Каринський Микола Михайлович

Визначення і загальна характеристика

КАРИ́НСЬКИЙ Микола Михайлович (Каринский Николай Михайлович; 22. 03(03. 04). 1873, м. Вʼятка, нині Кіров, РФ — 14. 12. 1935, Москва) — російський мово­знавець, палео­граф. Брат В. Каринського. Доктор мово­знавства (1934), член-кореспондент АН СРСР (1921). Закін. істор.-філол. факультет С.-Петербур. університету (1896), де залишений для під­готовки до професор. зва­н­ня. Працював у Імператор. публіч. б-ці (1900–06); приват-доцент Петрогр. університету (нині С.-Петербург, 1903–19); проф. Петрогр. жін. пед. (1911–17) та істор.-філол. (1913–17) ін­ститутів, Вʼятського ІНО (1919–23), 2-го Моск. університету (1924–30), Моск. пед. ін­ституту (1930–35), водночас 1931–35 — голова Моск. діалектол. комісії Ін­ституту мови та мисле­н­ня АН СРСР. Наукові дослідже­н­ня: історія рос. та старословʼян. мов, діалектологія, палео­графія. Ви­вчав Остромирове Євангеліє («Остромирово Евангелие как памятник древнерус­ского языка» // «Журнал Министерства народного просвещения», 1905, № 5; «Письмо Остромирова Евангелия: Палео­графический очерк» // «Сборник Республиканской публичной библиотеки», Петро­град, 1920, т. 1, вып. 1) та «Слово о полку Ігоревім» («Мусин-Пушкинская рукопись “Слова о полку Игореве” как памятник псковской письмен­ности XV–XVI вв.» // «Журнал Министерства народного просвещения», 1916, № 12).

Пр.: Язык Пскова и его области в XV веке. С.-Петербург, 1909; Очерки по истории псковской письмен­ности и языка. Петро­град, 1916–17. Вып. 1–2; Образцы письма древнейшего периода истории рус­ской книги. Ленин­град, 1925; Очерки языка рус­ских крестьян. Москва; Ленин­град, 1936 (спів­автор).

Літ.: Луп­пова Е. П., Фомин Ф. А. Николай Михайлович Каринский: К столетию со дня рожд. // Изв. АН СССР. Сер. лит-ры и языка. 1973. Т. 32, вып. 2; Булахов М. Г. Восточнославянские языковеды: Биобиблиогр. слов. Т. 2. Минск, 1977.

Г. В. Воронич, Л. В. Рябець

Завантажити статтю