Марганець — Енциклопедія Сучасної України

Марганець

МА́РГАНЕЦЬ – місто обласного значення Дніпропетровської області. Входить у Нікополь-Марганец. агломерацію та пром. р-н. Марганец. міській раді підпорядк. смт Мар’ївка та с-ще Максимівка. М. знаходиться на річках Томаківка та Грушівка-Ревун (притоки Дніпра), за 525 км від Києва, за 114 км від обл. центру та за 20 км від м. Нікополь Дніпроп. обл. Пд. межа міста проходить за 1,5 км від правого берега Каховського водосховища (на лівому – Запорізька атомна електростанція та Запорізька теплова електростанція, м. Енергодар Запоріз. обл.); у пн. частині розташ. Микол. водосховище. Пл. 43,35 км2. За переписом насел. 2001, проживали 49 592 особи (складає 91,2 % до 1989); станом на 1 січня 2017 – 48 760 осіб; переважно українці. Серед істор. місцевостей – Басанівка, Городище, Грушівка, Зака-м’янка, Інститут, Новоселівка, Острів (Томаківка), Підгора, Центр. Через місто проходить автомобіл. шлях заг.-держ. значення Запоріжжя–Кропивницький. Залізнична станція (відкрита 1904). У 19 ст. на тер. сучас. міста виявлено поховання скіф. вождя із золотими прикрасами та зброєю (4–3 ст. до н. е.). 1983 археол. експедиція під кер-вом Л. Голубчика дослідила 3 кургани та курган. могильник 3–2 тис. до н. е., 2003 археол. експедиція під кер-вом Н. Жаринової – 2 кургани 2 тис. до н. е. У 16 ст. у пд. частині сучас. міста, в місцевості Острів (Томаківка), між р. Томаківка та Кахов. водосховищем була розташ. Томаків. Січ. Звідси запорожці 1593 перебралися на о-в Базавлук, у гирло Чортомлиц. Дніприща та заснували Базавлуц. Січ (нині с. Капулівка Нікопол. р-ну). Здавна у зх. частині ниніш. марганец. земель існувало козац. с. Городище. Його мешканці брали участь у Визв. війні під проводом Б. Хмельницького. 1886 розпочато розроблення Нікопольського марганцеворудного басейну та закладено перший рудник (Городищенський). На поч. 20 ст. прокладено залізницю, що з’єднувала Кривий Ріг (нині місто Дніпроп. обл.) із Донбасом і Олександрівськом (нині Запоріжжя). Поступово тут виникло декілька робітн. с-щ. Під час воєн. дій наприкінці 1910-х рр. влада неодноразово змінювалася, у жовтні 1920 остаточно встановлено більшовицьку. До 1925 тер. сучас. міста входила до складу Катеринослав. губ.; до 1921 – Катеринослав., 1921–23 – Нікопол. пов.; 1923–30 – Криворіз. округи; 1923–28 – Нікопол., 1928–34 – Нікополь-Манган. р-нів. Від 1932 – у межах Дніпроп. обл. 1938 насел. пункти побл. марганец. рудників, зокрема й Ворошилівку, Городище, Держбуд, Зака-м’янку, Новоселівку та Миколаївку, об’єднали у шахтар. місто М. 1939 у ньому мешкали 20,7 тис. осіб. 6 серпня 1941 під час нападу нім. бомбардувальників на залізнич. ешелон загинуло багато курсантів Одес. артилер. уч-ща, зокрема й Герой Рад. Союзу З. Доній (тут і похов.). Від 17 серпня 1941 до 6 лютого 1944 – під нім.-фашист. окупацією. Діяло рад. підпілля, за участь у якому багатьох марганчан розстріляли. У перед- та післявоєнні роки жит. зазнали сталін. репресій. 1950–85 за проектом В. Горбоносова та ін. збудовано сучас. центр із Палацом культури (зал на 400 місць), приміщення міської ради та стадіон на 15 тис. місць. У проектуванні ген. плану міста (1951) брав участь І. Заїченко. 