Конкуренція

КОНКУРЕ́НЦІЯ (від лат. concurrentia — змага­н­ня, суперництво) — економічний процес взаємодії та боротьби товаровиробників за найвигідніші умови виробництва й збуту товарів, отрима­н­ня найбільших прибутків. К. від­ображає звʼязок між виробництвом і реалізацією продукту, що є причин­но-наслідк., сут­тєвим, необхід. і по­вторюваним обʼєктив. екон. законом. Закон К. встановлює причин­но-наслідк. звʼязок між можливостями створити продукт, потрібний споживачам, і можливостями реалізувати його з вигодою насамперед для покупця. Існує багато трактувань екон. змісту К. Автори ліберал. концепції стверджують, що К. у природ. ви­гляді сама по собі є ефектив. механізмом регулюва­н­ня виробництва, роль держави при цьому зведено до міні­муму. Основоположниками цьо­го напряму є А. Сміт і Д. Рікардо, серед послідовників найваго­міший внесок зробили Ф. Хайєк та Е. Чемберлін. Автори соц.-екон. концепції об­ґрунтовували вимогу поряд із самою К. використовувати й державне регулюва­н­ня економіки, посиле­н­ня її соц. функції.

Критика ліберал. концепції К. і об­стоюва­н­ня соц. значимості економіки отримала роз­виток у працях С. Гордона, Д. Робінсона, а також у роботах економістів: С. Шаталіна, Н. Пет­ракова, А. Лівшиця та ін. Ін­­ституц. напрям перед­бачає по­будову моделі екон. роз­витку су­спільства з урахува­н­ням нац. особ­ливостей, істор., геогр., природ­но-клімат. факторів. Від­мін­ності К. у різних країнах описав М. Пор­тер. Пере­вага його концепції по­­лягає у аналізі екон. факторів, що діють у тій чи ін. ситуації без за­здалегідь проголошеного прин­ципу пере­ваги одного з них. У кн. «The Competitive Advantage of Nations» («Між­народна конкуренція») М. Портер від­значав, що К. є динам. процесом, ланд­шафтом, який без­перервно змі­нюється, на якому зʼявляються нові товари, напрями маркетингу, виробн. процеси та ринк. сегменти. На думку Ф. Найта, К. — ситуація, за якої конкурує велика кількість незалеж. виробників і покупців будь-якого конкрет. товару, що дає можливість кожному мати справу з тими чи ін. індивідуалами та оби­рати, з їхнього по­гляду, кращі серед за­пропонованих умови для задоволе­н­ня своїх екон. інтересів. Й. Шумпетер стверджу­вав, що К. є суперництвом старого з новим. Прибуток під­приємця він роз­глядав як результат динам. змін в економіці внаслідок ін­новац. діяльності.

Г. Азоєв за­пропонував спри­ймати К. як суперництво між окремими юрид. або фіз. особами (конкурентами), які прагнуть досягнути однієї й тієї ж мети; Р. Фатхутдінов — як процес упр. субʼєк­том своїми конкурент. пере­вагами на конкрет. ринку (тер.) для отрима­н­ня пере­моги або досягне­н­ня ін. цілей у боротьбі з конкурентами за задоволе­н­ня обʼєктив. або субʼєктив. потреб в рамках законодавства або природ. умовах; А. Юданов — як боротьбу фірм за обмежений обсяг плато­спромож. попи­ту споживачів, що від­бувається між ними на до­ступ. ринк. сегментах. На думку А. Сміта, К. є поведінк. категорією, за якої індивід. продавці та покупці суперничають на ринку за вигідніші умови продажу й купівлі. Він ототожнював її з чесним суперництвом між учасниками ринк. господарства за найвигідніші умови купівлі-продажу товару (за пере­ваги цінового методу конкурент. боротьби). Поведінк. тлумаче­н­ня К. повʼязане з боротьбою за рідкісні екон. блага. Оскільки їхня кількість менша за потреби су­спільства, власники мають можливість роз­поділяти їх, керуючись влас. вигодою.

Крім поведінк. трактува­н­ня у 19 і, особ­ливо, 20 ст. набув пошире­н­ня структур. під­хід до ро­зумі­н­ня К., від­ображений у працях А. Курно та ін. вчених, які заклали під­ґрунтя сучас. зх. екон. теорії щодо ринку досконалої К., олігополії та монополії. Нині термін «К.» найчастіше за­стосовують саме в структур. ро­зумін­ні, що акцентує увагу на дослідж. структури ринку та притаман. йому умов. Ф. Найт вважав К. ситуацію, за якої наявна значна кількість конкуруючих незалеж. одиниць; К. Мак­конелл і С. Брю — значна кількість незалеж. покупців і продавців, а також можливість для них вільно виходити на ринок і залишати його. Функціонал. під­хід характеризує значе­н­ня К. в економіці. Конкурент. механізм сприяє витіснен­ню з ринку під­приємств, що мають за­старілі технології, та за­стосуван­ню нових, які випускають продукцію вищої якості у результаті за­стосува­н­ня досягнень НТП (див. Інновація). Ф. Хай­єк на­звав К. «процедурою від­кри­т­тя»: в умовах типового для реал. ринку браку інформації тільки К. дає можливість оцінити декілька можливих варіантів поведінки фірми на ринку й обрати правильний. З по­гляду А. Мохненка, К. — екон. від­носи­ни, що створюють сприятливі пе­редумови для роз­витку та функ­ціонува­н­ня ринку. Основою екон. природи К. є екон. свобода, рів­ність господарюючих субʼєктів у суперництві на ринку продукції, товарів, послуг, одержан­ні прибутку. П. Саблук ви­значає К. як боротьбу між товаровиробниками за найвигідніші умови виробництва та збуту товарів і послуг, М. За­мроз і В. Яцура — як боротьбу за кошти покупця шля­хом задоволе­н­ня його потреб або намага­н­ня якнайбільше задовольнити критерії до­ступу до благ. Система захисту К. в Украї­ні ґрунтується на стат­ті 42 Кон­ституції. Нині вона досить роз­винена і включає в себе від­повід­ну нормативно-правову базу. Осн. документ — Закон України «Про захист економічної конкуренції» (2001, із подальшими змі­нами), що ви­значає правові засади під­тримки та захисту екон. К., обмеже­н­ня монополізму в госп. діяльності та спрямов. на забезпече­н­ня ефектив. функціонува­н­ня економіки України на основі роз­витку конкурент. від­носин. Згідно з цим Законом, екон.

