Мар’їнка — Енциклопедія Сучасної України

Мар’їнка

МА́Р’ЇНКА – місто районного значення Донецької області, райцентр. Ма-р’їн. міськраді, яка входить у Донец. міську агломерацію, підпорядк. с. Побєда. М. знаходиться на р. Осикова (притока Вовчої, бас. Дніпра), за 6 км на Пн. від м. Красногорівка Мар’їн. р-ну й однойм. залізнич. станції. На Сх. до М. прилягають житл. квартал Трудівський Петров. р-ну Донецька та смт Олександрівка Мар’їн. р-ну, які перебувають під контролем бойовиків т. зв. Донец. нар. республіки. Лінія розмежування проходить сх. околицями мар’їн. вулиць Зелений Гай і С. Проко-ф’єва (до 2016 – Леніна). За кілька км на Зх. від М. – с. Георгіївка, на Пн. Сх. – непідконтрольне укр. владі смт Старомихайлівка (обидва – Мар’їн. р-ну). На пд. межах М. – автомобіл. шлях нац. значення Запоріжжя–Донецьк. Пл. 13,74 км2. За переписом насел. 2001, проживали 10 722 особи (складає 98,0 % до 1989): українців – 70,11 %, росіян – 28,93 %, вірмен – 0,35 %, білорусів – 0,06 %, греків – 0,06 %. За оцінкою Держ. служби статистики України, станом на 1 січня 2014 чисельність наяв. насел. становила 9829, а на 1 січня 2017 – 9672 особи. У зв’язку з військ.-політ. конфліктом на Донбасі, який розпочався 2014 і триває донині, багато жит. переселилося в різні регіони України або емігрувало, тому фактична кількість насел. є меншою. Тер. М. була складовою частиною приазов. степів, якими в 9–12 ст. кочували хозари, печеніги та половці, від 13 ст. – монголо-татари. На поч. 15 ст. ці землі увійшли до Крим. ханства. У період Нової Січі вони належали 2-му стану Війська Запорозького, а від серед. 18 ст. – Кальміус. паланці. На місці сучас. міста знаходилося запороз. займище. 1704 вже було кілька козац. зимівників і хуторів. 1844 тут держ. селяни з Полтав., Харків. і Черніг. губ. заснували село з сучас. назвою. Їм виділили для обробітку 5386 дес. землі. Сюди ж цар. влада етапувала багато поляків, яких наприкінці 18 ст. вивезли з Польщі в Київ. і Поділ. губ. 1859 у М., яка на той час належала до 4-го стану Олександрів. пов. Катеринослав. губ., проживали 1318 осіб і було 220 дворів. 1869 відкрито 2-річну церк.-парафіял., 1896 – 3-річну земську школи. Від 1874 – центр Мар’їн. волості новоутвореного Маріупол. пов. 1886 нараховувалося 293, 1914 – 524 двори. Наприкінці 19 – на поч. 20 ст. через безземелля значна кількість місц. селян почала працювати на Трудів. копальнях або переселилася на неосвоєні угіддя Тугай. краю (нині Казахстан). Тоді ж кілька замож. селян на тер. М. відкрили кам’яновугіл. копальню та спорудили вітряний і водяний млини. Під час воєн. дій на поч. 20 ст. влада неодноразово змінювалася, 25 грудня 1919 остаточно встановлено більшовицьку. 1920–25 – село Донец. губ., 1920–23 – Юзів. пов.; від 1923 – Юзів. (1924–30 – Сталін.) округи. Від 1923 – райцентр. 1928 з метою українізації Донбасу з м. Пирятин (нині Полтав. обл.) у М. переведено пед. технікум разом із 400-ма студентами. Селяни чинили опір проведенню насильниц. колективізації, за що потім потерпали від голодомору 1932–33. У 2-й пол. 1930-х рр. і у післявоєн. період багатьох жит. репресували. Від 1932 – у складі Донец. (1938–61 – Сталін.) обл. У тому ж році створ. МТС. Від 1938 – смт, від 1977 – місто. Від 19 жовтня 1941 до 10 вересня 1943 – під нім.