Деградація

Визначення і загальна характеристика

ДЕГРАДА́ЦІЯ (від лат. degradatio — зниже­н­ня, рух назад, погірше­н­ня, занепад, втрата властивостей) — зниже­н­ня рівня якості, що в окремих випадках є наслідком тільки кількісних змін. В укр. мові як синоніми до «Д.» використовують слова «виродже­н­ня», «спроще­н­ня», «збідне­н­ня». Поня­т­тя «Д.» за­стосовують для оцінки неорган. та орган., природ. процесів, псих.-духов. життя люд. індивідів і соціумів (Д. довкі­л­ля, Д. як виродже­н­ня видів у процесі еволюції, Д. як занепад чи зникне­н­ня цивілізацій, Д. псих.-духов. життя особи). Під впливом атомарно-молекуляр. теорії просторову метафору «нижче–вище» стали роз­глядати під кутом зору проти­ставле­н­ня «простіше–­складніше», а складніше оцінювати як таке, що пере­буває на якісно вищому рівні. Еволюц. теорії у біо­логії (перед­усім дарвінізм), від­повід­но до яких складніші утворе­н­ня виникають на основі простіших, спонукали до по­єд­на­н­ня з проти­ставле­н­ням «простіше–­складніше» часових характеристик — прогрес і регрес. При цьому ре­грес в історії окремих су­спільств і цивілізацій може набувати характеру руйнува­н­ня вже досягнутого, деструкції. Еволюц. уявле­н­ня у 19 ст. були пере­несені в соціологію, найві­домішою з яких стала соціологія Г. Спенсера (ви­значав по­ступ як наро­ста­н­ня диференціації та появу цілостей, яким властивий вищий ступ. рівноваги, а також досконаліші способи впорядкува­н­ня). При цьому він наголошував на по­ступовості змін, на противагу еволюц. теорії «катаклізмів» Ж. Кювʼє. До соц. еволюц. антропологій належать концепції, у яких світ. історію роз­глядають як таку, що проходить крізь стадії зрілості (дикість, варварство, цивілізація у Л.-Г. Морґана); марксист. концепція по­єд­нує еволюц. зміни (пере­важно кількісні) зі швид- кими якісними, революційними. У 20 ст. про­гресивізм, засн. на філософії просвітництва, та по­єд­наний з ним соц. еволюціо- нізм за­знали критики. Втратила пере­конливість просвітн. віра, що наслідком наук. по­ступу і просвіти стане поява нового типу людини, здатної керуватися ро­зумом у роз­вʼязан­ні конфліктів. 1-а світова війна, поява політ. режимів, базованих на ідеології націонал-соціалізму й комунізму, остаточно пі­дірвала віру в ліній. істор. по­ступ. Ці події спонукали до пошуків глибшої індивід. і соц. антропології. Дослідж. з глибин. психології, по­єд­нані з психіатрією (З. Фройд, К.-Ґ. Юнг, Е. Фром та ін.), до­зволили краще зро­зуміти приховану динаміку, що спричиняє різні форми Д. особистого й колектив. життя. Йдеться не стільки про псих.-духовні Д., зумовлені біол. причинами (враже­н­ня мозку, старі­н­ня тощо), а повʼязані з явищами псих.-духов. характеру. Глибин­на психологія до­зволила зʼясувати роль під­сві­домих чи позасві­домих чин­ників у поширен­ні зло­якіс. ідеологій. Важливими причинами деяких видів псих. захворювань є втрата необхід. рівня рівноваги між особою та су­спільством. Як зло­вжива­н­ня владою, здійснюваним під гаслом наведе­н­ня порядку, так і високий рівень хаосу в сусп. житті однаковою мірою можуть викликати деформації псих.-духов. життя особи. Соц. середовище набуває ознак абсурду, що стає одним із важливих джерел усві­домле­н­ня особою втрати смислу життя. Тему абсурду роз­крито у літ. творах (пізні нім. романтики, М. Гоголь, Ф. Достоєвський, Ф. Кафка, А. Камю). Як додаток до глибин. психології у 20 ст. роз­винуто «вершин­ну» (гуманіст.) психологію (наголошує на важливості про­блем особистої ідентичності, про­блемі сенсу люд. життя). Не тільки тоталітарні політ. ідеології, а й індивідуаліст. лібералізм, зорієнтований на утилітаризм та егоїзм, однаковою мірою викликають де­струкцію важливих сусп. цін­ностей, під­важуючи пер­спективу особи досягти рівноваги особистих і сусп. інтересів. Дослідж. у психології та соціології, які вказують на вагому роль сусп. середовища в роз­витку здібностей дитини (зокрема ро­зумових), до­зволяють пояснити причини окремих видів ро­зумової від­сталості, певні види Д. Унаслідок критики ліній. концепцій всесвіт. історії предметом ви­вче­н­ня в історії, соц. і культур. антропології стали «біо­графії» люд. соціумів (етносів, цивілізацій, націй) під кутом зору стабільності й де­стабілізації, а також чин­ників, які зумовлюють занепад цивілізацій (О. Шпенґлер, А.