КРАСНОГРА́Д (до 1922 — Костянтино­град) — місто Харківської області, райцентр. Красно­градській міськраді під­порядковані селища Дослідне, Куми, Степове. Знаходиться на р. Берестова (притока Орелі, басейн Дніпра), за 101 км від обл. центру. Площа 13,55 км2 . Населе­н­ня 22 670 осіб (2001, складає 85,9 % до 1989), пере­важно українці. Залізничний вузол. Історія Красно­града роз­починається зі спорудже­н­ня 1731–33 Бєльов­ської фортеці (залишки збереглися донині) у складі системи оборон­них укріплень від Дні­пра до Сіверського Дінця — т. зв. Української укріпленої лінії. Свою назву вона отримала від назви полку, який тут роз­мі­щувався (сформований у м. Бєльов Тульської губернії). 1735–64 у Бєльовській фортеці знаходилося управлі­н­ня Ландміліційного корпусу (від 1733 на Українській укріпленій лінії були роз­міщені 20 ландміліційних полків). Першими по­близу неї оселилися пере­важно російські селяни-однодворці та козаки з Прав­обережної України. У фортеці роз­міщувалися казарми, пороховий погріб, склад зброї та обмундирува­н­ня. Це була велика земляна споруда у формі квадрата з бастіонами по кутах. 1745 збиралося вже 3 ярмарки на рік. Після російсько-турецької війни 1768–74 Українська укріплена лінія втратила стратегічне значе­н­ня у звʼязку з будівництвом Дні­провської лінії. Бєльовська фортеця пере­творилася на пере­сильний пункт і місце увʼязне­н­ня селян. 1776–78 у ній містилася резиденція губернатора Азовської губернії. 1778 Бєльовська фортеця стала повітовим центром Азовської губернії. На­прикінці 1770-х років налічувалося 306 жителів чоловічої статі. Від 1784 — м. Костянтино­град Катерино­славської провінції, від 1801 — Полтавської губернії. На­прикінці 18 столі­т­тя почало роз­виватися шовківництво. Значна кількість жителів за­ймалася ткацьким промислом. 1805 до міста прибула група німецьких колоністів, які за­ймалися виробництвом сукна. 1819 на новозбудованих фабриках вироблено 4495 аршинів сукна. У 1860-х роках тут було 4 салотопні, 2 маслоробні, 2 цегельні заводи, кілька під­приємств виготовляли сукно. 1819 мешкало 1402, у середині 19 столі­т­тя — 2289, 1864 — 3231, за даними 1-го Всеросійського пере­пису населе­н­ня — 6455 осіб. У 2-й половині 19 столі­т­тя місто роз­вивалося як промисловий центр завдяки будівництву залізниці Полтава–Костянтино­град–Лозова. Костянтино­градський повіт за­ймав східну частину Полтавської губернії, межував з Харківською і Катеринославською губерніями. На­прикінці 19 — на початку 20 столі­т­тя його площа складала 5342 квадратні версти, проживало 205,66 тис. осіб. Під час воєн­них дій 1918–20 влада неодноразово змінювалася. 1922 Костянтино­град пере­йменовано в Красно­град (від 1925 — деякий час Червоно­град). 1923–25 — центр Красно­градської (Червоно­градської) округи. Від 1932 — у складі Харківської обл.

Жителі потерпали від голодомору 1932–33 (кількість встановлених жертв — 1062 особи), за­знали сталінських ре­пресій. Від 20 вересня 1941 до 20 лютого 1943 та від 8 березня до 18 вересня 1943 — під німецько-фашистською окупацією. Нацисти вбили 126 красно­градців, 134 вивезли на каторжні роботи до Німеч­чини. 1939 мешкало близько 16,5 тис., 1959 — 14,9 тис., 1979 — 23,4 тис. осіб. Нині Красно­град — значний регіональний промислово-індустріальний центр. Основні галузі промисловості: газовидобувна та харчова (маслозавод, завод продтоварів, овочева фабрика). У Красно­граді — 5 загальноосвітніх шкіл, музична, художня та спортивна школи, медичний ліцей, педагогічний коледж, аграрний технікум; 16 бібліотек, 7 клубних установ, Красно­градський крає­­знавчий музей імені П. Мартино­­вича; 2 лікувальні установи; від­діле­н­ня 8-ми банків. Виходить ра­йон­на газета «Віс­­ті Крас­но­градщини». Релігійні громади: УПЦ МП, свідків Єгови, адвентистів сьомого дня, євангельських християн-баптистів, християн віри євангельської. Встановлено памʼятник воїнам, які загинули в боях за звільне­н­ня Красно­града від німецько-фашистських окупантів, памʼятний знак «Літак Су-7Б». Серед видатних уродженців — гігієніст, епідеміолог, академік АН УРСР О. Корчак-Чепурківський, геофізик, академік НАНУ В. Шульга, зоолог-гідробіо­лог, член-кореспондент АН УРСР В. Водяницький, фахівець у галузі автоматики, член-кореспондент АН УРСР В. Михайловський, фахівець з ядерних і радіаційних технологій, член-кореспондент НАНУ А. Довбня, фізик В. Мойсеєнко, біо­фізик С. Кочубей, біо­лог Н. Ма­­лова, хімік В. Солов­йов, агроном В. Чумак, лікарі стоматолог Ю. Гофунг, акушер-гін­еколог І. Жадан, хірург П. Ільченко, невропатолог М. Черненко, патолого­анатом Т. Якимова, літературо­знавець І. Білогуб, мово­знавець Г. Удовиченко, право­знавець В. Гончаренко, історик М. Єрофє­єв; письмен­ники Леонід Зимний, О. Копиленко, Л. Пер­­вомай­ський, В. Щоголів; художники А. Дом­нич, В. Маяцький; архітектори Ф. Боровик, Ю. Нельговський; спів­аки народні артисти СРСР В. Грінченко, народний артист України В. Шость, актори народні артисти України В. Васильєв, заслужений артист УРСР П. Столя­ренко-Муратов, театро­знавець, заслужений діяч мистецтв УРСР А. Горбенко, диригент, композитор, заслужений артист УРСР В. Ткаченко, бандурист, дослідник кобзарства К. Черемський; Герой Радянського Союзу Ф. Тимошенко. У ра­йон­ній газеті працював письмен­ник І. Цю­­па, з містом повʼязані життя та діяльність художника В. Красюка; тут на­вчався лексико­граф М. Єстафʼєв (1814–83), генерал-поручник Армії УНР П. Кудрявцев.

Література: Рущенко П. Т. Красно­град: Путівник. Харків, 1981.