KОВА́ЛЬСТВО — обробка металів способом холодного або гарячого кува­н­ня. На території України К. ві­доме з часів трипільської культури. Інтенсивний роз­виток К. на сучасних українських землях спо­стерігався з вина­йде­н­ням та освоє­н­ням заліза (початок скіфської епохи, 7–6 ст. до н. е.). Високого технічного і художнього роз­витку К. досягло у київсько-руський період. У середньовіч­чі від­бувався процес обʼ­єд­на­н­ня ремісників різних професій у братства. По­ступово ремісники споріднених професій від­окремилися від інших галузей виробництва, створюючи окремі цехи. Значними осередками цехового К. були міста Пере­мишль (нині Польща), Ужгород, Львів, Луцьк, Київ, Чернігів. У 16–17 ст. українське К. роз­вивалося у маєтках можно­владців, у місцях добува­н­ня заліза на руднях (особливо на Поліс­сі, Прикарпат­ті). К. було одним з основних джерел виробництва зброї та значної частини знарядь праці. Міське ковальське ремесло у середньовіч­чі та пізніші часи під впливом західноєвропейських ренесансних, барокових і модерних формотворчих ідей (16–19 ст.) набуло в Україні високого мистецького рівня. Високохудожні ковані вироби у ви­гляді огорож, кованих брам і дверей, вікон­них ґрат, балкон­них решіток, парапетів, флюгерів, на­дбан­них хрестів посідають особливе місце у тогочасній громадській і культурній архітектурі. Від 2-ї пол. 19 ст. українське К. роз­вивалося двома основними напрямами — як професійне в містах і містечках і як народне в селах. Із роз­витком металургії та появою порівняно дешевого заліза спо­стерігається бурхливий роз­виток сільського К. У ра­йонах Криворізького і Донецького басейнів будували кузні, де виготовляли необхідні в сільському господарстві землеобробні знаря­д­дя праці, ремісничі інструменти, побутові вироби. Створювали високохудожні вироби: дверні клямки і завіси, ковані скрині, оку­т­тя церковних дверей, вікон­них ґрат, свічників тощо. Багато професійного хисту та художнього смаку ковалі вкладають у складні мережива нацерковних, придорожніх і намогильних хрестів. Із механізацією технічних засобів виробництва (зокрема за­стосува­н­ня машин­ного штампува­н­ня) традиційне К. по­ступово занепало. На­прикінці 1980-х рр. художнє К. в Україні почали від­новлювати. 1989 у Львівському ін­ституті прикладного та декоративного мистецтва (нині Львівська АМ) при кафедрі художнього скла від­крито від­діле­н­ня художнього металу. У наш час українське К. від­родилося у творчості професійних художників та ковальських фірм. В Україні зберегли і роз­вивають старовин­ну техніку виготовле­н­ня кованих скульптур зі сталі та латуні. 1996 у Львові проведено фестиваль «Галицька ім­преза». У с. Лисичове Іршавського ра­йону Закарпатської області від­крито водяну кузню-музей (споруджено у 1850-х рр.). Від­будовані у ній горно та молот (у дію приводить водяний млин потужністю 4 к. c.) 2006 стали основою для проведе­н­ня щорічного фестивалю К. «Гамора». 1998 у Донецьку засновано Між­народний фестиваль ковальської майстерності «Парк кованих фігур», у якому беруть участь ковалі, дизайнери, інженери і керівники ковальських під­приємств із різних областей України. Десятки майстрів демонструють свої мистецькі витвори та віртуозне володі­н­ня технікою К., зварювання, паяння, зокрема під час виробництва реманенту і художніх творів (паркових скульптур, прикраси інтерʼєрів тощо). Подібні змага­н­ня проводять у Полтаві, Дні­пропетровську, Києві, інших містах України, Криму. 1998–2005 діяла Галицька асоціація ковалів. 2001 в Івано-Франківську засновано щорічний Між­народний ковальський фестиваль «Свято ковалів». 2004 створено Спілку ковалів України, від 2006 — Всеукраїнська громадська організація «Спілка майстрів ковальського мистецтва України». Від 2005 у Києві видають журнал «Ковальська майстерня». 2007 у Львові організовано «Товариство Залізного Лева» і проведено фестиваль «Залізний Лев».

Серед майстрів художнього обробле­н­ня металу — В. Бар­рас, М. Бесараба, О. Боньковський, З. Ґеренда, О. Дідик, П. Думинець, М. Зарицький, В. Зелінський, О. Івасюта, В. Качмар, Р. Ковалик, Г. Купченко, І. Лавріненко, О. Миловзоров, С. Полуботько, В. Шоломій.