-Дж. Тойнбі). Частково у соціології Е. Дюркга­йма, виразніше у Т. Парсонса у центрі уваги по­стала сусп. ментальність та система сусп. цін­ностей, які засвоює особа у процесі соціалізації. З цим напрямом по­єд­нували структурно-функціонал. і системні під­ходи. В укр. філос. літературі до цього напряму дослідж. належить концепція, за­пропонована М. Поповичем у кн. «Раціональ- ність і виміри людського буття» (К., 1997), в якій поня­т­тя порядку й хаосу, структури та роз­паду є засадничими. Автор використовує у ній також ідеї синергетики, вказуючи, що стабілізація певного су­спільства може від­буватися шляхом «звалюва­н­ня» сусп. структур на певний атрактор. У таких під­ходах прагнуть по­єд­нувати зʼясува­н­ня взаємодії процесів на мікро-, мезо- та макрорівнях. У 20 ст. важливим напрямом дослідж. стало зʼясува­н­ня шляхів модернізації (індустріалізації, ринкової економіки, демократизації). З ними споріднені ви­вче­н­ня особливостей постіндустр. (інформ.) су­спільств і процесу глобалізації. Сучасна оцінка сусп. роз­витку під кутом зору «вищого–нижчого» ґрунтується на ви­знан­ні нерівномірності по­ступу в різних сферах сусп. життя. Це спонукало до пере­гляду одно­знач. оцінок певних епох у зх. цивілізації (напр., від­мова від суто негатив. оцінки європ. середньовіч­чя як «темного»). Якщо залишити осторонь перед­модер. період (у якому зберігалася значна різниця між способами життя і системами цін­ностей у різних су­спільствах), то історія 20 ст. показує, що процес модернізації від­бувався нерівномірно: по­ступ в одних сферах по­єд­нувався не тільки зі збереже­н­ням у видо­зміненій формі «від­сталих» ментал. стереотипів і способів поведінки, а з процесами Д., ре­гресу (тоталітарні ідеології, геноцид, жорстокі між­етнічні, між­нац. конфлікти тощо). Найбільша за­гроза сучас. високотехнол. су­спільств закорінена у невід­повід­ності між наук.-тех. по­ступом та формуван­ні етики від­повід­альності, якої вимагає володі­н­ня високими технологіями (найві­доміша публікація на цю тему Й. Йонаса — «Versuch einer Ethik für technologische Zivilisation», Frankfurt-am-Main, 1979; укр. перекл. — «Принцип від­повід­альності. У пошуках етики для технологічної цивілізації», К., 2001). Пере­хід до т. зв. інформ. від­критих су­спільств (пере­важно західних) су­проводжується ре­гресив. процесами (хоч і в оновлених модифікаціях). Ліберал. індивідуалізм у по­єд­нан­ні з ринк. економікою спричинили пошире­н­ня споживац. ідеології. Ю. Габермас у прочитаних у Москві лекціях («Демократия, разум, нравствен­ность», Мос- ква, 1995), за­уважив, що у таких су­спільствах ЗМІ, зорієнтовані на роз­важал. та приватизоване спожива­н­ня інформації, під­порядковують собі комунікативну сферу, наслідком чого стає пере­важа­н­ня масової сві­домості, зорієнтованої на спожива­н­ня, роз­ваги. Це впливає на різні види діяльності, прикладом чого може бути продукува­н­ня літ. та мист. творів, націлених на зацікавле­н­ня та сенсаційність (еротика, містика, епатаж). Від­бувається Д. деяких традиц. структур, прикладом чого може бути сімʼя, стабільність якої під­риває зростаюча статистика роз­лучень. Таке ж по­єд­на­н­ня позитив. і негатив. тенденцій наявне у процесі глобалізації. Деякі позитивні елементи глобалізації (пошире­н­ня демократії, між­нар. зуси­л­ля у роз­вʼязан­ні екол. про­блем та у від­вернен­ні між­етніч. конфліктів) по­єд­нуються з негативними (зокрема пошире­н­ня глобал. масової примітив. поп-культури, яка під­важує самобутні культури народів).

