновник фестивалю сатири і гумору «Вишневі усмішки». Перший голова Всеукраїнського товариства «Українська родина» (від 1990). Від 1960 друкував гуморески, фейлетони, памфлети і публіцистичні твори у періодиці. Володіючи витонченими засобами українського гумору й сатири, створив галерею героїв із рисами аморальності, байдужості, міщанства, лицемірства, карʼєризму, окозамилювання, казнокрадства, обивательства і демагогії, розкрив природу їхнього виникнення й особливості прояву. Твори Ч. друкували в українській іноземній періодиці, зокрема: «Українська думка» (Лондон), «Українське слово» (Париж), «Нова газета», «Свобода», «Америка» (усі — США). Публіцистика Ч. — високохудожня за змістом, актуальна, безкомпромісна, утверджує поступ України на шляху до соборності. Автор кіноповісті «Смерть без милосердя» та кількох пʼєс, зокрема «Пектораль», присвяченої Г. Ґонґадзе. Деякі твори письменника перекладені багатьма мовами й видані окремими книгами; поезії покладені на музику композиторами О. Білашем та В. Охріменком. За творами Ч. поставлені вистави Запорізьким та Вінницьким музично-драматичними театрами, зняті кіноновели Національною кіностудією художніх фільмів імені О. Довженка (Київ). На стіні будинку, де народився письменник, встановлено памʼятну дошку (2023, скульптор М. Крижанівський).
Додаткові відомості
- Основні твори
- Моральна підтримка. В., 1963; Портрет ідеала. К., 1964; Сіамський слон. К., 1966; Помаранчева одіссея. К., 1968; Сукня з бісером. К., 1968; Книга веселих порад. К., 1971; Між нами кажучи. К., 1972; Як затримать грабіжника. К., 1974; Сповідь старого холостяка. К., 1974; Як доглядати Зевса. К., 1976; Веселі поради. К., 1980; 1991 (російською мовою — Москва, 1982); Плата за любов. К., 1980; Морський порядок. К., 1986; Воскреслий із мертвих. К., 1993; «Аристократ» із Вапнярки. К., 1979; 1983; 1996; 2013 (російською мовою — Москва, 1985; польською — Варшава, 1981); Претенденти на папаху. К., 1983; 1984 (російською мовою — Москва, 1987); Вавілон на Гудзоні. К., 1985; 1988; Твори. К., 1986. Т. 1–2; 2006. Т. 1–7; 2015. Т. 1–15; Я хочу до моря. К., 1991; Жартівлива абетка. К., 1995; Твоє ім’я від А до Я. К., 1997; Загадковий зоопарк: Абетка. К., 2000; Карнавал: Лічилка. К., 2001; Український кентавр. К., 2003; Українські колобки. К., 2004; Дари пігмеїв. К., 2005; Примхи долі, або Велика гра. К., 2007; 2017; Той, що живе зі смертю. К., 2006; Золотий скарабей. К., 2007; Ремезове болото. К., 2007; Дорога до України. К., 2008; Воскреслий із мертвих. К., 2008; Гроші з неба. К., 2010; Діти колонії. К., 2011; Притулок для блазнів. К., 2013; Станьмо державним народом. Одна держава, одна нація, одна державна мова: Зб. публіцист. статей. Л., 2020.