Ковальство
KОВА́ЛЬСТВО — обробка металів способом холодного або гарячого кування. На території України К. відоме з часів трипільської культури. Інтенсивний розвиток К. на сучасних українських землях спостерігався з винайденням та освоєнням заліза (початок скіфської епохи, 7–6 ст. до н. е.). Високого технічного і художнього розвитку К. досягло у київсько-руський період. У середньовіччі відбувався процес обʼєднання ремісників різних професій у братства. Поступово ремісники споріднених професій відокремилися від інших галузей виробництва, створюючи окремі цехи. Значними осередками цехового К. були міста Перемишль (нині Польща), Ужгород, Львів, Луцьк, Київ, Чернігів. У 16–17 ст. українське К. розвивалося у маєтках можновладців, у місцях добування заліза на руднях (особливо на Поліссі, Прикарпатті). К. було одним з основних джерел виробництва зброї та значної частини знарядь праці. Міське ковальське ремесло у середньовіччі та пізніші часи під впливом західноєвропейських ренесансних, барокових і модерних формотворчих ідей (16–19 ст.) набуло в Україні високого мистецького рівня. Високохудожні ковані вироби у вигляді огорож, кованих брам і дверей, віконних ґрат, балконних решіток, парапетів, флюгерів, надбанних хрестів посідають особливе місце у тогочасній громадській і культурній архітектурі. Від 2-ї пол. 19 ст. українське К. розвивалося двома основними напрямами — як професійне в містах і містечках і як народне в селах. Із розвитком металургії та появою порівняно дешевого заліза спостерігається бурхливий розвиток сільського К. У районах Криворізького і Донецького басейнів будували кузні, де виготовляли необхідні в сільському господарстві землеобробні знаряддя праці, ремісничі інструменти, побутові вироби. Створювали високохудожні вироби: дверні клямки і завіси, ковані скрині, окуття церковних дверей, віконних ґрат, свічників тощо. Багато професійного хисту та художнього смаку ковалі вкладають у складні мережива нацерковних, придорожніх і намогильних хрестів. Із механізацією технічних засобів виробництва (зокрема застосування машинного штампування) традиційне К. поступово занепало. Наприкінці 1980-х рр. художнє К. в Україні почали відновлювати. 1989 у Львівському інституті прикладного та декоративного мистецтва (нині Львівська АМ) при кафедрі художнього скла відкрито відділення художнього металу. У наш час українське К. відродилося у творчості професійних художників та ковальських фірм. В Україні зберегли і розвивають старовинну техніку виготовлення кованих скульптур зі сталі та латуні. 1996 у Львові проведено фестиваль «Галицька імпреза». У с. Лисичове Іршавського району Закарпатської області відкрито водяну кузню-музей (споруджено у 1850-х рр.). Відбудовані у ній горно та молот (у дію приводить водяний млин потужністю 4 к. c.) 2006 стали основою для проведення щорічного фестивалю К. «Гамора». 1998 у Донецьку засновано Міжнародний фестиваль ковальської майстерності «Парк кованих фігур», у якому беруть участь ковалі, дизайнери, інженери і керівники ковальських підприємств із різних областей України. Десятки майстрів демонструють свої мистецькі витвори та віртуозне володіння технікою К., зварювання, паяння, зокрема під час виробництва реманенту і художніх творів (паркових скульптур, прикраси інтерʼєрів тощо). Подібні змагання проводять у Полтаві, Дніпропетровську, Києві, інших містах України, Криму. 1998–2005 діяла Галицька асоціація ковалів. 2001 в Івано-Франківську засновано щорічний Міжнародний ковальський фестиваль «Свято ковалів». 2004 створено Спілку ковалів України, від 2006 — Всеукраїнська громадська організація «Спілка майстрів ковальського мистецтва України». Від 2005 у Києві видають журнал «Ковальська майстерня». 2007 у Львові організовано «Товариство Залізного Лева» і проведено фестиваль «Залізний Лев».
Серед майстрів художнього оброблення металу — В. Баррас, М. Бесараба, О. Боньковський, З. Ґеренда, О. Дідик, П. Думинець, М. Зарицький, В. Зелінський, О. Івасюта, В. Качмар, Р. Ковалик, Г. Купченко, І. Лавріненко, О. Миловзоров, С. Полуботько, В. Шоломій.