К. — змага­н­ня між субʼєк­тами господарюва­н­ня з метою здобу­т­тя завдяки влас. досягне­н­ням пере­ваг над ін. субʼєк­тами господарюва­н­ня, внаслідок чого споживачі, субʼєкти господарюва­н­ня мають можливість вибирати між кількома про­давцями, покупцями, а окремий субʼєкт господарюва­н­ня не може ви­значати умови обороту товарів на ринку. Заг. заборони щодо недобросовіс. К. в усіх її проявах вміщено у Цивіл. (ста­т­тя 13) і Госп. (ста­т­тя 5) кодексах України та у Законі України «Про захист від недобросовісної кон­куренції» (1996, із подальшими змінами).

А. С. Мохненко

Конкуренція політична (К. п.) — форма політичної взаємодії, за якої субʼєкти політики у рамках правових (або не правових) правил змагаються за пере­вагу в роз­поділі влади, матеріальних ресурсів і пре­стижу. Цивілізов. К. п. є однією із рушій. сил сусп. про­гресу, оскільки сприяє вироблен­ню механізмів взаєм. політ. контролю одних політ. сил над ін., забезпечує роз­шире­н­ня сфери громад. контролю над політ. владою, а також стимулює конкуренцію в ін. сферах сусп. життя. Загалом конкуренція — сут­тєва риса різних видів діяльності, у яких від­бувається зі­ткне­н­ня інтересів (політика, економіка, наука, спорт тощо). Вона значно поширилася після ліквідації спадк. і станових привілеїв та середньовіч. регламен­тацій, утвердже­н­ня принципів демократії та ринк. економіки. У ході цих процесів вироблено норми та правила К. п. Її наявність є однією з ознак демократ. держ. ладу. Важли­ве зав­да­н­ня конкуруючих політ. еліт — досягне­н­ня ком­промісу щодо правил веде­н­ня політ. боротьби та закріпле­н­ня цих пра­вил на кон­ституц. рівні. За від­сутності такого ком­промісу К. п. пере­ро­стає у політ. ворожнечу, яка може спричиняти не лише від­хід від демократ. засад організації держави і су­спільства, але й внутр. сусп. потрясі­н­ня та втрату зовн.-по­­літ. авторитету держави.

С. В. Різник

Конкуренція у біо­логії — форма взаємин між організмами та їхніми угрупова­н­нями, що проявляється у змаган­ні за засоби існува­н­ня та участь у роз­множен­ні. Роз­різняють внутр.-видову (між організмами одного й того ж виду) та між­видову (між організмами різних видів) К. Ч. Дарвін роз­глядав внутр.-видову К. як важливу форму боротьби за існува­н­ня, яка виникає через по­дібність жит­тєвих потреб в особин одного виду, тенденцію кож­ного виду до роз­множе­н­ня в геом. про­гресії, що спричиняє пере­населе­н­ня й обмеженість необхід. природ. ресурсів. За Ч. Дарвіном, найгостріша К. від­бувається між найбільш схожими особинами виду, що зумовлює пригніче­н­ня і витісне­н­ня менш при­стосованих організ­мів, вижива­н­ня і участь у роз­множен­ні сильніших особин і в кінцевому результаті призводить до дивергенції. За сучас. уявле­н­нями, внутр.-видова К. не ві­ді­грає вирішал. ролі у процесах видоутворення, хоча й під­вищує інтенсивність добору при­родного. Між­видова К. виникає між видами, які за­ймають у біогеоценозі одну й ту ж екол. нішу або ніші, що знач. мірою пере­криваються. Вона може бути пасив. (спожива­н­ня ресурсів се­редовища існува­н­ня, необхідних для обох видів) і актив. (пригніче­н­ня одного виду іншим). Часто між спорідненими видами формуються конкурентні антагоністичні взаємини, при яких один вид витісняє інший (закон конкурент. витісне­н­ня, або прин­цип Гаузе). При між­видовій К. природ. добір сприяє посилен­ню від­мін­ностей між конкурент. видами.

М. М. Хомляк

Завантажити статтю