1959 мешкали 34 422, 1970 – 46 905, 1979 – 50 328 осіб. Нині працюють Марганецький гірничо-збагачувальний комбінат, з-д керамзит. гравію, рудоремонт. з-д, хлібозавод і ліс. госп-во. У рад. період провідними також були дослідно-експерим. з-д робототех. комплексів і засобів автоматизації вироб. процесів, мебл., швейна, стрічкоткац. і кондитер. ф-ки. У М. – коледж Нац. гірн. ун-ту, профес.-тех. ліцей, 10 заг.-осв. (з них 3 спеціаліз. із поглибленим вивченням окремих предметів, 2 г-зії та 2 навч.-вихов. комплекси), 1 початк. і 1 вечірня школи, 2 школи-інтернати, дит. дошкіл. об’єдн., 8 дошкіл. навч. закладів, 2 ДЮСШ, 4 міських центри (труд. підготовки учнів. молоді, наук.-тех. творчості, позашкіл. роботи та екол.-натураліст. для дітей і учнів. молоді); Марганецький мі-ський історико-краєзнавчий музей, муз. школа, Палац культури гірників, клуб «Дніпро» (раніше – кінотеатр), центр. міська б-ка ім. М. Островського, міська б-ка для дітей і 4 б-ки-філії міської централізов. бібліотеч. системи; центр. міська лікарня, стоматол. поліклініка, профілакторії для дітей і гірників. 1941 засн. г. «Шахтар Марганця», 2003 – г. «Горняцкий вестник». 1997–2006 виходила г. «Ма-рганчанка». З ініціативи марганец. поетів і письменників на базі поет. студії «Боян» створ. Марганец. міське літ. об’єдн. «Віра». Функціонують вокал. колективи «Золота осінь», «Мелодіка», хореогр. ансамбль «Віджая», ізостудія «Палітра», театри клубу «Дніпро» («ВІЗ і Ко») та Палацу культури гірників, клуби поетів, музикантів і художників. Діють церкви Святого Духа, Преображення Господнього, Воскресіння Словущого, Святої Трійці, св. апостолів Петра і Павла, а також протестант. реліг. громади євангел. християн-баптистів, християн віри євангельської, адвентистів сьомого дня та ін. Встановлено погруддя Т. Шевченка (1996, скульптор В. Дубинін), меморіал «Вічний вогонь» воїнам, які загинули під час 2-ї світ. війни, пам’ятні знаки І. Сірку, героям-льотчикам, воїнам-визволителям від нім.-фашист. окупантів (у сквері Перемоги та побл. залізнич. станції) і воїнам-афганцям. Серед видат. уродженців – гірн. інж. О. Кузьменко та В. Перепелиця, лікар-патоморфолог М. Шамаєв; поет, прозаїк Г. Бідняк; живописець Ю. Качкін; політ. діяч О. Жир. З містом пов’язані життя та діяльність промисловця П. Кравченка, гірн. інж. С. Луговського, В. Ніконця, учасників 2-ї світ. війни – Героїв Рад. Союзу П. Киселенка, А. Фокіна та повного кавалера ордена Слави М. Каїрського.

Літ.: Морщавка О. Марганець: Сторінки минулого. К., 2004; Максименко О. М. и др. Марганец: к 70-летию города. Дн., 2008; Байбурин Р. Марганец в годы Великой Отечественной войны (1941–1945). Марганец, 2009; Антоненко А. Рідне місто моє. Нікополь, 2015.

Р. Т. Кольцов

Статтю оновлено: 2018

Покликання на статтю
Р. Т. Кольцов . Марганець // Енциклопедія Сучасної України: електронна версія [веб-сайт] / гол. редкол.: І.М. Дзюба, А.І. Жуковський, М.Г. Железняк та ін.; НАН України, НТШ. Київ: Інститут енциклопедичних досліджень НАН України, 2018. URL: https://esu.com.ua/search_articles.php?id=65895 (дата звернення: 17.10.2021)