Демократизація, впровадже­н­ня ринк. економіки в державах, утворених унаслідок роз­паду СРСР, є особливо показовим під кутом зору по­єд­на­н­ня по­ступу і ре­гресу. Ефективне демократ. врядува­н­ня є значно тоншим засобом сусп. саморегулюва­н­ня, тому потребує наявності культур. перед­умов, від­повід. пере­творень на рівні масової сві­домості, психіки. До найважливіших із таких перед­умов належить наявність громадян. і нац. сві­домості. Така сві­домість не могла сформуватися у тоталітар. імпер. державі, якою був СРСР. Людина, при­звичаєна до контролю зовні, не має звички поважати закон, ґрунтуючись на влас. пере­кона­н­нях. Високий рівень успадкованого правового, нац. нігілізму — осн. причина труднощів у сучас. Українській Державі. Від­сутність громадян. та нац. єд­ності робить народ не­здат. успішно контролювати владу, оскільки він неминуче стає жертвою технологій «поділяй і володарюй». А від­так демократизація набуває ознак олігархізації, по­єд­наної з високим рівнем корупції, з домінува­н­ням у політиці великої буржуазії «скоробагатьків», які наживаються не стільки шляхом інвестува­н­ня капіталів у високотехнол. виробництво, як за рахунок «прихватизації», роз­поділу енергоресурсів, екс­порту сировини, блокува­н­ня роз­витку дрібного та серед. бізнесу. Наслідками цього стали високий рівень без­робі­т­тя, масовий виїзд громадян на заробітки, пошире­н­ня про­ституції, наркоманії, без­притульності, дит. без­до­глядності. Провід­не становище у су­спільстві здобувають цинічні прагматики, які керуються его­їстич. мотивами влас. збагаче­н­ня. Наслідком цього стає пошире­н­ня у су­спільстві морал. і правового нігілізму. Телека­нали, приватизовані олігархами, не зорієнтовані на утвердже­н­ня поваги до правових та етич. норм, громадян. і нац. самосві­домості. Це зумовлює зро­ста­н­ня цинізму, егоїзму з явною тенденцією до не­припустимого рівня хаосу (як наслідку заг. корупції). За­гроза хаосу схиляє громадян до наведе­н­ня правового порядку, елементар. виконав. дисципліни з допомогою сильної, авторитар. влади. Побіжно окреслені негативні явища спри­ймають як ре­гресивні, як прояви Д., оскільки при цьому руйнуються деякі позитивні елементи, наявні в комуніст. режимі, принаймні в період «брежнєвізму»: від­повід­на соц. політика (оплачувані з бюджету житло, освіта, мед. обслуговува­н­ня), держ. під­тримка діяльності наук. і культур. установ (бібліотек, клубів, будинків культури тощо). І все ж одно­значна негативна оцінка процесів в укр. су­спільстві 90-х — поч. 21 ст. є крайністю, бо у такому разі нехтують без­переч. здобутками. Мається на увазі не тільки створе­н­ня важливих засад держ. незалежності та утвердже­н­ня прав людини, а й важливі здобутки в економіці, науці, культурі. Висвітле­н­ня позитив. досягнень потребує окремого роз­гляду в кожній сфері сусп. життя та діяльності. Але це не повин­но схиляти до применше­н­ня за­гроз, що їх містять на­звані різновиди Д.

Літ.: Франкл В. Человек в поисках смысла / Пер. с англ. Москва, 1990; Фромм Э. Бегство от свободы / Пер. с англ. Москва, 1990; Шпенглер О. Закат Европы / Пер. с нем. Москва, 1993; Тойнбі А.-Дж. Дослідже­н­ня історії / Пер. з англ. К., 1995; Про­блема человека в западной философии. Москва, 1998; Тоф­флер Е. Третя хвиля / Пер. з англ. К., 2000; Зиглер Э., Хо- дапп Р.-М. Понимание умствен­ной от­сталости / Пер. с англ. К., 2001; Стіґліц Дж. Глобалізація та її тягар / Пер. з англ. К., 2003; Маєр-Абіх К.-М. Пов­ста­н­ня на захист природи / Пер. з нім. К., 2004; Гуманістична психологія. Т. 2. К., 2005.

В. С. Лісовий

Завантажити статтю