Мовленнєвий апарат
МОВЛЕННЄ́ВИЙ АПАРА́Т — сукупність анатомо-фізіологічних органів людини, за допомогою яких вона генерує та водночас сприймає мовлення. У широкому розумінні М. а. складається з нервової системи, органів слуху (й зору) і власне органів мовлення. У вужчому значенні М. а. — це система органів мовлення, яку поділяють на три рівні:
- енергетичний (дихальний апарат), що складається з органів дихання, зокрема легенів, бронхів, трахеї та діафрагми, що надають енергію для творення звуків мовлення у вигляді повітряного струменя;
- генераторний (фонаційний апарат) — із гортанної порожнини, а саме перснеподібного, щитоподібного і двох пірамідальних хрящів та голосових звʼязок (голосівок), що породжують звукову фонацію, тобто голос чи шепіт з індивідуальним тембровим забарвленням;
- резонаторний (артикуляційний апарат) — із надгортанної порожнини (глотки, рота й носа), де фонація змінюється артикуляцією — вимовою конкретних звуків, складів, фраз, що забезпечують мовленнєвий потік.
Носії будь-якої мови світу мають однакову будову М. а. Натомість мовленнєві відмінності, що повʼязані з різноманіттям мов у світі, спричинені артикуляційною базою (положенням, позиціями органів мовлення та їхніми рухами під час вимовляння звуків), яка в носіїв кожної мови індивідуальна й стійка. Перенесення артикуляційної бази рідної мови на іноземну спричиняє появу мовного (мовленнєвого) акценту.
Між системами органів мовлення та органів слуху існує постійний звʼязок. Так, людина з порушенням функціонування органів слуху, не маючи при цьому розладів органів мовлення, не здатна розмовляти повноцінно. Звʼязок між органами мовлення й слуху забезпечує нервова система. М. а. досліджують у мовознавстві (фонетиці, психолінгвістиці), біології (анатомії, фізіології, біометрії), фізиці (акустиці), медицині (логопедії, фоніатрії, фонопедії, сурдології), психології (психоакустиці, психофізіології), а також ораторському мистецтві, дидактиці театрального мовлення, вокальній педагогіці тощо
Рекомендована література
Завантажити статтю