-фашист. окупацією. Діяло рад. підпілля. У 1-й пол. 1940-х рр. у М. було бл. 80 чл. ОУН. Група ОУН у Красногорівці видала кілька номерів часопису «Плуг». Під час відступу нацисти розстріляли понад 100 осіб. На фронтах 2-ї світ. вій­ни загинули 5075 жит. Мар’ї-нщини, які воювали у складі рад. армії. 1951 введено в експлуатацію хлібокомбінат; 1955–75 збудовано молокозавод (від 1993 – підпр-во «Лактіс», молочну продукцію якого 2009 на міжнар. виставці у Києві відзначили 2-ма золотими та 3-ма сріб. медалями, а 2011 – 4-ма золотими і 1 сріб. медалями); 1959 розпочато спорудження Мар’їн. шиноремонт. з-ду, який згодом набув союз. значення; 1980 на базі підпр-ва «Райхарчкомбінат» (у 1930-х рр. – 1965 – «Мар’їн. мельниця») засн. Мар’їн. харчо­смак. ф-ку (у останні десятиліття дія­ли 2 олій. і 2 кондитер., а також круп’яний, борошномел. і безалкогол. напоїв цехи; 1998 ма-р’їн. халву відзначили міжнар. призом «Золотий орел», 2001 – знаком якості «Вища проба»). У липні–серпні 2014 під час протистояння у Донецьку багатораз. артобстрілів зазнала й М., яка опинилася на лінії фронту між ЗС України та бойовиками т. зв. Донец. нар. республіки. До 5 серпня 2014 місто кілька разів переходило від однієї сторони до іншої, відтоді – під постій. контролем укр. влади. На поч. червня 2015 сепаратисти намагалися відвоювати М., здійснивши разом з рос. військовиками широкомасштаб. наступ, який було відбито. Ця військ. операція була наймасштабнішою від часу підписання 2-х мінських домовленостей, застосовувалося важке озброєння. Час від часу бойовики обстрілюють місто та позиції укр. військових з різних видів озброєння й донині. 2014–17 у М. та ін. насел. пунктах Мар’їн. р-ну загинули й отримали тяжкі поранення, від яких пізніше померли, понад 80 укр. військовиків, а також значна кількість мирних жит.; зазнали руйнувань усі підпр-ва, були повністю зруйновані 36 та пошкоджені 177 будинків, зокрема 8 адм. приміщень і міська школа-інтернат. У М. – 2 заг.-осв. школи, 2 дитсадки; Мар’їнського району історії Музей, рай. б-ки для дорослих і дітей, рай. Будинок культури; ДЮСШ. 1961 встановлено пам’ятник О. Пушкіну, 2017 – погруддя Т. Шевченка. Серед видат. уродженців – фахівець у галузі біол. і ландшафт. різноманіття, чл.-кор. НАНУ О. Глухов, вчений-селекціонер, іноз. чл. УААН, акад. Рос. академії с.-г. наук, Герой Соц. Праці І. Калиненко, економісти Л. Касьянов і М. Чередниченко; поет, публіцист В. Марсюк; графік, живописець З. Дев’ятак, художниця Ю. Дяченко. У М. жили та працювали письменники В. Бєло­усов та Іван Савич (І. Лук’яненко), літературознавець Ф. Поліщук.

Літ.: Макаревский Ф. Матеріалы для историко-статистическаго описанія Екатеринославской епархіи: Церкви и приходы прошедшаго XVIII столѣтія. Екатеринославъ, 1880; Войтенко Н. Г. Марьинка: Путеводитель. Д., 1982; Ша-дько П. Голод 33-го [м. Мар’їнка] // Під прапором Леніна. 1990, 11, 13 верес.; Вікопомне. Мар’їнський район Донецької області: Істор. нарис. Д., 2008; Мар’їнка: Етнокультурний портрет українського селища на Донеччині кінця 1920-х рр. К., 2017.

В. П. Малій, О. М. Стариков

Статтю оновлено: 2018

Покликання на статтю
В. П. Малій, О. М. Стариков . Мар’їнка // Енциклопедія Сучасної України: електронна версія [веб-сайт] / гол. редкол.: І.М. Дзюба, А.І. Жуковський, М.Г. Железняк та ін.; НАН України, НТШ. Київ: Інститут енциклопедичних досліджень НАН України, 2018. URL: https://esu.com.ua/search_articles.php?id=65925 (дата звернення: 28.07.2021)