КАРИ́НСЬКИЙ Микола Михайлович (Каринский Николай Михайлович; 22. 03(03. 04). 1873, м. Вʼятка, нині Кіров, РФ — 14. 12. 1935, Москва) — російський мово­знавець, палео­граф. Брат В. Каринського. Доктор мово­знавства (1934), член-кореспондент АН СРСР (1921). Закін. істор.-філол. факультет С.-Петербур. університету (1896), де залишений для під­готовки до професор. зва­н­ня. Працював у Імператор. публіч. б-ці (1900–06); приват-доцент Петрогр. університету (нині С.-Петербург, 1903–19); проф. Петрогр. жін. пед. (1911–17) та істор.-філол. (1913–17) ін­ститутів, Вʼятського ІНО (1919–23), 2-го Моск. університету (1924–30), Моск. пед. ін­ституту (1930–35), водночас 1931–35 — голова Моск. діалектол. комісії Ін­ституту мови та мисле­н­ня АН СРСР. Наукові дослідже­н­ня: історія рос. та старословʼян. мов, діалектологія, палео­графія. Ви­вчав Остромирове Євангеліє («Остромирово Евангелие как памятник древнерус­ского языка» // «Журнал Министерства народного просвещения», 1905, № 5; «Письмо Остромирова Евангелия: Палео­графический очерк» // «Сборник Республиканской публичной библиотеки», Петро­град, 1920, т. 1, вып. 1) та «Слово о полку Ігоревім» («Мусин-Пушкинская рукопись “Слова о полку Игореве” как памятник псковской письмен­ности XV–XVI вв.» // «Журнал Министерства народного просвещения», 1916, № 12).